Матеріальна шкода, заподіяна застосуванням неконституційної норми, підлягає  відшкодуванню на підставі ч. 3 ст. 152 Конституції України навіть за відсутності спеціального закону – ОП КАС ВС

Відсутність спеціального закону, який установлює порядок відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, не звільняє державу від обов’язку здійснити таку компенсацію та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, поданого на підставі ч. 3 ст. 152 Конституції України, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця.

Такий висновок зробила об’єднана палата КАС ВС у справі про стягнення з Держави Україна матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати позивача, завданої положеннями п. 26 розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020.

Об’єднана палата зазначила, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що вони суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник у момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено в самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Тобто шкода, завдана неконституційним актом, виникає в період, коли акт діяв і ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоди неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

Також Верховний Суд зауважив, що положення ч. 3 ст. 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом, порядку. Разом з тим закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги ст. 152 Конституції України, не прийнятий. Водночас держава повинна вживати заходів для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів людини.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що позивач має право ініціювати перед судом питання про відшкодування шкоди на підставі ч. 3 ст. 152 Конституції України та на відшкодування такої шкоди за умови встановлення факту її завдання за результатом оцінки судом наслідків такого неконституційного регулювання.

Постанова об’єднаної палати КАС ВС від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20 (провадження № К/9901/4565/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/134367664.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.