Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Чи має суддя, ухвалюючи рішення, думати про те, чи воно сподобається громадськості, користувачам соціальних мереж, представникам інших гілок державної влади чи окремим спільнотам?
Усі загальні тенденції нової медіареальності мають особливі прояви у сфері правосуддя, і досить часто ми спостерігаємо ситуацію, коли правосуддя здійснюється не суддями в залах судових засідань, а блогерами чи сучасними лідерами думок у соціальних мережах.
Доступ до ресурсів, завдяки яким можна публічно контактувати з необмеженою аудиторією, не потребує надмірних зусиль, і буквально кожен охочий може висловити свою думку на широкий загал. У цьому контексті постає питання щодо співвідношення права на свободу слова із правом на справедливий суд, критеріїв правдивості й обʼєктивності поширюваної в медіа та соціальних мережах інформації, а також впливу таких висловлювань на суспільну думку. При цьому йдеться не про недопустимість критики, а виключно про те, що вона має бути конструктивною, професійною і спрямованою на вдосконалення, а не дискредитацію.
На це звернув увагу Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко в межах дискусії під час першої сесії конференції «Медіа та довіра до судів: танго, що потребує партнерства», яка пройшла під модеруванням декана факультету права Українського католицького університету Світлани Хилюк.
Станіслав Кравченко зауважив, що цьогоріч голова Верховного Суду Великобританії Лорд Рід виголосив промову на дуже схожу тему: «Довіра до судів у добу популізму». З-поміж іншого, його виступ стосувався критики судових рішень. Шановний суддя констатував, що критика судових рішень є очікуваною в демократичному суспільстві, однак вона повинна мати розумні межі. Одна справа, коли критика стосується правової позиції у справі, і зовсім інша – коли вона переходить на особистості й фактично перетворюється на цькування судді.
Крім того, подекуди трапляється так, що судове рішення не повною мірою відповідає очікуванням суспільства, і це провокує хвилю негативу в бік судової влади. До того ж іноді одна подія, що стосується конкретної особи, може кинути тінь на всіх представників судової влади і фактично знецінити результати її роботи в очах суспільства.
Такі ситуації, безумовно, потребують відповідної реакції, а саме належної та своєчасної комунікації з боку судів.
Голова ВС акцентував, що Верховний Суд чітко усвідомлює важливість конструктивного діалогу між судами й медіа та необхідність відкритої комунікації із суспільством, демонструє готовність до співпраці з медіа, приділяє значну увагу висвітленню своєї діяльності, зокрема ухвалених судових рішень, і зважає на зворотний звʼязок від відвідувачів Суду, який отримує в результаті проведення щорічних опитувань.
При цьому, за словами Станіслава Кравченка, судова влада не вимагає виключно схвальних відгуків на свою адресу, однак заслуговує на обʼєктивну оцінку її роботи, особливо зважаючи на той обсяг справ, що суди розглядають у надскладних умовах сьогодення.
Доцент кафедри культурології гуманітарного факультету Українського католицького університету, член дорадчої ради PEN International WfP Committee Ірина Старовойт презентувала світоглядний виступ про важливі наративи, які, зокрема, формують суспільну довіру.
Як пояснила спікерка, тоталітарні імперії мають наративну владу: вони визначають, хто і про що може говорити, які колективні оповіді дозволені, а які мають бути процензуровані. Наприклад, травма Голодомору була оточена мовчанням десятиліттями. З одного боку, це було мовчання, накинуте ззовні цензурою і політичною владою. З іншого боку, це було мовчання внутрішнє: люди не знали, як про це говорити, у тому числі тому, що серед уцілілих переважали ті, хто пережив цю травму ще в дитинстві, а масові могильники були неозначені і, як наслідок, забуті.
«Війна – подія пульсуючої масштабної несправедливості. Це не може не травмувати суспільство в його моральних очікуваннях і розумінні справедливості. Ми нащадки успадкованої триваючої невиправданої кривди й несправедливості. Зараз, у ХХІ столітті, ми знову на регулярній основі втрачаємо найбільш мислячих представників суспільства. Але попри все українське суспільство тримається на професійному щоденному подвигу людей, які продовжують робити свою роботу», – поділилася думками Ірина Старовойт.
Вона звернула увагу на ідею наративної справедливості, озвучену українською письменницею та громадською діячкою Вікторією Амеліною, яка фіксувала досвід війни, документувала воєнні злочини росіян і віднайшла закопаний у землі на деокупованій Харківщині щоденник закатованого волонтера та дитячого письменника Володимира Вакуленка й написала передмову до нього. Вона загинула внаслідок російського ракетного обстрілу по м. Краматорську в червні 2023 року. Наративом справедливості Вікторії Амеліної було надати голос свідченням Володимира Вакуленка.
«Наративна справедливість дуже часто пов’язана із захистом. Ми ж проживаємо такий історичний період, що маємо працювати над тим, щоб цей наратив справедливості став наративом звинувачення», – резюмувала Ірина Старовойт.
Як зауважив суддя Європейського суду з прав людини від України Микола Гнатовський, тема свободи вираження поглядів – одна з найпродуктивніших за результатом внеску ЄСПЛ у правозастосування в Європі. Практика ЄСПЛ у цій сфері найорганічніше ввійшла в роботу, зокрема, українських судів. Водночас збалансування ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) і ст. 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод знаходить нові виміри.
