Механізми відшкодування шкоди, завданої країною-агресором, обговорили судді Верховного Суду на тематичному круглому столі

Про адміністративні та судові механізми відшкодування збитків, завданих країною-агресором, проблеми з виконанням рішень у відповідній категорії справ і перспективи їх вирішення та інше говорили голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Марина Червинська, судді Великої Палати ВС Микола Мазур та Надія Стефанів і суддя КЦС ВС Ольга Ступак на круглому столі «Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок війни: міжнародний та національний аспекти».

Марина Червинська висловила глибоку подяку всім, хто доклав зусиль для створення Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України (RD4U), наголосивши на важливості створення дієвого адміністративного механізму відшкодування збитків, завданих країною-агресором, який надає можливість отримати відшкодування без судового спору. 

Також голова КЦС ВС звернула увагу, що Україна запровадила законодавчо ще адміністративний механізм, який передбачає уступку державі права вимоги до країни-агресора за зруйноване нерухоме майно в обмін на сертифікат або кошти на ремонт житла.

Стосовно судової практики у відповідній категорії спорів вона зазначила, що після 2014 року позови про відшкодування шкоди пред’являлися переважно до держави Україна, оскільки суди відмовляли у відкритті провадження за позовами до країни-агресора, яка, користуючись судовим імунітетом, не надавала дозволу на розгляд справи судом України. 

Після ухвалення КЦС ВС постанови від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц відбувся перелом у цьому питанні. Своїм рішенням Верховний Суд фактично скасував імунітет рф у справах про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією, і суди почали розглядати по суті справи за позовами саме до держави-агресора.

Марина Червинська сказала, що переважно розгляд цих справ закінчувався в судах першої інстанції, рідше – в апеляційних судах, тому що рф не вступала у справи та не оскаржувала рішення. Такі рішення в деяких випадках оскаржували позивачі, які не погоджувалися з розміром призначеного відшкодування або були незгодні з відмовою в задоволенні позову.

Голова КЦС ВС також зазначила, що на сьогодні до Верховного Суду подано менше як 30 касаційних скарг на рішення у справах відповідної категорії. В частині випадків КЦС ВС відмовив у відкритті провадження у справі, зокрема через малозначність справи. Деякі справи касаційний суд розглянув по суті, інші – ще перебувають на розгляді суду.

Але навіть коли ухвалене на користь позивача рішення про стягнення шкоди з рф набуло чинності, постає питання про його виконання. Доповідачка звернула увагу, що відшкодувати шкоду за рахунок майна країни-агресора в інших державах майже неможливо, оскільки вони не визнають обмеження імунітету навіть такої країни, яка розпочала найстрашнішу війну з часів Другої світової війни, і, відповідно, не визнають рішення судів України про відшкодування шкоди, завданої країною-агресором, ухвалені без участі самого агресора.

Тому Марина Червинська дуже позитивно оцінила те, що відповідні рішення будуть вноситися до згаданого Реєстру збитків, і, таким чином, вони будуть виконуватися, адже розгляд справи закінчується не ухваленням рішення, яке набрало законної сили, а саме його виконанням.

Микола Мазур висвітлив проблематику судового юрисдикційного імунітету держави, наголосивши на необхідності врахування міжнародного правового контексту під час розгляду відповідних категорій справ. Українські суди, керуючись правовими висновками КЦС ВС, визнають відсутність імунітету рф як держави-агресора. Водночас суддям важливо усвідомлювати перспективи виконання таких рішень за межами України.

Суддя зазначив, що міжнародна судова практика у справах, пов’язаних з імунітетом держави, залишається переважно стриманою. Відповідні підходи формувалися протягом понад двохсот років і, незважаючи на визнання серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, часто не призводили до задоволення позовів про судове відшкодування шкоди. Приклади такої практики існують у правозастосуванні судів США, Японії та низки європейських держав.

Окремо доповідач проаналізував досвід Греції та Італії. Зокрема, Італія у 2000-х роках визнала можливість обмеження імунітету Німеччини у справах щодо порушення імперативних норм міжнародного гуманітарного права, однак у 2012 році Міжнародний суд ООН визнав такі дії порушенням міжнародних зобов’язань. Згодом Італія запровадила національний компенсаційний механізм, фактично взявши виконання судових рішень на себе.

Водночас ситуація України є принципово відмінною з огляду на триваючу збройну агресію та відсутність будь-яких компенсаційних механізмів з боку держави-агресора. При цьому вже наявні рішення судів окремих іноземних держав, якими відмовлено у виконанні рішень українських судів, що становить суттєвий виклик для національної судової практики.

У цьому контексті Микола Мазур наголосив на важливості взаємодії українських судів з міжнародними механізмами документування шкоди. Хоча такі механізми не зобов’язані брати до уваги рішення національних судів, сама можливість їх урахування зумовлює підвищені вимоги до якості судових рішень, зокрема щодо ретельного встановлення фактичних обставин справи та належного правового обґрунтування.

