ВП ВС висловила позицію щодо вирішення спорів про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Чинним законодавством України врегульовано способи і порядок звернення стягнення на предмет застави. При позасудовому способі звернення стягнення на предмет застави необхідно враховувати вимоги спеціального закону, яким є Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

 З метою забезпечення єдності правозастосовної практики у вказаній категорії справ Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), зробила висновок у постанові від 16 травня 2018 року.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач – фізична особа та відповідач – ТОВ «Порше Мобіліті» уклали кредитний договір. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором сторони уклали договір застави транспортного засобу. Позивач у визначені кредитором строки заборгованості не сплатив, ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису. Обставини в частині отримання повідомлення про дострокове повернення кредиту позивач також оспорював. Приватний нотаріус вчинив виконавчий напис, яким зобов’язано звернути стягнення на транспортний засіб, що належить на праві власності позивачу, згідно із договором застави для задоволення вимог за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього транспортного засобу.

Можливість звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса передбачено законами України «Про нотаріат», «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Разом з тим порядок звернення стягнення на заставне майно врегульовано у Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який є спеціальним.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі – Реєстр) відомості про звернення стягнення на предмет застави.

Така вимога узгоджується із ч. 1 ст. 27 спеціального закону, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов’язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам письмове повідомлення про порушення  забезпеченого обтяженням зобов’язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Вказані вимоги є імперативними і не залежать від розсуду стягувача. Ухилення від надсилання боржнику такого повідомлення, реєстрації в Реєстрі відомостей, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації є порушеннями, зважаючи на які нотаріус не може вчинити виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави.

Відсутність у Законі України «Про нотаріат» та у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України, вимоги до нотаріуса провести перевірку дій стягувача щодо дотримання норм спеціального закону щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу 30-денного строку з моменту реєстрації не свідчить про можливість нотаріуса не виконати ці вимоги. Коли нотаріус встановлює на стадії відкриття нотаріального провадження, що заява стягувача не містить такої інформації або стягувач не надав необхідних документів, що підтверджують зазначені обставини, це перешкоджає йому вчиняти виконавчий напис.

У зв’язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає той факт, що стягувач не дотримався положень ч. 3 ст. 24 та ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і не здійснив реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження до того, як нотаріус вчинить виконавчий напис, достатньою правовою підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74506060.