Майнове право вимоги за договором банківського вкладу (після смерті вкладника) може бути предметом договору дарування – ОП КЦС ВС

Право вкладника за договором банківського вкладу є майновим зобов’язальним правом вимоги до банку та самостійним об’єктом цивільного обороту. Тому таке право може бути предметом договору дарування. Якщо вкладник подарував іншій особі право на вклад на підставі нотаріально посвідченого договору й після цього помер, обдаровуваний може реалізувати набуте право і після смерті дарувальника.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.

У справі, що переглядалася, батько позивачки розмістив грошові кошти на депозитному рахунку в банку. 24 серпня 2022 року він уклав із дочкою нотаріально посвідчений договір дарування, за яким передав їй у дар ці кошти з відсотками та нарахуваннями, що були на його вкладному рахунку. Через п’ять днів вкладник і дарувальник помер.

Позивачка звернулася до банку з вимогою переоформити депозит на її ім’я або виплатити кошти. Банк відмовив, вважаючи, що грошові кошти, передані банку за депозитним вкладом, є власністю банку, реально кошти дочці батько не передавав, і за життя батька вона їх не прийняла, а тому вклад увійшов до складу спадщини і лише в порядку спадкування дочка могла реалізувати свої права.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що фактичної передачі грошових коштів не відбулося, оскільки вони перебували на депозитному рахунку, а право вимоги за договором банківського вкладу залишилося за вкладником.

ОП КЦС ВС частково задовольнила касаційну скаргу позивачки, скасувала рішення судів попередніх інстанцій і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.

Майнове право – це суб’єктивне цивільне право, спрямоване на майно, яке здатне до самостійного, не залежного від речі обороту як об’єкт цивільного права; майновими можуть бути як права на чужі речі, так і зобов’язальні за своєю сутністю права.

Під правом на вклад розуміється майнове зобов’язальне право вимоги, носієм якого є особа-вкладник (сторона договору банківського вкладу).

Дарування має бути спрямоване на збільшення майна обдаровуваного, що є безпосередньою метою договору дарування. Категорія «збільшення майна» охоплює дарування не лише речей, а й майнових прав. Можуть бути такі способи дарування: а) передання дарувальником у власність обдаровуваного речі; б) «передання» обдаровуваному майнового права, що існує або виникне в майбутньому.

Парламент розмежував випадки, коли дарувальник дарує гроші (ті, які не перебувають на рахунку в банку чи іншій фінансовій установі) та коли передається право на вклад (тобто коли дарувальник дарує майнове зобов’язальне право).

Право вкладника за договором банківського вкладу – майнове зобов’язальне право вимоги, яке становить об’єкт цивільного обороту. Тому його дарування слід кваліфікувати як безоплатне відчуження майнового права, що відповідає як конструкції договору дарування, так і загальним принципам приватного права.

ОП КЦС ВС зазначила, що відповідно до статей 190, 718 ЦК України майнові права є об’єктами цивільних прав і можуть бути предметом договору дарування. Право вкладника за договором банківського вкладу є майновим зобов’язальним правом вимоги до банку, а не правом власності на конкретні грошові кошти, передані банку.

Отже, слід розмежовувати дарування грошей як речей і дарування права на вклад як майнового права. Право на банківський вклад є самостійним об’єктом цивільного обороту, тому його передання за договором дарування слід розглядати як безоплатне відчуження майнового права.

Крім того, ОП КЦС ВС звернула увагу, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки правовій природі предмета договору дарування і фактично виходили з необхідності передачі обдарованій особі самих грошових коштів. Водночас предметом договору дарування могло бути майнове право вимоги до банку, реалізація якого не залежить від фактичної передачі коштів обдаровуваному. Тому висновки судів про правомірність відмови банку у виплаті вкладу були передчасними.

ОП КЦС ВС зазначила, що в силу ст. 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості встановлювати нові обставини, досліджувати нові докази та надавати їм відповідну правову оцінку, у тому числі здійснювати розрахунок сум за позовом, а тому справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ОП КЦС ВС від 7 вересня 2026 року у справі № 359/523/23 (провадження № 61-10626сво24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139825540.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.