Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Про ключові завдання Верховного Суду, забезпечення єдності судової практики і відступи від попередніх висновків, необхідність вдосконалення касаційних фільтрів та питання, пов’язані з ухваленням нового ЦК України, говорили судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Дмитро Гудима і Віктор Пророк на ХІІІ Західноукраїнському юридичному форумі, який щороку проводить Асоціація правників України.
Дмитро Гудима дав спеціальне інтерв'ю на тему «Проміжні підсумки роботи Верховного Суду: погляд зсередини».
На запитання про роль Верховного Суду як суду права суддя акцентував на тому, що ВС повинен забезпечувати сталість і єдність судової практики тільки в порядку та спосіб, що визначені процесуальним законом. А останній зобов’язує Суд формулювати висновки щодо застосування норм права і відступати від таких висновків, зокрема, якщо вони суперечать іншим. Тобто через тлумачення й застосування норм, пошук суперечливої судової практики та зведення її до єдиного знаменника Суд забезпечує єдність і сталість такої практики.
Також Дмитро Гудима зазначив, що «касаційні фільтри» не виконують своєї ролі сповна, зумовлюють перевантаження Верховного Суду справами, а часом – невдоволення учасників відсутністю доступу до суду касаційної інстанції. Тож парламенту варто вдосконалити відповідні правила. Вони не мають створювати надмірні перепони для звернення до ВС, але повинні забезпечувати йому можливість належно виконувати завдання з формування єдиної та сталої судової практики.
На думку судді, доречно відмовитися від покладення виключно на скаржника обґрунтування фундаментальності питань, порушених у касаційній скарзі, та значного суспільного інтересу до справи. Через такий обов’язок скаржника ВС іноді відмовляє у відкритті касаційних проваджень у малозначних, зокрема унікальних, справах, які було б варто розглянути.
Також можна запозичити підходи інших держав, які допускають відкриття касаційного провадження за ознаками істотної несправедливості, очевидної судової помилки, ризику порушення міжнародних зобов'язань навіть за низької ціни позову.
Суддя сказав і про доцільність визначення меж повноважень палат, об’єднаних палат касаційних судів і Великої Палати Верховного Суду щодо повернення справ на розгляд колегій суддів – як з питань відступу від висновків касаційних судів і Великої Палати, так і з питань визначення юрисдикції суду.
Інше питання стосувалося того, наскільки інтенсивна робота суддів через значне навантаження створює ризики втрати якості здійснення правосуддя.
Дмитро Гудима описав щоденну роботу судді в КЦС ВС на власному прикладі. Так, у середньому суддя отримує 5 нових матеріалів щодня (переважно касаційних скарг), а в періоди відпусток, відряджень, хвороби колег – до 15–18 щоденно. Значна частина робочого тижня йде не на вирішення справ, а на технічні дії, як-от перевірку дотримання формальних вимог до касаційних скарг, зокрема щодо сплати судового збору. «Це не є власне суддівська робота, бо в ній немає місця для суддівського розсуду», – сказав Дмитро Гудима й додав, що для вирішення цієї проблеми слід переглянути як так звані касаційні фільтри, так і повноваження працівників апарату.
Суддя зауважив, що КЦС ВС переважно розглядає справи в письмовому провадженні, у якому помилково не передбачена можливість суддів письмово на засадах рівності ставити учасникам справи уточнювальні питання й отримувати відповіді на них. Відсутність такої можливості іноді перешкоджає ухваленню остаточного рішення та зумовлює передання справ на новий розгляд до судів попередніх інстанцій.
На запитання щодо поняття зловживання процесуальними правами Дмитро Гудима зазначив, що, на його думку, мова йде про недобросовісну поведінку, спрямовану не на виконання завдання цивільного судочинства, а на сторонні цілі. Таку поведінку не можна вважати реалізацією права сторони на активний захист.
