«Право на житло – одне з найважливіших соціально-економічних прав громадян України», – суддя ВС Ірина Фаловська

На цьому суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ірина Фаловська наголосила під час лекції на тренінгу «Особливості розгляду житлових спорів», що проводився в рамках Програми спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді. Захід відбувався упродовж двох днів – 23 і 25 жовтня в Національній школі суддів України.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло, зауважила доповідач і додала: «Право на житло – одне з найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини». 

Ірина Фаловська зазначила, що поняття «житло» в контексті ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) тлумачиться доволі широко і означає швидше «домівка». «Воно охоплює місце, облаштоване особою як її дім, навіть якщо його заснування не відповідало чинному законодавству», – пояснила суддя. Для прикладу вона навела, зокрема, рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 березня 2011 року.

В цьому рішенні зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв’язків із конкретним місцем.

Крім того, втрата житла (в тому числі й того, яке надавалося в тимчасове користування) є крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Отже, рішення про виселення становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із Законом», не переслідує однієї із законних цілей, наведених у п. 2 ст. 8 Конвенції, і не вважається необхідним у демократичному суспільстві.

Тому розглядалося питання про те, що будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом (в контексті втручання в право на повагу до житла). Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи осіб, яких виселяють, щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх і надати належне обґрунтування. Отже, доповідач наголосила: якщо національні суди дійшли висновку, що вселення не відповідало чинному законодавству, то вони повинні врівноважувати його з аргументами заявників,  якщо ті вказали, що цей захід покладе на них надмірний тягар. Європейський суд з прав людини звертав на це увагу і в недавньому рішенні від 17 травня 2018 року у справі «Садов’як проти України».

Ірина Фаловська розповіла, що поняття «житло» поширюється і на офісні, складські, інші приміщення, місця для тимчасового перебування, на об’єкти самочинного будівництва. Для прикладу наводилося рішення ЄСПЛ від 25 вересня 1996 року у справі «Баклі проти Сполученого Королівства», в якому житлом визнано традиційне циганське шатро.

Наприклад, у рішенні від 24 листопада 1986 року у справі «Гіллоу проти Сполученого Королівства» житлом визнано «місце, куди особа має намір повернутися чи де було її постійне помешкання», а в рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Новоселецький проти України» дається поняття житла, яке має статус службового.

У рішеннях від 16 грудня 1992 року у справі «Німітц проти Німеччини» та від 7 червня 2007 року у справі «Смірнов проти Росії» житлом визначають «власність, яку особа щороку займає певний проміжок часу; приміщення, пов’язані з професійною діяльністю (офіси) адвоката». А в рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» до поняття «житло» включено «приміщення нотаріуса».

У рішеннях від 28 квітня 2005 року у справі «Бук проти Німеччини» та від 25 лютого 2003 року у справі «Ромен і Шміт проти Люксембургу» до цього поняття віднесені «офісні приміщення», а в рішенні від 16 квітня 2002 року у справі «Товариство «Колас Есть» та інші проти Франції» – складські приміщення.

Ірина Фаловська звернула окрему увагу на рішення від 16 вересня 1996 року у справі «Акдівар та інші проти Туреччини», в якому визнано, що житло за ст. 8 Конвенції є помешканням, захищеним від нападків зі сторони держави чи навмисного руйнування її представниками. А в рішенні від 13 травня 2008 року у справі «МакКанн проти Сполученого Королівства» зазначено, що для особистості людини, для її усталеного та безпечного місця в суспільстві втрата житла в контексті ст. 8 Конвенції «є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Крім того, доповідач звернула увагу, що права, пов’язані з житлом, Конвенцією захищені подвійно: ст. 8 документа передбачає право на «повагу до житла», а ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на «повагу до майна».