Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Цензор.Нет
Електронний ресурс:
"Цензор.НЕТ" продовжує слідкувати за підготовкою до повноцінної роботи нового Верховного Суду та знайомити читачів із суддями, які тут працюють. Цього разу пропонуємо інтерв’ю із Михайлом Смоковичем – головою Касаційного адмінсуду у складі ВС.
Михайло Смокович – не новачок у судовій системі. Працює тут із 1996 року. Обіймав і керівні посади – донедавна був заступником голови Вищого адміністративного суду України. І надалі буде керівником - 6 грудня його обрали головою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Під час таємного голосування кандидатуру Смоковича підтримали 27 суддів із 28, які були присутні на зборах. Один утримався. Ми поспілкувалися із Михайлом Івановичем про те, що очікує на суддів ВС, поговорили про кар’єру, а також розібралися, чому під час конкурсу Громадська рада доброчесності надала стосовно нього негативний висновок.
"Я ГОТОВИЙ ДО ВЕЛИКИХ НАВАНТАЖЕНЬ. ТАКА СИТУАЦІЯ В МОЄМУ ЖИТТІ НЕ ВПЕРШЕ"
- Касаційному адміністративному суду у спадок переходять понад 35 тисяч справ. Як впоратися із такими обсягами?
- Якщо бути точним, то станом на 1 грудня 2017 року у Вищому адміністративному суді України в залишку знаходяться 37 тисяч 12 справ. На сьогодні вони поділені по категоріях. Маємо приблизно таку картину: податкових – 14 тисяч, соціальних спорів – 6 тисяч і спорів щодо проходження публічної служби – понад 4 тисяч. Вони будуть направлені у палати для розгляду справ: щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів; захисту соціальних прав; а також виборчого процесу, референдуму і захисту політичних прав громадян. Це трохи більше ніж 60 відсотків залишку. Крім того, земельні, реєстраційні спори і таке інше будуть віднесені до соціальних. Їх близько 8 тисяч. Перейдуть у відповідну палату. Решта будуть віднесені до юрисдикції Палати з розгляду виборчих спорів.
Якщо це все поділити, то на суддю з розгляду податкових спорів із цих залишків буде припадати 1600 справ, із соціальних – десь так само, а по виборчому процесу – близько 1200. Трошки менше, але тут ідеться про виборчі процеси. Наші судді будуть працювати без вихідних, вдень і вночі.
- За який термін кожен із них має розглянути ці всі справи?
- Як витікає із Конвенції про захист прав людини, - в межах розумного строку. Якщо брати за новим Кодексом адміністративного судочинства України – два місяці. Однак, звичайно, при такому навантаженні судді не встигнуть. Ми прораховуємо, як будемо розглядати справи. Процес триватиме десь близько року.
Хоча потрібно розуміти, що надходження касаційних скарг та позовних заяв не зупиниться. Будуть нові. Ми ж, в тому числі, є судом апеляційної інстанції, а також першої у позовах до Президента, Верховної Ради, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Вищої ради правосуддя, прокуратури і таке інше. Але там існують фільтри допуску справ до касаційного перегляду, які встановив законодавець. Це на зразок європейських країн. Тому тепер ми можемо зупинити наплив таких скарг.
- Ви очолили Касаційний адмінсуд. Але й у Вищому адміністративному суді обіймали керівну посаду. Тобто для вас це не новий досвід. Однак чи готові ви до аж таких великих навантажень?
- Я готовий. Така ситуація у моєму житті не вперше – у 2005 році, коли Вищий адміністративний суд України починав роботу, нам прийшло близько 35 тисяч справ із Вищого господарського суду і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду. Протягом двох-трьох місяців пройшла ця передача. А нас на той час було 23 судді…
- Ще менше, аніж зараз.
- (Киває. – О.М.) Менше на той час передачі справ. Так що я вже у подібній ситуації був. Ми із неї виходили досить гідно. Правда, потім штат розширявся і став великий – 97 суддів. Але 2008 року пішло масове подання позивних заяв дітьми війни, чорнобильцями й представниками інших соціальних категорій. Це все тривало до 2011-2012 років. Тобто ми розібрали залишки, почали виходити на нормальні правові щаблі, і тут – навала нових справ. В Україні – 4 мільйони 500 тисяч дітей війні. Уявіть собі, половина з них звернулися до судів за захистом своїх прав! Це все пішло на апеляцію, а потім – на касацію. І це лише одна категорія соціальних спорів! А ще ж інші вразливі верстви населення. Крім того, надійшло багато податкових справ. Весь час ми працювали в такому напруженому режимі. Тому я маю певний довід та навички, як із цим впоратися. Але всіх попереджую: усі справи потрібно розглянути та прийняти по них рішення. Іншого не дано.
