Для забезпечення єдності судової практики КЦС розглянув перші справи об’єднаною палатою

Розгляд справ об’єднаною палатою відповідного касаційного суду – це одна з позитивних новел нових процесуальних кодексів, метою якої є забезпечення єдності судової практики.

Нагадаємо, що до складу об’єднаної палати входять по два судді, що обираються зборами суддів, зі складу кожної із судових палат Касаційного цивільного суду та голова Касаційного цивільного суду (ч. 4 ст. 33 ЦПК України).

На розгляд об’єднаної палати (ОП) КЦС було передано дві справи, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 403 ЦПК України суд, який розглядав справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати.

Так, 18 квітня 2018 року розглянуто справу за заявою старшого державного виконавця про визнання мирової угоди, укладеної між сторонами виконавчого провадження (справа № 296/2944/16-ц, касаційне провадження № 61-6555св018).

Ухвалою районного суду у задоволенні заяви старшого державного виконавця про визнання мирової угоди відмовлено, а ухвалою апеляційного суду зазначену справу разом з поданою апеляційною скаргою повернуто до районного суду для виконання вимог ч. 2 ст. 293 ЦПК України в редакції 2004 року з тих підстав, що така ухвала в апеляційному порядку не оскаржується, оскільки згідно з буквальним змістом цієї норми її немає в наведеному переліку ухвал.

При передачі справи на розгляд об’єднаної палати КЦС у складі Верховного Суду колегія суддів послалася на те, що існує інший висновок стосовно застосування тієї самої норми права у подібних правовідносинах, а саме ст. 293 ЦПК України в редакції 2004 року, зазначений в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду в іншому складі суду як Першої, так і Другої судових палат Касаційного цивільного суду, з яким колегія суддів не погоджується.

Об’єднана палата КЦС у своїй ухвалі дійшла висновку про те, що право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Отже, оскільки в статтях 175, 293 ЦПК України в редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди (п. 8 ч. 1 ст. 293), висновок суду апеляційної інстанції про те, що така ухвала суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, нормам процесуального права, так і рішенням Європейського суду з прав людини і рішенням Конституційного Суду України, які наведені в ухвалі ОП КЦС.

У другій справі № 753/11000/14-ц, яка також розглянута ОП КЦС 18 квітня 2018 року (касаційне провадження № 61-11сво 17), ПрАТ «ФФ «Дарниця» звернулось до суду з позовом до ф.о. про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири, укладеного 14 лютого 1997 року.

Рішенням районного суду позов задоволено, а рішенням апеляційного суду рішення місцевого суду скасоване та ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні позову, яке мотивовано тим, що на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу ф.о. сплатила повну вартість квартири, а згідно з умовами договору купівлі-продажу квартири відповідач зобов’язаний сплатити вартість квартири протягом 15 років, проте договір не містить посилань на його обов’язок оплати вартості квартири відповідно до курсу іноземної валюти на день платежу.

Колегія суддів, передаючи праву на розгляд ОП КЦС, зазначила про необхідність відійти від висновку колегії суддів з іншої судової палати, оскільки вважала, що порядку визначення оплати вартості квартири умови договору купівлі-продажу не містять, а тому, з’ясовуючи сутність порядку розрахунку між сторонами, необхідно виходити з передбаченого у таких випадках порядку розрахунку, визначених законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки сторони визначили еквівалент національної грошової одиниці в іноземній валюті як умовну одиницю, маючи на увазі долар США, то з відповідача належить стягнути суму заборгованості у гривнях, визначену за офіційним курсом до долара США на день платежу.

ОП КЦС не погодилася з таким висновком і залишила рішення апеляційного суду без змін, зазначивши таке.

У частинах 3 і 4 ст. 213 ЦК України визначаються загальні підходи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що буквальне тлумачення не дає змоги визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку. Те ж стосується й аналізу текстуального контексту договору купівлі-продажу.

Оскільки ці механізми на дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, то потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

З’ясувавши сутність порядку проведення розрахунку за договором купівлі-продажу, ОП КЦС зробила висновок, що пункти договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом НБУ саме на день укладання договору купівлі-продажу.