Постанова Верховного Суду щодо процедури санації

Незавершення всіх дій щодо визначення майнового стану боржника, його дійсної можливості погашення заборгованості та невідповідність умов мирової угоди, укладеної в процедурі санації, засадам справедливості, доброчесності та розумності призводить до відсутності підстав для затвердження мирової угоди на відповідних умовах.

Залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення, якими відмовлено у задоволенні заяви керуючого санацією про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство, Верховний Суд виходив з такого.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції до 19 січня 2013 року), визначено, що мирова угода – це домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін.

Частиною 3 ст. 36 цього Закону встановлено, що для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

Водночас за змістом запропонованої мирової угоди передбачається прощення значної суми заборгованості боржника, що становить 98 % від непогашеної заборгованості, і лише 2 % заборгованості підлягає відстрочці та розстрочці.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій правильно вказали, що керуючим санації не надано доказів погашення всіх вимог першої та другої черг. Також керуючий санацією звертався до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи з метою надання звіту про оцінку всіх майнових активів боржника, що свідчить про незавершення всіх дій щодо визначення майнового стану боржника та його дійсної можливості погашення заборгованості.

Положення статей 4, 35 зазначеного Закону свідчать, що мирова угода у справі про банкрутство одночасно є і цивільно-правовою угодою (правочином), і судовою процедурою у справі про банкрутство.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки умови мирової угоди не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності, Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для затвердження мирової угоди на відповідних умовах.

Постанова від 10 квітня 2018 року у справі № 5015/2298/11 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565073.