Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Судді Верховного Суду продовжують надавати методичну допомогу колегам у регіонах. Цього разу судді ВС у Касаційному цивільному суді Євген Синельников, Владислав Шипович, Євген Петров і Наталія Сакара провели в м. Львові захід «Діалог суддів з питань застосування норм права протягом воєнного стану: єдність у правозастосуванні від першої інстанції до касації» для суддів Львівської та Івано-Франківської областей.
Євген Синельников проаналізував підстави скасування за результатами касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами відповідних регіонів.
Він поінформував, що до КЦС ВС у 2025 році на судові рішення судів Львівської області надійшло на розгляд 1075 касаційних проваджень, що на 13,3 % менше, ніж у 2024 році. Касаційний суд переглянув 397 відповідних справ: 136 судових рішень (або 34,3 %) було скасовано, 24 (6 %) – змінено та 237 (59,7 %) залишено без змін.
Минулого року до КЦС ВС надійшло 418 касаційних скарг на судові рішення Івано-Франківського апеляційного суду. Було залишено без змін 106 (65 %) постанов апеляційного суду, скасовано 40 рішень, змінено 10 судових рішень, а також у семи справах скасовано постанови апеляційного суду та залишено в силі рішення судів першої інстанції.
Спікер запропонував утриматися від необґрунтованої передачі справ за територіальною підсудністю до судів Дніпропетровської, Запорізької, Харківської областей і при визначенні територіальної підсудності керуватися відомостями Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Аналізуючи результати касаційного перегляду судових рішень Львівського апеляційного суду, доповідач, зокрема, звернув увагу на постанову КЦС ВС від 19 листопада 2025 року в справі № 466/4585/23. У ній зроблено висновок, що в разі розірвання договору довічного утримання на підставі ст. 756 ЦК України право власності повертається відчужувачу в силу закону, що робить вимогу про повернення майна неефективним способом захисту і є підставою для відмови в її задоволенні.
Стосовно перегляду судових рішень, ухвалених судами Івано-Франківської області, Євген Синельников, зокрема, навів висновок із постанови КЦС ВС від 12 лютого 2025 року у справі № 344/385/23. Суд зазначив, що висловлювання в статті, які виражені в посиланні на конкретні факти та події, не містять алегорій, сатири, гіпербол, не є припущеннями чи критикою і можуть бути перевірені на достовірність, кваліфікуються як фактичні твердження, а не оціночні судження. Така інформація, за умови її недостовірності, може бути спростована.
Крім того, доповідач проаналізував висновки КЦС ВС у відповідних справах щодо: умов договору довічного утримання й підстав для його розірвання; належного способу захисту при витребуванні майна та застосування позовної давності до віндикаційних позовів; моральної шкоди, завданої особі тривалим кримінальним провадженням, яке було закрито; віндикаційного позову як належного способу захисту права спадкоємця при накладенні земельних ділянок та ін.
Також суддя розглянув питання поділу батьківської відповідальності, встановлення фактів, оголошення військовослужбовця померлим, мікрокредитування, підстав зупинення провадження у справі.
Детальніше – у презентації Євгена Синельникова: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Pidstavu_skas_Lviv_obl.pdf
Владислав Шипович виступив з доповіддю на тему «Доказування у цивільному судочинстві – стандарт, тягар, презумпції. Практика Верховного Суду».
Він звернув увагу, що у кримінальному судочинстві суди України вже тривалий час застосовують стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Однак у цивільному судочинстві питання про стандарт доказування, незважаючи на його актуальність, на думку доповідача, ще не отримало достатньої уваги і дослідження не проводяться.
Нормативним підґрунтям для застосування стандартів доказування в цивільному судочинстві є, зокрема, принцип змагальності сторін, закріплений у ст. 2 ЦПК України та конкретизований у ст. 12 цього Кодексу.
За змістом ст. 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
ЄСПЛ у своїй практиці визнає допустимість застосування в некримінальних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей», на підтвердження чого суддя навів рішення у справах «Бендерський проти України» (заява № 22750/02), «J. K. and others v. Sweden» (заява № 59166/12), «Khamidov v. Russia» (заява № 72118/01).
При цьому стандарт доказування «баланс ймовірностей» не є просто припущенням, заснованим на здогадках чи підозрах, він обов’язково має ґрунтуватися на певних доказах та їх оцінці судом.
