Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Ключовим механізмом протидії збройній агресії, безумовно, є сильна та ефективна армія. Тому одне з пріоритетних завдань правової системи – забезпечувати підсилення такої армії, зокрема шляхом належного й ефективного правового регулювання її діяльності. Разом із тим для протидії збройній агресії слід використовувати всі можливі заходи, зокрема норми міжнародного права та національного законодавства, які в сучасних реаліях потребують подальшого переосмислення й удосконалення.
Про це зазначив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час Міжнародної науково-практичної конференції «Правоборство – використання права як зброї у війні. Правові механізми протидії російській агресії», організованої Інститутом держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України та Національною академією правових наук України.
Як показав досвід України, наявні норми міжнародного права виявилися недостатньо ефективними для запобігання агресії. Реакція міжнародної спільноти на події 2014 року – окупацію Криму та початок збройної агресії на сході України – не відповідала масштабу порушень. Водночас і для самої України ці події стали безпрецедентним викликом. У правовому полі з’явилися нові явища й терміни, зокрема «гібридна війна», «антитерористична операція», «операція Об’єднаних сил». Цей період був дуже складним, у тому числі й для правників, оскільки працювати в умовах війни, керуючись нормами законодавства мирного часу, було досить непросто. Водночас, без сумніву, цей період дав можливість краще підготуватися до вирішення більш складних питань у майбутньому.
Новий етап розвитку правозастосування розпочався після повномасштабного вторгнення російської федерації у 2022 році. Це стало серйозним викликом для правоохоронної та судової систем, але водночас актуалізувало потребу не лише в застосуванні, а й у подальшому розвитку міжнародного права відповідно до сучасних умов збройних конфліктів.
Уже в перші місяці повномасштабної війни українські судді активно звернулися до положень Женевських конвенцій, інтегруючи їх у національну судову практику та аналізуючи їх положення фактично за сто років. Це стало підґрунтям для формування нових підходів у розгляді справ, пов’язаних із війною.
За офіційними даними, станом на сьогодні в Україні зареєстровано понад 225 тис. воєнних злочинів. Значний обсяг роботи судів становить здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування, адже саме на цьому етапі формується доказова база, яка визначає ефективність подальшого притягнення винних до відповідальності.
Важливим показником ефективності цієї роботи є подальший розгляд відповідних справ національними судами. До судів першої інстанції вже надійшло понад 3 тис. кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів. Більше як 2 тис. з них розглянуто, понад 200 справ переглянуто в апеляційному порядку, а більше ніж 40 справ – Верховним Судом.
Дійсно, розгляд більшості таких справ є завданням національної судової системи. Це вже не перспектива, а щоденна практика, у межах якої сформовано низку правових позицій щодо складних і нових питань правозастосування, – зазначив Станіслав Кравченко.
У цьому контексті Голова ВС звернув увагу на ключові правові висновки Верховного Суду. Зокрема, йшлося про позицію Великої Палати Верховного Суду щодо суб’єкта злочину, передбаченого ст. 437 КК України, у якій, серед іншого, відмежовано суб’єктів цього злочину від осіб, які мають статус комбатантів. Такий підхід узгоджується з міжнародно-правовою концепцією «злочину керівництва» і підкреслює, що відповідальність за агресію несуть передусім особи, які здійснюють політичне чи військове керівництво державою.
Окремо відзначено правову позицію Верховного Суду щодо кваліфікації дій за ст. 438 КК України. Наголошено на формуванні сталої судової практики у справах про злочини проти основ національної безпеки, корупційні кримінальні правопорушення, а також правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби. Також у межах цивільної юрисдикції Верховний Суд врегулював питання застосування судового імунітету держави-агресора у справах про відшкодування шкоди.
Крім того, як зауважив Голова ВС, національні суди забезпечують утвердження принципу справедливості в питаннях притягнення представників держави-агресора до кримінальної відповідальності. Так, у порядку in absentia за ч. 3 ст. 110 КК України вже засуджено понад пів сотні депутатів державної думи російської федерації. При цьому суди встановили відсутність у них як персонального, так і функціонального імунітету в межах відповідних кримінальних проваджень.
Окрім цього, на розгляді місцевого суду перебуває кримінальне провадження щодо суддів конституційного суду російської федерації, які сприяли легітимізації окупації частини території України. Розгляд цієї справи також здійснюється в порядку in absentia. Застосування такого порядку розгляду в сучасних умовах є об’єктивно зумовленою процесуальною необхідністю з огляду на перебування значної частини підозрюваних поза межами юрисдикції України. До того ж такий підхід узгоджується з міжнародною практикою здійснення кримінального провадження за відсутності обвинуваченого, – зазначив Голова ВС.
