Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором є підставою для внесення змін до Державного реєстру іпотек – Верховний Суд

Здійснюючи державну реєстрацію договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором та, відповідно, здійснюючи запис у Державному реєстрі іпотек про новий банк-іпотекодержатель, державний реєстратор діє правомірно і не обмежує право власності іпотекодавця, а, навпаки, гарантує право власності як банків-іпотекодержателів, так і їх вкладників. Підписуючи договір іпотеки, іпотекодавець добровільно погоджується на встановлення особливого порядку розпорядження іпотекодержателем об’єктом іпотеки, беручи при цьому на себе відповідні зобов’язання стосовно виконання умов кредитного договору.

Про це зазначив Верховний Суд у рішенні, ухваленому в результаті касаційного перегляду адміністративної справи за позовом фізичної особи до приватного нотаріуса про визнання протиправним та скасування запису державного реєстратора щодо заміни іпотекодержателя, який придбав право вимоги за відповідним кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що спірний запис вчинено з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), зокрема незаконно змінено первісний банк на новий банк. Крім того, на думку позивача, документом, що підтверджує перехід речового права на нерухоме майно у спірній ситуації, має бути додатковий договір або додаткова угода про внесення змін до договору іпотеки.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатами касаційного перегляду справи встановила таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

У ст. 24 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок відступлення прав за іпотечним договором. За змістом вказаної правової норми відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов’язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов’язанням.

Таким чином, колегія суддів встановила, що документами, які підтверджують виникнення, перехід і припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат.

Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що державна реєстрація, яка здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, правомірно внесла зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги. У державного реєстратора були відступні підстави вимагати додатковий правочин (фактично згоду іпотекодавця) про внесення змін до договору іпотеки.

Постанова Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 826/6071/16 – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73354597.