"ЗА 21 РІК РОБОТИ СУДДЕЮ У МЕНЕ НЕ ВИНИКАЛО БАЖАННЯ ЗМІНИТИ ПРОФЕСІЮ"
- Ви працюєте суддею 21 рік. Розкажіть, чому обрали цю професію? Я ще не чула ні від одного судді: "Я з дитинства мріяв про таку роботу".
- У дитинстві мені найбільше хотілося навчатися у лісотехнічних вузах та працювати з природою. Тому що я з такого краю - народився та виріс на Поліссі. Але навчання в училищі та армія наклали свій відбиток, і я захотів присвятити себе механізації та вступити до автодорожнього інституту. Після служби ще кілька років працював водієм. Тоді в радянські часи із прокуратури, міліції, Комітету держбезпеки та судів приглядалися до молодих людей, які гарно вчилися, поводилися відповідно та добре працювали. Їх далі направляли на навчання. Так і мені запропонували вступити до Харківського юридичного інституту. Я погодився та пішов туди. Вже навчаюсь, мав більший нахил до роботи слідчого. Так після закінчення й пішов працювати у Луцьку міську прокуратуру. Був старшим слідчим, слідчим у важливих справах, старшим прокурором по нагляду за спецпідрозділом по боротьбі із організованою злочинністю (на початку 1990-х утворювалися такі спеціальні відділи). Згодом десь рік працював державним обвинувачем у судах. На той час там був "кадровий голод". Туди не хотіли йти, бо зарплата була невеликою. Голова Луцького міського суду запропонував мені роботу суддею. Я бачив, що у ланцюжку юриспруденції "слідчий-прокурор-адвокат-суддя-виконавець" саме суддя є самостійною та незалежною процесуальною особою. Тому й погодився.
- Але ж ви кажете, що зарплата була невеликою.
- Порівняно із роботою в прокуратурі зарплата була у півтора раза вищою.
- У вас ніколи не виникало бажання звільнитися та змінити професію?
- За 21 рік роботи суддею такого бажання не виникало. Хоча з 2007 року я маю відповідний стаж, щоб піти у відставку. Але я лишаюся, бо люблю свою роботу. Мені лише 54 роки. Мої батьки тяжко працювали у колгоспі до 60 років і більше, а я в такому віці піду відпочивати?! Як це буде виглядати?! Я хочу працювати та приносити користь суспільству. Тому навіть не планую у відставку.
- На співбесіді ВККС вас як раз і запитували, чи не забагато ви працюєте, бо проводите тут навіть вихідні.
- Справді, я багато працюю. Але це не означає, що мої рідні обділені увагою. Поки працював на Волині, завжди бував у батьків. Я люблю село, тому праця тут для мене була відпочинком.
Із дітьми також достатньо спілкуюся. Можливо, маю не так багато часу для проведення із ними відпочинку. Але те, що стосується уваги до них, то з цим усе добре. Син уже студент – навчається на третьому курсі, дочка ходить до дев’ятого класу. Спілкуємося зранку та ввечері.
Чому приїжджаю до суду й на вихідні? Отримую насолоду від роботи, тому що працюю в тиші й зосереджений на судовому рішенні чи іншому "продукті". Але прекрасно усвідомлюю, що зараз буде ще більше роботи.
"КОЛИ МИ СЛУХАЄМО СПРАВУ, ПОЛІТИЧНІ ВПОДОБАННЯ МАЮТЬ БУТИ ВІДСУТНІ"
- Стосовно вас Громадська рада доброчесності надала негативний висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики. У його першому пункті йшлося про те, що ви допомогли "суддям Майдану" уникнути відповідальності. Чому так сталося?
- Допомоги чи шкоди не було. Дивіться, розглядається справа за позовом судді, якого звільнили за порушення присяги. Якщо брати ті справи, які в мене були, то по п’яти з них я позови задовольнив, а по двох – ні. Якщо ми під час розгляду справи прийшли до висновку, що, дійсно, цей суддя порушив закон настільки, що зрадив присязі, то вважаємо, що Вища рада правосуддя вчинила правильно, коли його звільнила. А коли бачимо, що, можливо, десь і були помилки в оцінці обставин чи тлумаченні законодавства, але не на стільки, що тягнуть за собою порушення присяги, така людина не може бути позбавлена роботи – до неї застосовуються інші заходи дисциплінарного провадження. Ми – суд, розумієте?! Звичайно, коли я розглядав ці справи, як людина, думав по-іншому. Але я - суддя. До мене звернулися за захистом із доведенням того, що звільнення було неправильним. Десь у душі я розмірковував, що якби був на місці того судді, то таке рішення не ухвалював би. Але, коли ми слухаємо справу, політичні вподобання мають бути відсутні.
