Постанова ВС щодо дій ліквідатора (ліквідаційної комісії) у межах процедури самоліквідації

У межах процедури самоліквідації ліквідатор (ліквідаційна комісія) повинен вжити самостійних активних кроків до надання контролюючому органу такої документації для того, щоб він міг виконати свої обов’язки з проведення перевірки суб’єкта господарювання на предмет дотримання податкового законодавства.

Особлива процедура, що передбачена ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», є наслідком належного проведення процедури самоліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами. У зв’язку з цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку зазначеної норми є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи, процедура якої визначається ч. 3 ст. 110, ст. 111 ЦК України.

При цьому необхідною та обов’язковою передумовою порушення провадження у справі про банкрутство на підставі ст. 95 зазначеного Закону є надання належних доказів на підтвердження наявності всіх передумов для порушення судового провадження згідно з цією статтею саме на момент звернення боржника із відповідною заявою.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про недотримання ліквідаційною комісією товариства вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи, а також неподання головою ліквідаційної комісії на момент порушення провадження у цій справі документів на підтвердження здійснення повної досудової процедури ліквідації товариства.

Частиною 7 ст. 111 ЦК України визначено як обов’язок голови ліквідаційної комісії у процедурі самоліквідації не тільки подання до контролюючих органів відповідної звітності, але й своєчасне надання первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку. Отже, у межах процедури самоліквідації ліквідатор (ліквідаційна комісія) повинен вжити самостійних активних кроків до надання контролюючому органу такої документації для того, щоб він міг виконати свої обов’язки з проведення перевірки суб’єкта господарювання на предмет дотримання податкового законодавства.

З огляду на встановлення апеляційним господарським судом фактів ненадання ліквідатором первинних документів та регістрів податкового обліку, незважаючи на прийняте податковим органом рішення про проведення позапланової перевірки, зумовленої процедурою самоліквідації боржника, Верховний Суд погодився з правильністю висновків апеляційного суду про порушення прав контролюючого органу головою ліквідаційної комісії у процедурі досудової ліквідації та відхилення доводів ліквідатора про неотримання ним податкового повідомлення про початок перевірки, оскільки в даному випадку на ліквідатора законодавцем покладається обов’язок вчинення самостійних дій з надання відповідних документів контролюючому органу.

Водночас Верховний Суд вказав на неправильне застосування апеляційним господарським судом вимог п. 1¹ ч. 1 ст. 80 ГПК України у редакції до 15 грудня 2017 року про припинення провадження у справі про банкрутство за відсутності предмета спору з огляду на встановлення господарським апеляційним судом обставин необґрунтованого порушення справи про банкрутство та зазначив, що, оскільки провадження у цій справі порушено після 19 січня 2013 року, до боржника слід застосовувати положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ. Тому провадження у безпідставно порушеній справі про банкрутство має припинятися відповідно до ст. 83 вказаного Закону. Зокрема, в цьому випадку – згідно з п. 11 ч. 1 ст. 83 зазначеного Закону, оскільки апеляційним господарським судом не встановлено ознак неплатоспроможності боржника (заборгованість єдиного кредитора боржника, яка включена до проміжного ліквідаційного балансу, не підтверджена належними доказами).

Разом з тим неправильне застосування апеляційним господарським судом норми процесуального права не мало наслідком прийняття помилкового рішення, оскільки апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що безпідставно порушене провадження у справі про банкрутство має бути припиненим. З огляду на це Верховний Суд визнав необхідним виключити з мотивувальної частини постанови апеляційного господарського суду посилання на припинення провадження у справі про банкрутство відповідно до п. 1¹ ч. 1 ст. 80 ГПК України та застосувати до припинення провадження в цій справі п. 11 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постанова від 3 квітня 2018 року у справі № 904/6757/17 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/73278124.