Підставою зупинення провадження у справі не може бути касаційне оскарження судових рішень

Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, зупинено провадження у справі до перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в іншій справі.

3 травня 2018 року, розглянувши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалені судові рішення, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду, зазначивши, серед іншого, й таке.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення ухвали, визначено, що суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, яка розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

У цьому випадку провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 3 ч. 1 ст. 203 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України 2004 року рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що підставою зупинення провадження у справі не може бути касаційне оскарження попередніх судових рішень в іншій справі, оскільки рішення суду вже набрало законної сили.

Крім того, визначаючи наявність підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України 2004 року, за яких провадження у справі підлягає обов’язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, застосовується в тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

При цьому межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до порушення розумного строку розгляду справи.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи і такі критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Постанова Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 752/9802/17 (касаційне провадження № 61-612св17) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74158162.