Потрібно поглиблювати міжінституційний діалог КСУ з Верховним Судом – суддя ВС

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Дмитро Гудима виступив з доповіддю на тему «Комунікація Конституційного Суду України із Верховним Судом» під час науково-практичного заходу «Діалоги в Конституційному Суді України», організованого з нагоди 29-ї річниці створення КСУ.

Доповідач наголосив на важливості поглиблення міжінституційного діалогу та визнав існування певних недоліків у комунікації та взаємодії. Суддя умовно поділив ці вади на дві групи: процесуальні і власне інституційні.

Стосовно недоліків процесуального характеру Дмитро Гудима зауважив, що між повноваженнями КСУ і ВС, а також між їхніми рішеннями є певна «конкуренція». З одного боку, безпосереднє повноваження КСУ – вирішувати питання про відповідність норм певних актів Конституції України. З іншого боку, загальні суди відповідно до норм процесуальних кодексів так само можуть виявляти невідповідність норм законів та інших актів нормам Основного Закону і зобов’язані в таких випадках застосовувати норми Конституції України. Таким чином, загальні суди, як і КСУ, здійснюють перевірку норм актів (до того ж усіх, без обмеження певними групами) на відповідність Конституції України.

Другий момент, що стосується «конкуренції» між інституціями, на який звернув увагу доповідач, – тлумачення норм законодавства. КСУ, вирішуючи питання про конституційність норм та офіційне тлумачення Конституції України, часом заглиблюється в законодавство й, очевидно, не може уникнути певної інтерпретації законодавчих норм. Хоча забезпечення єдності і сталості судової практики, яка неможлива без єдності тлумачення норм, – це прерогатива ВС.

Також доповідач сказав про відсутність закріпленого в законодавстві ефективного механізму виконання рішень КСУ. Він зазначив, що передбачені процесуальними законами процедури перегляду судових рішень за виключними обставинами, зокрема у зв'язку з ухваленням рішення КСУ про неконституційність певної норми, – недостатні. Так, процесуальні кодекси встановлюють, що відповідний перегляд може відбуватися лише в конкретній справі й тільки тоді, коли рішення ще не виконане.

Дмитро Гудима навів постанову КЦС ВС від 17 січня 2025 року у справі № 343/1869/23. За її обставинами вчительку ліцею звільнили з роботи в червні 2022 року у зв’язку із закінченням строкового трудового договору, укладення якого було обов’язковим відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту». У серпні 2023 року вона оскаржила наказ про звільнення, зокрема, посилаючись на Рішення КСУ від 7 лютого 2023 року № 1-р/2023, яким відповідну норму вказаного Закону визнано неконституційною.

Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову. Вони відхилили посилання позивачки на рішення КСУ, оскільки згідно із ч. 2 ст. 152 Конституції України положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення КСУ. Отже, на час звільнення позивачки відповідна норма була чинною.

КЦС ВС скасував попередні рішення, направив справу на новий розгляд. Зазначив, що пряма (перспективна) дія рішення КСУ, встановлена у ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», стосується насамперед порядку виконання цього рішення. Тому з огляду на імперативні приписи процесуальних норм про те, що суд не застосовує положення нормативно-правового акта, які суперечать Конституції України, якщо норма визнана неконституційною, суд не може її застосовувати для вирішення спору. Навіть якщо останній виник до ухвалення відповідного рішення КСУ. Доповідач зазначив, що таким чином КЦС ВС зробив певний крок для розширення можливостей з виконання рішень КСУ.

Ще одним аспектом процесуальних вад у взаємодії КСУ із ВС є межі розгляду конституційних скарг. ВС виходить із єдності процесу, яка полягає, в тому числі, в єдності аргументів учасників справи впродовж її розгляду у всіх інстанціях. Тобто, навряд чи можна допустити ситуацію, коли в першій інстанції особа заявляє якісь одні аргументи, а в апеляційній або касаційній змінює їх на інші, які суд першої інстанції не оцінював і не міг цього зробити. Тож, на думку Дмитра Гудими, коли надалі особа звертається до КСУ, її аргументи в конституційній скарзі щодо неконстуційності норми також не повинні виходити за межі заявлених у справі, яку розглядав ВС.

Аналогічно складним для сприйняття загальними судами може бути вихід КСУ за межі доводів конституційних скарг. Причина в тому, що наслідком визнання неконституційною норми, яку застосували загальні суди, на підставі аргументів, яких вони не аналізували через відсутність таких, буде скасування відповідних судових рішень.

Стосовно інституційних недоліків у взаємодії КСУ і ВС доповідач відзначив кроки до їхнього подолання, які зробив КСУ. Так, у Рішенні від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 КСУ наголосив, що забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією ВС (ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), яку не може здійснювати інший орган державної влади, зокрема КСУ. Дмитро Гудима висловив переконання, що відновлені «Конституційні діалоги» можуть бути одним із майданчиків для міжінституційної комунікації КСУ і ВС.