Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Суддя Великої Палати Верховного Суду Олена Білоконь, судді ВС у Касаційному цивільному суді Євген Синельников, Наталія Сакара і Євген Петров провели у Львівському апеляційному суді зустріч із суддями місцевих загальних та апеляційного судів області для обговорення проблемних питань щодо застосування норм матеріального і процесуального права, які виникають при розгляді цивільних справ.
Захід організовано за ініціативи суддів ВС на виконання вимог п. 7 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з метою забезпечення апеляційних та місцевих судів методичною інформацією щодо правозастосування.
Судді ВС виступили з доповідями, а також відповіли на запитання, які надійшли від суддів області.
Олена Білоконь висвітлила тему «Окремі аспекти розгляду цивільних справ про встановлення юридичних фактів під час дії воєнного стану».
Вона розглянула питання про:
Доповідачка розповіла про алгоритм дій при відкритті провадження у справі про встановлення факту, позасудовий (адміністративний) і судовий порядок встановлення фактів, умови встановлення фактів у судовому порядку та, посилаючись на судову практику, розглянула факти, що не підлягають встановленню судами, тощо.
Олена Білоконь звернула увагу, що факти, які можуть бути встановлені судом, перераховані в ч. 1 ст. 315 ЦПК України, але цей перелік не вичерпний. Вона навела висновки ВС стосовно встановлення фактів про те, що: заявник перебував на утриманні загиблого військовослужбовця; особа загинула саме внаслідок збройної агресії рф; вимушене переселення осіб відбулося саме внаслідок збройної агресії рф та ін.
Суддя зупинилася на постанові ВП ВС від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, в якій зроблено висновки, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, встановлюють суди цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. А рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті в позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції.
Крім того, Олена Білоконь відповіла на такі запитання:
Презентація Олени Білоконь – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Vstanovl_jur_faktiv_voen_stan.pdf
Євген Синельников розповів про діяльність Об’єднаної палати КЦС ВС і поінформував про справи, які перебувають на її на розгляді.
Він звернув увагу на постанову ОП КЦС ВС від 4 листопада 2024 року у справі № 465/4230/22, яка стосується способу захисту прав боржника, за наявності підстав та з дотриманням умов, визначених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті».
Суд вказав, що саме вимога до кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості є належною. Заявлення окремої вимоги про визнання відмови кредитора незаконною, неправомірною тощо не вимагається. Разом із цим оскарження самої лише відмови кредитора у проведенні реструктуризації боргу без одночасного пред’явлення вимоги до суду про зобов’язання кредитора провести її не призведе до відновлення порушеного права боржника.
Євген Синельников акцентував на висновку, зробленому в постанові ОП КЦС ВС від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19, про можливість, за певних обставин, вирішення спору судом без висновку органу опіки та піклування. Розповів і про постанову ОП КЦС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 щодо можливості позбавлення батьківських прав після досягнення дитиною повноліття.
У постанові від 3 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 ОП КЦС ВС розглянула питання правового значення письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зокрема зафіксованої в тексті договору.
Доповідач навів постанову ОП КЦС ВС від 20 січня 2025 року у справі № 761/5870/24 про те, що повноваження адвоката як представника в цивільному судочинстві можуть підтверджуватися договором про надання правничої допомоги, довіреністю або ордером.
Також він проаналізував висновки об’єднаної палати щодо: підстав припинення емфітевзису; правових наслідків розпорядження особистим майном у спільному заповіті подружжя; наслідків ухилення від виконання сімейних обов'язків та підстави відступу від рівності часток подружжя при поділі майна; наслідків незаконного призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану; права на приватизацію житла та ін.
Крім того, Євген Синельников відповів на запитання суддів щодо: відшкодування шкоди, завданої державою-агресором; застосування правових норм при вирішенні спору про встановлення батьківства, виключення з актового запису про народження дітей даних позивача як батька, коли відповідачка – мати дитини не являється в судові засідання і для проведення експертизи; потреби у справах про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна перевіряти факт перебування на військовій службі запропонованого опікуна; про оцінку подання органу опіки та піклування про призначення опікуна; залучення органів Міністерства оборони України до участі у цивільних справах; відшкодування судових витрат тощо.
Презентація Євгена Синельникова – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Dijaln_Obednan_palatu_KCS.pdf
Наталія Сакара розповіла про електронні докази у цивільному процесі.