Громадська рада доброчесності практично сформована із активістів. То як вони на це дивляться? Із політичним нахилом. А ми – як суд у складі п’яти суддів. Так, можна було відмовити позивачу, й на тому кінець. Але ж дивимося на практику Європейського суду з прав людини – як вони у подібних ситуаціях вирішують спори (а таких по інших країнах було багато). Знайшовши відповідні висновки, ми приймаємо рішення в комплексі. Бо не можна переступити через ті гарантії, які має суддя. Він розглядав справу? Так, це його обов’язок. Як і винесення рішення. Чи повинні ми влазити у його зміст? Конституція каже: Ні! Тому не можна тут говорити про якусь допомогу. Це зовсім не так! Йдеться про дуже складні справи. Але рішення не виносилися "із-під килиму". Ці проблеми обговорювалися на семінарських заняттях, конференціях, зустрічах суддів Верховного Суду та Вищого адміністративного суду. Туди запрошувалися члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, вчені. У всіх з точки зору застосування права – різні підходи! Коли йдеться про таку юридичну невизначеність та неврегульованість, тоді суд і повинен прийняти рішення на користь людини. А у цій ситуації людина – це суддя, який звернувся до суду. Тому були такі рішення. Прикро, що їх називають допомогою. Цього, як я сказав, не було. Якщо вже говорять про корпоративність, то за логікою мають бути усі однакові рішення. А під моїм головуванням виносилися і протилежні рішення по суддях, які розглядали справи по затриманню учасників Революції! Чому на це не звертають увагу?!
Ще одне - невідомо, що ще по цих справах скаже Європейський суд. Тому що вже троє із тих суддів подали до ЄСПЛ заяви про порушення їхніх прав, і з ними проводиться комунікація з цього приводу. А подивіться, що було, коли були звільнені (судді. – О.М.) Волков, Куликов та інші. Бо минулого року Європейський суд з прав людини поновив на роботі 18 суддів. Тут є важливий момент: якщо виноситься таке рішення ЄСПЛ, в якому зазначено, що національний суд при розгляді справи порушив права людини, то це вже є підставою для притягнення судді до відповідальності. Тобто якщо зараз брати тих, хто приймав рішення по Куликову та інших в Україні, то у разі подання заяв до ВРП повинні відкривати дисциплінарні провадження та вирішувати питання, чи не звільняти із посади. Бо багато хто з тих суддів, які вирішували ті справи, досі працюють. Тому ця історія ще не закінчилася.
Підсумовуючи, ще раз повторю: дуже прикро, що ті наші рішення сприйняли, як допомогу. Суд розглядав справу, застосував закон, прийняв рішення та розтлумачив. От і все.
- Але ж ви знаєте, яке в суспільстві ставлення до судової системи. Довіри немає. Більшість громадян вважають, що судді належать до окремої закритої касти.
- І є підстави для таких висновків. Однак ми рухаємося у європейському напрямку. А в таких ситуаціях основна вимога – повинен бути індивідуальний підхід. Тому якщо до судді є претензії та недовіра, нехай усе озвучують. А голослівно усіх обвинувачувати не можна.
Я також спілкуюся із багатьма людьми. Серед них є люди, які думають так, як ви озвучили. Але вони жодного разу не були в суді! Коли їх запитуєш, звідки тоді таке враження? Відповідають: по телебаченню такий-то політик сказав...
- По телебаченню не лише політиків показують, а й те, як живуть деякі судді – величезні будівлі та машини вартістю мільйони гривень. Зрозуміло, що виникають питання щодо того, яким шляхом були зароблені такі кошти. Але навряд на зарплату судді можна так розжитися. От у вас же, наприклад, нормальна декларація…
- Знаєте, коли постало питання подачі документів до ГРД, я їм надіслав усе, що просили. У анкеті не замалював жодного пункту – навіть адреси проживання. Надав декларацію. Я – публічна людина. Що мені приховувати?! Показав усі доходи сім’ї за всі роки. Повний розклад, скільки коли отримував. Окремо зробив графу із курсом, скільки це було у валюті. Запропонував, що можу надати такий же перерахунок і по дружині. Члени ГРД не надіслали такий запит. Але вона все одно підготувала цей документ. Ми усе повністю їм подали.
Вони зацікавилися будинком брата у Харківській області, де проживає. Він надіслав мені документи, що той побудований у 1940 році. Житлова площа становить 24 квадратних метрів, а загальна – 46 метрів квадратних. У сестри, яка живе у Запорізькій області, звичайна сільська хата. Це все їм теж розписали.