Надія Стефанів, яка є одним зі співавторів розробленого на базі Національної школи суддів України навчального курсу підготовки суддів щодо розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої агресією рф, наголосила на його практичній цінності.

Стосовно міжнародного Реєстру збитків суддя зазначила, що він переріс із теоретичної ідеї в реальний механізм відшкодування шкоди. Суддя зауважила, що питання функціонування Реєстру збитків раніше обговорювалися як концепція, тоді як сьогодні вже можна говорити про його практичне застосування.

Створений на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН міжнародний компенсаційний механізм фактично сформував квазісудовий орган, який поєднує прийняття заяв, оцінку матеріалів, урахування судових рішень і виконання рішень про компенсацію. Такий механізм ґрунтується на нормах міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини.

Окрему увагу суддя звернула на необхідність забезпечення рівних прав для всіх заявників — як тих, хто звертається до Реєстру з рішенням національного суду, так і тих, хто подає заяву без нього. Суддя зауважила, що наявність судового рішення не повинна сприйматися як перевага, адже для Реєстру ключовими є фактичні обставини.

Ольга Ступак, яка є також співавтором курсу підготовки суддів щодо розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої агресією рф, подякувала НШСУ та всім, хто працював над програмою курсу, і закликала всіх суддів його прослухати.

Суддя повідомила, що за даними Міністерства юстиції України на території нашої держави видано понад 1,5 тис. виконавчих документів за рішеннями у справах  про відшкодування шкоди, спричиненої агресією рф, які зведені в одне виконавче провадження. Сума стягнення становить понад 1,2 трлн грн, 37 % стягувачів за вказаними виконавчими провадженнями є фізичні особи, 12 % – юридичні особи, близько 51 % – держава Україна.

Ольга Ступак звернула увагу, що попри те, що відсоток стягувачів – юридичних осіб є найменшим, на них припадає 99 % суми всього боргу країни-агресора, присудженої національними судами. При цьому вона акцентувала, що 52 % всієї суми боргу в Україні за невиконаними рішеннями – це борг за рішеннями про відшкодування шкоди країною-агресором.

Суддя зазначила, що в Дорожній карті, затвердженій урядом України, наша країна взяла на себе зобов'язання провести аналіз і розробити рекомендації щодо вирішення проблемних питань, пов'язаних із невиконанням судових рішень про стягнення шкоди з рф. Верховний Суд, як один із ключових виконавців заходів Дорожньої карти в цій частині, до кінця першого кварталу 2026 року завершить аналіз відповідної судової практики. Надалі законодавець має напрацювати певні механізми для вирішення проблем із виконанням судових рішень.

Ольга Ступак також зауважила, що через неможливість виконання судових рішень про відшкодування шкоди, завданої рф, за рахунок активів країни-агресора, які знаходяться в Україні, громадяни вже звертаються до судів з позовами про відшкодування шкоди за невиконання судового рішення.

Вона звернула увагу на постанову КЦС ВС від 14 січня 2026 року у справі № 553/88/25, у якій позивач вказав, що рішенням національного суду на його користь стягнуто з рф 1 млн грн моральної шкоди у зв’язку з тим, що через окупацію АР Крим він був змушений переїхати на підконтрольну Україні територію. Це рішення не виконується тривалий час, тому він просив суд стягнути з держави Україна 1 млн грн майнової шкоди і 100 млн грн моральної шкоди за невиконання державою позитивного обов’язку. При цьому позивач посилався, зокрема, на порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, вказавши, що розробляється проєкт закону про врегулювання питання виконання відповідних рішень. КЦС ВС погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що позивач фактично намагається в такий спосіб перекласти відповідальність за шкоду, заподіяну агресією, з країни-агресора на Україну, хоча для цього немає ані фактичних, ані правових підстав. Крім того, касаційний суд констатував відсутність національного механізму виконання рішень, де боржником є країна-агресор, а також зробив висновок, що відсутність такого механізму не перешкоджає особам, постраждалим від збройної агресії, звернутися до міжнародного Реєстру збитків.

Також Ольга Ступак звернула увагу на постанову КЦС ВС від 4 лютого 2026 року у справі № 572/4899/24. Касаційний суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 тис. євро через недоведеність факту заподіяння моральної шкоди. Позивач не довів усіх необхідних складових елементів для ухвалення позитивного рішення в справі, яка стосується деліктної відповідальності.

Доповідачка звернулася до всіх колег, передусім суддів першої інстанції, які вирішують відповідні справи, із закликом не допустити сьогодні девальвації рішень національного суду, підтримувати їх авторитет і вагомість. Це можна забезпечити лише бездоганним їх мотивуванням і обґрунтуванням висновків.

Круглий стіл організувала Національна школа суддів України.