Вона проаналізувала окремі рекомендації щодо застосування електронних доказів і звернула увагу на Керівництво «Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі», ухвалене Комітетом міністрів Ради Європи 30 січня 2019 року. У ньому подано визначення понять «електронні докази», «метадані», «довірча послуга» та ін.
Доповідачка зазначила, що електронні докази потрібно використовувати з урахуванням вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також проаналізувала відповідні висновки, зроблені в рішенні ЄСПЛ у справі «Юксель Ялчинкая проти Туреччини» (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye).
Також Наталія Сакара навела практику ЄСПЛ щодо пропорційності втручання в право на приватне життя (ст. 8 Конвенції) та використання електронних доказів. Звернула увагу на критерії, які мають враховуватися національними судами при оцінці пропорційності втручання в приватне життя через запровадження заходів спостереження, внаслідок чого має місце збирання електронних доказів.
Розповіла суддя з посиланням на практику ВС і про види електронних доказів, серед яких: електронні документи; інформація, розміщена в мережі «Інтернет» (на вебсайтах, сторінках тощо); електронні повідомлення, надіслані за допомогою стільникового зв'язку у стандарті GSM (SMS-повідомлення, MMS-повідомлення, голосові повідомлення), через мобільні додатки-месенджери (Telegram, Viber, WhatsApp тощо), електронну пошту, соціальні мережі, інші сервіси в мережі «Інтернет»; аудіо- та відеозаписи; метадані.
Доповідачка акцентувала, що поняття «електронні докази» не тотожне поняттю «електронні документи». У постанові КЦС ВС від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц зроблено висновок, що роздруківки інтернет-сторінок (вебсторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу.
А в постанові від 25 травня 2022 року у справі № 457/1153/20 КЦС ВС зазначив, що скриншот опублікованих матеріалів у соціальній мережі «Facebook» є належним доказом у разі, якщо буде доведено, що під акаунтом з іменем певної особи поширила оспорену інформацію саме ця особа.
Крім того, Наталія Сакара розглянула питання щодо загальнодоступності та загальновідомості інформації, розміщеної в мережі «Інтернет»; електронних повідомлень; аудіо- та відеозаписів як електронних доказів; порядку засвідчення копій (паперових копій) електронного доказу; подання та витребування електронних доказів; дослідження та оцінки електронних доказів; протиставлення електронних і письмових доказів.
Також суддя відповіла на запитання: чи проводиться підготовче провадження у справах окремого провадження, зокрема про визнання осіб недієздатними, де вирішується питання про призначення судово-психіатричної експертизи; про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження, та ін.
Презентація Наталії Сакари – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Elektr_dokazu_tciv_proces.pdf
Євген Петров проаналізував висновки ВП ВС, сформульовані цього року.
Зокрема, він звернув увагу на постанову від 15 жовтня 2025 року у справі № 907/882/22, в якій ВП ВС зазначила, що державна реєстрація речового права оренди землі на підставі договору оренди землі, укладеного з 1 січня 2013 року, не визначає момент виникнення та зміни у його сторін прав і обов’язків у зобов’язальних правовідносинах.
У постанові від 3 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22 ВП ВС відступила від висновків КГС ВС щодо визначення належного складу відповідачів у спорах про скасування наказу Мін’юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визначивши, що в таких спорах належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а не лише Мін'юст.
Розповів суддя і про постанову від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20, у якій ВП ВС зробила висновок, що договір відступлення права вимоги може бути укладений кредитором після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, що є підставою для заміни стягувача у виконавчому листі / провадженні.
Про те, що суд апеляційної інстанції не має повноважень для закриття апеляційного провадження як помилково відкритого за наявності ухвал про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження, ВП ВС вказала в постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23.
Велика Палата конкретизувала висновки КГС ВС та КЦС ВС щодо правового режиму земельних ділянок, розташованих у межах прикордонної смуги, визначивши, що земельні ділянки в межах прикордонної смуги шириною 30–50 м уздовж державного кордону України (а вздовж лінії державного кордону України з рф і Республікою Білорусь – завширшки до 2 км) належать до земель оборони та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності (постанова ВП ВС від 2 липня 2025 року у справі № 902/122/24).
У постанові від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23 ВП ВС зазначила, що належним способом захисту порушених прав власника щодо земельної ділянки, яка передана на підставі договору оренди, строк якого після його попередньої пролонгації на момент звернення з позовом до суду закінчився, є звернення до суду з вимогою про зобов’язання орендаря повернути земельну ділянку.
Також Євген Петров відповів на запитання суддів щодо:
_03_03.png)