Паралельно триває адаптація національного законодавства до стандартів міжнародного кримінального права. Важливим кроком стала ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду та внесення відповідних змін до кримінального і кримінального процесуального законодавства з метою приведення національних норм у відповідність до його положень. Також важливими законодавчими новаціями є запровадження кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність і вдосконалення правового регулювання процедур, пов’язаних з обміном військовополоненими.
Голова ВС Станіслав Кравченко наголосив, що серед міжнародних ініціатив особливе значення має створення Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, а також формування Спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії. Укладення відповідної угоди між Україною та Радою Європи стало важливим кроком у цьому напрямі. Реалізація цих ініціатив системно набирає обертів: до угоди щодо створення трибуналу приєднуються нові держави, а до Реєстру збитків уже подано понад 130 тис. заяв. Це ключові міжнародні інструменти, спрямовані на забезпечення справедливості та відшкодування шкоди, завданої війною.
У цьому контексті концепція правоборства набуває реального практичного змісту. Йдеться не лише про застосування права як інструменту фіксації злочинів і притягнення винних до відповідальності, а й про його використання як системного механізму протидії агресії – через формування сталої судової практики, розвиток міжнародних інституцій та утвердження принципу невідворотності відповідальності.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук у своїй доповіді «Правоборство – використання права як зброї у війні. Правові механізми протидії російській агресії» зосередився на ролі права як активного інструменту захисту прав особи, держави, суспільства та міжнародного правопорядку в умовах війни.
У центрі його виступу було питання про те, чи може право залишатися лише реакцією на вже вчинене порушення і чи повинно правозастосування випереджати загрозу, запроваджуючи механізми превентивного захисту. Було наголошено, що сучасна юридична доктрина більше не може обмежуватися пасивним тлумаченням норм. В умовах екзистенціальної війни право набуває іншого змісту – воно стає простором боротьби за справедливість, інструментом делегітимізації агресії та способом відновлення порушеного світового порядку.
У доповіді було акцентовано на історичній традиції української правової думки, яка демонструє здатність права не лише супроводжувати державотворчі процеси, а й формувати їх.
Під час виступу суддя приділив увагу постаті Володимира Корецького, який був не лише видатним вченим-юристом, а й суддею Міжнародного суду ООН, одним з авторів Загальної декларації прав людини. Його діяльність стала прикладом того, як правова думка здатна виходити за межі академічного середовища та впливати на формування глобальних стандартів справедливості.
Олег Ткачук зауважив, що сучасне правоборство (lawfare) є відповіддю на нову природу війни, яка ведеться не лише на полі бою, а й у судових інституціях, міжнародних трибуналах і площині юридичної аргументації. Для України це реальний механізм захисту державного суверенітету та прав громадян.
Особливу увагу доповідач звернув на роль судової практики Верховного Суду, зокрема правових позицій Великої Палати щодо обмеження судового імунітету держави-агресора. Ці судові рішення відкривають можливість українським громадянам звертатися за компенсацією завданих збитків і водночас формують фундамент для майбутніх репарацій у межах міжнародних процедур.
Також було порушено питання про притягнення до відповідальності військовослужбовців за правопорушення, пов’язані з проходженням служби, а також юрисдикційні аспекти розгляду воєнних злочинів у контексті застосування положень Римського статуту та діяльності Міжнародного кримінального суду.
Одним із ключових висновків виступу Олега Ткачука стала теза про необхідність інституційного посилення системи правосуддя через розвиток спеціалізованої військової юстиції. На думку судді, створення військових судів має розглядатися як елемент адаптації правової системи до викликів війни, що дозволить забезпечити професійний, оперативний і фаховий розгляд справ, пов’язаних із військовою сферою.
У підсумку спікер наголосив: правоборство має включати не лише захист юридичними засобами, а й стратегію захисту справедливості активними проактивними методами протидії поведінці, яка суперечить будь-яким демократичним засадам існування цивілізації. «У сучасних умовах право перестає бути виключно реактивною системою і перетворюється на інструмент, який формує майбутнє. Україна сьогодні демонструє, що сила права здатна стати відповіддю на право сили, а справедливість – фундаментом тривалого миру», – сказав Олег Ткачук.
_03_03.png)