Формальні процесуальні порушення, які допустив суд, а не позивач, не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого на користь позивача (правовий пуризм)

Суд першої інстанції задовольнив позов, мотивувавши його тим, що відповідач зобов’язання за договором кредиту не виконав. У рахунок часткового погашення заборгованості за договором звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та в задоволенні позову відмовив. Суд виходив із того, що банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нерухоме майно, а після відкриття провадження у справі позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в якій просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах. При цьому суд першої інстанції прийняв уточнену позовну заяву без відповідної реєстрації в суді, не надіслав її відповідачу, банк змінив предмет і підставу позову одночасно, що не допускається.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 23 травня 2018 касаційну скаргу позивача задовольнив, рішення апеляційного суду скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (справа № 509/667/15-ц, касаційне провадження № 61-9576 св 18). Серед іншого, Суд указав на таке.

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України 2004 року до початку розгляду справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову. Підстава позову – обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які в сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до відповідача. Предмет позову – матеріально-правові вимоги позивача до відповідача.

Апеляційний суд на порушення вимог процесуального закону не врахував того, що зміна одночасно предмету та підстави позову не відбулась. Предметом позову було і залишилось стягнення грошових коштів за рахунок предмета іпотеки, а банком було уточнено лише спосіб його виконання (процедура реалізації): з визнання права власності на предмет іпотеки на його реалізацію на прилюдних торгах, а підставою для звернення банку до суду була наявність заборгованості відповідача за спірним договором кредиту.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що нереєстрація судом уточненої позовної заяви, яку розглянуто, не є виною позивача, а є діями суду першої інстанції, за які позивач не повинен нести тягар процесуальної відповідальності. При цьому встановлено, що уточнена позовна заява подана банком під час судового засідання, про що зазначено в рішенні суду першої інстанції. Також у ньому вказано, що представник позивача, беручи участь у судовому засіданні, повністю підтримав свій уточнений позов, між датою подачі банком уточненої позовної заяви та датою ухвалення судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог минуло два місяці, внаслідок чого відповідач на підставі передбачених вимогами ст. 27 ЦПК України 2004 року процесуальних прав та обов’язків мав можливість за вказаний період ознайомитися з матеріалами справи. Крім того, банк за свій рахунок направляв на адресу відповідача та його представника уточнену позовну заяву, а відповідно до зворотних повідомлень, наявних у справі, суд також направляв відповідачу та його представнику повістку про виклик до суду та уточнену позовну заяву. 

Таким чином, банк відповідно до ст. 55 Конституції України звернувся до суду за захистом своїх прав, у передбачений законом спосіб подав заяву про уточнення позовних вимог, беручи участь у судовому засіданні, що апеляційний суд не врахував.

Висновок суду апеляційної інстанції є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, по суті позов не розглянув, не захистив порушене право, не забезпечив доступ до правосуддя.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 509/667/15-ц (касаційне провадження № 61-9576 св 18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/74342596.