flag Судова влада України
| Українська | English |

Повідомляємо, 29.09.2022 з 20:00 будуть проводитись планові технічні роботи.
На цей час можлива недоступність сервісів та веб-порталу «Судова влада України».
Перепрошуємо за тимчасові незручності.

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Постанова ВС щодо правил предметної юрисдикції внутрішнього спору церкви

23 липня 2018, 17:29

Посічанський Монастир Матері Божої Знамення Української греко-католицької церкви звернувся до господарського суду з позовом до Івано-Франківського архієпархіального управління Української греко-католицької церкви про визнання недійсним Декрету Церкви, посилаючись на те, що відповідачем в особі архієпископа і митрополита Особи-1 всупереч вимогам чинного законодавства та Кодексу Канонів Східних Церков прийнято та підписано Декрет, яким припинено функціонування Монастиря шляхом ліквідації та створено ліквідаційну комісію у складі п’яти осіб.

Ухвалою місцевого господарського суду провадження у справі № 909/1012/17 припинено, оскільки суд дійшов висновку, що юрисдикція господарських судів не поширюється на спір про визнання недійсним акта, виданого Церковним органом з підстав недотримання порядку, встановленого, зокрема, Кодексом Канонів Східних Церков.

Постановою апеляційного господарського суду вказану ухвалу скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що зазначений спір регулюється Кодексом Канонів Східних Церков, оскільки спірний Декрет став підставою для внесення неправомірних записів державним реєстратором щодо припинення в результаті ліквідації юридичної особи – Монастиря та призначення ліквідатором Особи-2, тобто порушуються права юридичної особи щодо здійснення нею статутної діяльності стосовно її майна.

Однак КГС з такими висновками суду апеляційної інстанції не погодився, постанову скасував, а ухвалу місцевого господарського суду залишив в силі, оскільки апеляційний суд залишив поза увагою те, що предметом спору є саме Декрет Церкви, який прийнято та підписано всупереч встановленим вимогам, зокрема Кодексу Канонів Східних Церков, на що й посилається Монастир у своїй позовній заяві, а не дії державного реєстратора, вчинені на виконання спірного Декрету.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що відповідно до ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви; жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова, а згідно зі ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави; держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Тобто апеляційний суд залишив поза увагою, що вирішення цього спору по суті є втручанням у діяльність релігійних організацій, що фактично прямо суперечить ст. 35 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

 

Постанова Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 909/1012/17 –http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75368706.

Таким чином, посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено правила предметної юрисдикції, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави; держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії; даний спір є внутрішнім спором Церкви і не стосується господарської діяльності релігійних організацій, а тому потребує врегулювання відповідно до Кодексу Канонів Східних Церков та повинен вирішуватись церковним судом, – приймаються КГС з огляду на викладені обставини.