Наявність хоча б однієї з визначених у пунктах 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК обставин, що пом’якшують покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та визнання обвинуваченим своєї вини є обов’язковими підставами для призначення більш м’якого покарання

Наявність хоча б однієї з визначених у пунктах 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК України обставин, що пом’якшують покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та визнання обвинуваченим своєї вини є обов’язковими підставами для призначення більш м’якого покарання на підставі ст. 69-1 КК України – ВП ВС.

Частина 1 ст. 69-1 КК України застосовується за обов’язкової наявності таких підстав: а) наявність не менше як по одній обставині, що пом’якшують покарання, з пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу; б) відсутність обставин, які обтяжують покарання; в) визнання обвинуваченим своєї вини.

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду.

У цій справі громадянин України був обвинувачений за частинами 2 і 3 ст. 307, ч. 2 ст. 311 КК України (злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів). Вироком суду його засуджено і за сукупністю злочинів йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією належного майна.

Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції шляхом виключення кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК України, остаточне покарання залишив без змін.

Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, прокурор у касаційній скарзі стверджував, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували приписів
ст. 69-1 КК України (призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання).

Велика Палата Верховного Суду врахувала, що, на відміну від пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України, в яких для позначення обставин, що пом’якшують покарання, застосовується кома чи сполучник «або», у ч. 1 ст. 69-1 цього Кодексу вжито сполучник «та», який за правилами законодавчої техніки використовується для об'єднання окремих складових / ознак / умов, які лише в сукупності дають підстави для застосування відповідного правила законодавства. До того ж у назві та нормі ч. 1 ст. 69-1 КК України йдеться про призначення покарання за наявності обставин (множина), які пом’якшують покарання, а не обставини (однина), яка пом’якшує покарання.

Відповідно, призначення покарання з урахуванням положень ч. 1 ст. 69-1 КК України може бути здійснено лише за наявності щонайменше однієї обставини, визначеної в п. 1 (з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та п. 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) ч. 1 ст. 66 КК України, а також у разі визнання обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових унеможливлює застосування ч. 1 ст. 69-1 КК України.

Незалежно від конструкції складу кримінального правопорушення (матеріальний, формальний, усічений), суд зобов’язаний встановити, чи наявні фактичні підстави для застосування пом’якшуючої обставини, визначеної в п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України. Це означає, що в матеріалах провадження мають бути докази того, що шкода (матеріальна чи нематеріальна) існувала і була усунена. Якщо шкоди не було завдано, то умова п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України не виконана, а отже немає підстав для застосування ст. 69-1 КК України.

Оскільки в цій справі інших обставин, які пом’якшують покарання, крім щирого каяття, під час досудового розслідування або під час судового розгляду не було встановлено, Велика Палата Верховного Суду залишила касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.

Постанова ВП ВС від 27 травня 2026 року у справі № 214/2983/24 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/137538060.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.