Для правильного застосування ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно чітко розрізнити факти та оціночні судження

Суди частково задовольнили позов про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Судові рішення мотивовані тим, що частина інформації про позивача є недостовірною та має бути спростована у той самий спосіб, у який була поширена. Решту поширеної інформації суд апеляційної інстанції вважав вираженням суб’єктивної думки і поглядів автора статей про особу позивача та такою, що містить виключно оціночні судження.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 8 травня 2018 року касаційну скаргу представника позивача задовольнив частково (справа № 369/1052/16-ц, провадження № 61-13715св18). Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказавши, зокрема, на таке.

Апеляційний суд на порушення вимог статей 212–214, 303, 316 ЦПК України 2004 року не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, формально й узагальнююче вказав, що поширена інформація є вираженням суб’єктивної думки і поглядів автора статей про позивача та містить у собі виключно оціночні судження.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з’ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Отже, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна, і це буде порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Зазначивши, що вся інформація, у спростуванні якої позивачу відмовлено, є оціночними судженнями автора, його суб’єктивною думкою, апеляційний суд взагалі не проаналізував поширену інформацію на предмет розрізнення оціночних суджень від тверджень про факти.

При цьому апеляційний суд не дав окремо кожному із висловлювань, які просив спростувати позивач, а також у їх взаємозв’язку належної правової оцінки; не зазначив, якими доказами, поданими відповідачами, ці обставини підтверджуються; якими доказами, поданими позивачем, вони спростовуються; не встановив, чи наведені в інформації обставини існували взагалі; не проаналізував, чи можливо перевірити їх на предмет відповідності дійсності та чи є вони фактичним твердженням;  фактично самоусунувся від вирішення справи у цій частині та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Посилаючись на підтвердження висновків про те, що зазначена інформація є оціночним судженням, на положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи, та вказуючи, що позивач є політичним діячем, а тому межа допустимої критики щодо нього значно ширша, апеляційний суд взагалі не навів у своєму рішенні аналізу зіставлення поширеної інформації з тим, чи є вона саме критикою з приводу того, як позивач виконував або виконує свої функції як політичний діяч, чи вона стосується фактів з особистого життя позивача, не пов’язаних із політичною діяльністю.

З текстом постанови Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц (касаційне провадження № 61-13715св18) можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/74021720.