Стала проблема по мотоциклу "Ява", який куплений у 1985 році, коли я ще працював водієм. Я на ньому років 20 не їжджу. Приходять односельці, хочуть купити. А я не хочу продавати. От віддам я його за півтори тисячі гривень. І що ж з того?! А так буде така пам’ять – мотоцикл моєї юності. Я його показую в декларації. Запитують: Чому немає в реєстрі? Я з’ясовував. Виявляється, коли його купував, реєстрували лише в МРЕВ. Потім реєстри були на рівні областей, а згодом – всієї країни. Коли ці процеси проходили, у Державтоінспекції зв’язок зі мною був втрачений (адже я вже не водив мотоцикл), тому до нового загальноукраїнського реєстру транспорт не потрапив. Але ж це моє майно, тому я його показав. А чи зареєстрований він, навіть не знав, бо не мав необхідності перевіряти.
- Так до вашої декларації члени ГРД як раз і не мали питань!
- (Киває. – О.М.) Не мали. Перевірили: квартира, машина, якій 12 років, та 33-річний мотоцикл (посміхається. – О.М.).
- Але нарікали на кругову поруку: у 2011-2015 роках ваша дружина працювала у Генпрокуратурі, сестра – суддею Волинського окружного адмінсуду, племінник – суддею районного суду Запорізької області, двоюрідний брат дружини – суддею Апеляційного суду Волинської області і ще нарахували п’ятьох родичів серед місцевих депутатів на Волині. Прямо клан якийсь!
- (Сміється. – О.М.) Хіба сімейний клан. Справа в тому, що у мене рідних два брати і дві сестри, а двоюрідних – 23. І всі ж одружилися, тому родина весь час розширюється. Але я ніколи не думав, що вони там на Поліссі такі політизовані (посміхається. – О.М.). Це депутати сільських та районних рад. Я поцікавився, в яких вони партіях – "Батьківщина", Український союз промисловців та підприємців, "Сильна Україна". Тобто взагалі в різних політичних силах! Один із братів працює у лісництві, інший – викладач, сестра є директором школи і так далі. Це ж нормально, коли люди в політиці, в органах місцевого самоврядування хочуть зробити щось хороше для суспільства. Тим більше, їх же обирають – за них голосують! А змалювали все, як якийсь клан. Коли це все почитав, почав видзвонювати та запитувати, хто де. Тоді вже з’ясував, що є й ті, хто в політиці. Не дивлячись на те, що так багато родичів, довелося вносити все у анкету. А взагалі я дуже радий, що вони такі активні. Це ж має розцінюватися, як звичайна ситуація. А якби усі були алкоголіками чи ще щось таке?! А тут – хороша родина, яка піклується про інших! Що ж тут поганого?!
По рідних: брати – робочі. Старший – водій, менший – на пенсії, а працював на заводі. Одна сестра – майстер фурнітури, інша – суддя. На її вибір я не впливав. Як мені було її не пустити?! Та й хіба існує заборона на те, що брат і сестра не повинні бути однієї професії?! Це ж така справа.
Із дружиною я починав працювати у Луцькій прокуратурі. Я вже два роки був слідчим, коли вона сюди прийшла на таку ж посаду. Потім була помічником прокурора, а я пішов у суд. Наші роботи не перетинаються. Чи ми обговорюємо те, що відбувається у правовому полі чи політиці? Звичайно, вдома, як і всі. Не більше того.
- Наостанок хочу запитати вас про судову реформу. За якими показниками ми побачимо, що вона вдалася чи провалилися?
- Основний показник у судовій реформі – суддя. Це має бути фахова, справедлива, смілива людина, яка любить свою Батьківщину та народ. Якщо наші судді матимуть такі риси, то обов’язково буде позитивний результат. От побачите.
- Поки ще триває процес добору суддів – перша інстанція, апеляційна. Виходить, ще довго чекати?
- Я думаю, протягом року усе буде зроблено. Зараз Вища кваліфікаційна комісія суддів проводить оцінювання та конкурси. Ми ж знаємо, що не усі їх проходять. Як бачимо, такий прискіпливий контроль громадськості - це лише плюси. Ті, хто не може працювати на встановлених умовах, будуть відсіюватися.
А "продуктом" реформи є тільки справедливе рішення. Воно може бути не сприйнятим, але суд повинен бути впевненим, що воно є саме таким, як я сказав. Це основне. Тому що, яку б ми не робили "оболонку", якщо рішення буде "гниле", все "запліснявіє". Тому так багато залежить від суддів. Я переконаний, що ситуація буде покращуватися, і через пару років усе буде по-іншому.
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
_03_03.png)