Суддя зауважив, що порівняно з 2018 роком помітно зросла кількість випадків залишення заяв без розгляду через некоректні висловлювання учасників справи, а також розширилася практика накладення штрафів за зловживання процесуальними правами.
Наостанок було запитання про те, якими є хибні очікування правничої спільноти від ВС і що очікує ВС від цієї спільноти для якіснішого правосуддя.
Дмитро Гудима окреслив такі хибні очікування від Верховного Суду:
А очікування Верховного Суду від правничої спільноти, за словами судді, такі:
Віктор Пророк взяв участь у сесії «Нові кодекси: чи встигає юридична спільнота за законодавцем?».
Він висловив обґрунтовані застереження щодо запропонованого масштабного підходу до оновлення цивільного законодавства. На його думку, радикальний перегляд чинного ЦК України та спроби швидкої рекодифікації несуть для правозастосування набагато більше ризиків, ніж реальних переваг.
Доповідач підкреслив, що не виступає проти самої ідеї вдосконалення законодавства, проте наголосив: наукові доктринальні підходи й реальна практика правозастосування – це принципово різні площини. Будь-яка законодавча новація перед широким впровадженням має пройти достатню практичну апробацію, так само, як це відбувається в інших високоризикових сферах, наприклад у сферах технологій або медицини.
Віктор Пророк нагадав, що перша редакція чинного ЦК України з’явилася ще в 1996 році (коли проєкт було прийнято в першому читанні), а її фундаментальне обговорення тривало аж до 2001 року. Остаточне ухвалення Кодексу відбулося лише в 2003 році. На думку судді, ця історія засвідчує, що зваженість є ключовою ознакою якісного закону, а поспіх у законотворчості часто шкодить стабільності цивільного обороту.
Також доповідач детально пояснив, чому повна заміна Кодексу є небезпечною для стабільності судової практики. Адже навіть незначна зміна формулювання норми (перенесення коми чи заміна розділового знака, чи мінімальне доповнення статті) здатна кардинально змінити вектор правозастосування та зруйнувати роками напрацьовані правові позиції. Суддя нагадав, що до 2021 року в Україні домінувала значно безпечніша концепція – поступового, можливо, «покнижного» оновлення ЦК України, яка б мінімізувала шокові навантаження на судову систему. У разі ж повного скасування чинного ЦК України всі висновки Верховного Суду щодо його норм автоматично втратять свій обов'язковий характер.
Суддя звернув увагу на ситуацію навколо нещодавнього скасування ЖК України та ухвалення замість нього Закону України «Про основні засади житлової політики». Хоча відповідні спори ще не дійшли до розгляду у Верховному Суді, він прогнозує, що формування єдиних підходів навіть у цій вузькій сфері потребуватиме не одного року напруженої роботи. Суддя підкреслив, що житлове право стосується кожної людини незалежно від її соціального стану, а цивільне (приватне) право загалом є визначальним для життєдіяльності всього суспільства, тому експерименти тут неприпустимі.
На переконання доповідача, чинний ЦК України містить чимало ефективних і перевірених часом норм, і в багатьох інститутах формальних змін об'єктивно не потрібно. Проте будь-яка нова норма – це завжди «нова норма», яка автоматично дає сторонам процесу підстави обстоювати альтернативне тлумачення й вимагати іншого правового регулювання, тоді як Верховний Суд ще не встиг сформувати остаточної єдиної практики навіть за чинним Кодексом.
Саме тому, резюмував Віктор Пророк, набагато доцільнішим та безпечнішим для держави є шлях точкового вдосконалення окремих інститутів приватного права з обов’язковим залученням до цього процесу практикуючих правозастосовників і суддівського корпусу на найраніших етапах розробки законопроєктів.
Додатково суддя звернув увагу на проєкт Трудового кодексу України, навколо якого сьогодні триває гостра дискусія між представниками працівників і роботодавців, що також вимагає від розробників максимальної зваженості та відмови від радикальних рішень.
Фото надали організатори.
_03_03.png)