Щодо запровадження стандарту доказування в національній судовій практиці доповідач навів постанову ВП ВС від 18 березня 2020 року у цивільній справі № 129/1033/13, у якій констатовано, що принцип змагальності не створює для суду обов’язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Суддя звернув увагу на постанови КЦС ВС від 28 травня 2025 року у справі
№ 523/22514/23, від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23, від 25 березня 2026 року у справі № 157/230/25, які підтвердили, що стандарт доказування – важливий елемент змагального процесу, а стандарти доказування в цивільних і кримінальних справах є відмінними.
Доповідач на конкретних прикладах постанов ВС розповів про правову конструкцію «тягар доказування» у цивільних справах та його специфіку в різних категоріях судових спорів – трудових, сімейних, спадкових, про визнання правочинів недійсними, про відшкодування шкоди, щодо порушення зобов’язань тощо.
Також суддя розглянув, з наведенням практики ВС, питання про застосування презумпцій і преюдицій під час розгляду цивільних справ.
Детальніше – у презентації Владислава Шиповича: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Dokazyvannya.pdf
Євген Петров прочитав лекцію «Актуальні питання розгляду земельних спорів у практиці Верховного Суду».
Він звернув увагу на деякі аспекти нещодавніх рішень ЄСПЛ щодо вилучення майна та земельних ділянок: у справі «Бондар проти України» (рішення від 9 травня 2025 року) Суд констатував порушення та зобов'язав державу повернути майно або виплатити грошову компенсацію, а у справі «Звонар проти України» (рішення від 20 листопада 2025 року) ЄСПЛ визнав заяву неприйнятною, оскільки заявник, хоча й знав про право на компенсацію, не звертався з відповідним позовом, зосередившись виключно на збереженні права власності на землю.
Суддя звернув увагу, що в обох випадках заявники фактично не реалізовували право на компенсацію, проте результати розгляду заяв різняться. Також він зазначив, що земельні спори загалом є надзвичайно складною темою з безліччю невирішених аспектів, які потребують подальшого осмислення та дискусії.
Він розглянув висновок, зроблений у постанові ВП ВС від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Прокурор звертався з позовом до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок і їх повернення. ВП ВС вказала, що вимога про визнання наказів незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
Також доповідач звернув увагу на постанову від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, у якій ВП ВС зазначила, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.
Крім того, Євген Петров розглянув судову практику щодо критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів, способів захисту щодо земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико- культурного призначення, ділянок у межах прикордонної смуги та ін.
Детальніше – у презентації Євгена Петрова: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Petrov_Spory_zemelni_dilanky.pdf
Наталія Сакара виступила з доповіддю «Зловживання процесуальними правами та надмірний формалізм: тонкощі судового тлумачення».
Вона звернула увагу на тлумачення зловживання правом Європейським судом з прав людини. Зокрема, він зазначив, що «зловживання» у значенні ст. 35 § 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід розуміти у звичайному значенні відповідно до загальної правової теорії, а саме як шкідливе здійснення права для цілей, відмінних від тих, для яких воно призначене.
Суддя навела приклади зловживання правом на подання заяви в практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні в справі «Larisa Viktorovna Kovaleva v. Russia» (а також у деяких інших рішеннях) Суд зазначив, що заявники повинні інформувати його про всі обставини, що мають значення для заяви. Неповна, а отже оманлива, інформація є зловживанням правом на подання заяви, особливо якщо інформація стосується самої суті справи.
Також доповідачка зауважила, що неспроможність державних органів ефективно протидіяти зловживанням процесуальними правами призводить до порушення державою п. 1 ст. 6 Конвенції.
Вона розглянула питання категорії «зловживання процесуальними правами» в науці цивільного процесуального права. Звернула увагу, що зловживання процесуальними правами є процесуальним фактом, що підлягає доказуванню.
Доповідачка також проаналізувала судову практику щодо відповідних зловживань: повторне оскарження судового рішення суду першої інстанції; неодноразове звернення заявника із заявою про перегляд рішення за нововиявленими / виключними обставинами; заявлення безпідставного відводу; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача та ін.
Розглядаючи друге питання своєї теми, вона зазначила, що надмірний формалізм є неприпустимим під час вчинення будь-якої процесуальної дії судом, та навела приклади із судової практики. У відповідних постановах зроблено висновки, що надмірний формалізм є неприпустимим при:
Детальніше – у презентації Наталії Сакари: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Zlovzh_nadmirn_formalizm.pdf
Семінар проведено за співпраці суддів Верховного Суду, Львівського апеляційного суду та Львівського регіонального відділення Національної школи суддів України.
_03_03.png)