Судді ВС – про конституційні засади власності народу на природні ресурси та виклики правового регулювання в екологічній сфері

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат і суддя ВС у Касаційному господарському суді Віталій Зуєв узяли участь у круглому столі «Власність народу України на природні ресурси: зміст та наповнення цього права та особливості практики реалізації його у екологічних спорах».

Під час виступу Василь Крат звернув увагу на те, що ще римляни виділяли категорії таких речей, зокрема ті, що належать богам, і ті, які відносять до громадських. Такі речі не можна було набувати у приватну власність, і вони захищалися, серед іншого, в адміністративному порядку interdicta popularia. Його застосування міг вимагати кожен громадянин Риму від імені суспільства, інтереси якого були порушені. Пізніше подібний адміністративний порядок був, зокрема, в німецьких землях.

У різних правопорядках світу спостерігається тенденція до визнання існування категорій речей, які перебувають поза межами цивільного обороту, тобто таких об’єктів, щодо яких не можуть застосовуватися звичні приватноправові конструкції та які по суті знаходяться поза цивільним оборотом.

Тому перш за все потрібно визначатися, що може належати до публічних речей, а що – ні (наприклад, у римлян до таких речей зараховували ті, що необхідні для богослужіння, у нас такі речі належать юридичним особам). Чи є універсальна формула для визначення публічних речей?! Вочевидь – ні, але можливо виокремлювати їх характеристики. Конституція України й ЦК України визначають об’єкти права власності народу та спосіб їх здійснення. Але тут ідеться, ймовірніше, не про власність, а про певну політико-правову конструкцію. Можна було б на розвиток цих норм будувати конструкцію публічних речей, які перебувають поза оборотом, закріпити їх у реєстрі тощо.

В українському дискурсі дискусія перебуває в площині належності способів захисту, хоча первинними є конструкція публічних речей і те, що собою являє цивільний оборот. 

Віталій Зуєв звернув увагу на те, що право власності українського народу на природні ресурси має розглядатися як політико-правова категорія, яка визначає напрям розвитку держави та її правової системи. Він зазначив, що сучасні законодавчі тенденції свідчать про намагання спрощення правової системи та фактичного повернення до класичного поділу права на публічне й приватне, хоча раніше в юридичній науці сформовано доктрину уніфікації правових підходів до права при одночасній внутрішній галузевій диференціації.

Складність соціальних процесів зумовлює потребу в складнішому правовому регулюванні, і розвиток правової системи має відповідати розвитку суспільних відносин. Разом із тим відсутність цілісної концепції екологічного права призводить до повторення ситуації початку 1990-х років, коли сама наявність цієї галузі ставиться під сумнів. Суддя зауважив, що в освітніх стандартах екологічне право часто виключають або згадують формально, що негативно позначається на формуванні екологічної правосвідомості.

Доповідач зауважив, що суди діють у межах чинного законодавства, навіть якщо деякі його положення фактично не сприяють реалізації права власності українського народу на природні ресурси. Це право нерідко залишається лише декларацією і не має реального механізму втілення. Його зміст повинен охоплювати не лише територію, а й усі природні ресурси, що належать народові України, адже вони становлять основу економічної незалежності й добробуту громадян.  

Сучасна тенденція до звуження змісту цього права створює ризики обмеження як можливостей окремих осіб щодо набуття прав, так і загального доступу громадян до ресурсів.

Суддя наголосив, що розвиток екологічного права має бути не лише науковим, а й суспільним завданням, оскільки саме через нього реалізуються базові права людини і забезпечується якість життя. Він підкреслив, що можливості державних органів і суду в цій сфері обмежені, натомість наукова спільнота й громадськість мають значно ширші інструменти впливу та можуть стати рушійною силою оновлення правового підходу до екологічних питань.

Віталій Зуєв зазначив, що екологічне право потребує розвитку, вдосконалення і практичного наповнення, а не скасування наявних норм чи відмови від них. Лише системна робота над підвищенням ефективності законодавства і формуванням єдиної правової концепції може забезпечити реальне втілення права власності українського народу на природні ресурси.

Захід організувала Національна асоціація адвокатів України.