За словами судді, європейський підхід до свободи вираження поглядів – регульований, обмежений: Конвенція передбачає низку легітимних цілей, для яких ця свобода може бути обмежена. Наприклад, для підтримання авторитету і безсторонності суду (ч. 2 ст. 10 Конвенції). Тобто заради того, щоб зберігати й підтримувати авторитет судової влади, незалежність суддів, європейські держави мають право втручатися у свободу вираження поглядів.
«Судова влада і медіа не відокремлені від суспільства, вони є його частиною. Ця теза важлива в медіадискурсі, зокрема. Рівень суспільної довіри до суду залежить від того, наскільки суспільство сприймає судову владу як частину себе, наскільки вона є легітимною з погляду суспільства», – наголосив Микола Гнатовський, додавши, що українське суспільство перебуває в унікальному стані, коли ми як держава та політична нація захищаємо своє право на існування. Тому мусимо залишатися максимально згуртованими.
Насамкінець доповідач зауважив, що партнерство суду з медіа є критично важливим з огляду також на те, що судді обмежені у своїй свободі вираження поглядів. В інтересах цінностей, заради яких ми всі працюємо, – проведення медіа ціннісного дискурсу з розумінням викликів, з якими стикається судова влада.
Другу сесію «Медіа та судова влада: повага, відповідальність, обмеження» модерував голова Комісії з журналістської етики, журналіст, редактор, теле- і радіоведучий, медіаексперт Андрій Куликов.
Професор права Мадридського університету Комплутенсе, міжнародна консультантка Ради Європи Лорена Бахмаєр Вінтер виступила з ключовою доповіддю «Вплив громадської думки, зокрема через медіа та соціальні мережі, на суддівську неупередженість та обґрунтування (мотивування) судових рішень».
Вона зазначила, що сьогодні суддівська неупередженість перебуває під певним впливом як традиційних медіа, так і соціальних мереж. В інформаційному просторі ширяться фейкові новини, зокрема створені за допомогою ШІ, проводяться інформаційні кампанії з дискредитації суддів тощо. Однак судді завжди намагаються залишатися неупередженими та протидіяти інформаційному тиску, який значно посилився з розвитком цифрових технологій. У звіті мережі суддів Ради Європи за 2022 рік було відзначено, що більшість судових систем країн ЄС відчувають невиправданий тиск з боку медіа, особливо цифрових. Це є викликом для судочинства і суддів.
Занепокоєння викликає нездорова критика судової системи, яка іноді перетворюється на переслідування суддів. У цьому разі слід говорити не про традиційну свободу висловлювання, а про кібербулінг і переслідування.
Доповідачка навела практику ЄСПЛ у справах щодо свободи вираження поглядів. Акцентувала, що сьогодні судді в Україні стикаються з посиленим інформаційним тиском в умовах війни. Також вона звернула увагу на відповідний досвід Верховного суду Ізраїлю та судових систем країн колишньої Югославії. Лорена Бахмаєр Вінтер зазначила, що в умовах війни судді мають зберігати стійкість. Крім того, сьогодні дуже важлива солідарність суддів.
.jpg)
У дискусії взяла участь і суддя-спікерка Великої Палати ВС Ольга Ступак. Вона сказала, що сьогодні в медіа й соцмережах з’являються публікації, які містять ознаки тиску на суд. Водночас судді готові до того, щоб не піддаватися подібному тиску, існує визначена законом процедура реагування на нього.
Також суддя зауважила, що часто з’являються публікації, в яких, наприклад, критикується обрання міри запобіжного заходу – застави, а не взяття під варту. Разом із тим вона звернула увагу на зачну кількість рішень, ухвалених ЄСПЛ проти України через порушення ст. 5 «Право на свободу та особисту недоторканність» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також багато публікацій стосуються майна суддів. Ольга Ступак зазначила, що, обираючи суддівську професію, людина свідома того, що на неї поширюються значно більші стандарти відкритості для суспільства. Однак це зумовлює й більшу вразливість суддів від популістських звинувачень. Натомість медіа не завжди приділяють достатньо уваги ухваленим рішенням, навантаженню на суддів, умовам, у яких вони працюють.
При цьому сьогодні громадськість переважно отримує інформацію не з класичних медіа, які дотримуються високих стандартів журналістської етики, а з інтернету, соціальних мереж, де багато анонімних акаунтів можуть поширювати будь-які неправдиві відомості.
Водночас Ольга Ступак зауважила, що є й приклади публікацій, у яких подано позитивну інформацію про суддів. Вона підкреслила, що судова влада завжди відкрита до комунікації з медіа та громадськістю і сподівається на взаємність від медіа.
Також до обговорення долучилася суддя Конституційного Суду України Галина Юровська, яка нагадала, що в розд. II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України йдеться як про право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), так і про право на судовий захист (ст. 55). Ці два права дуже важливі в демократичному суспільстві.
Доповідачка зазначила, що раніше була усталеною думка, що судді мають спілкуватися з громадськістю лише через свої рішення. Сьогодні ця думка змінилася. Було проведено багато навчань, підготовлено посібників для суддів про те, як комунікувати із журналістами, і для представників медіа – як спілкуватись із суддями.
Галина Юровська наголосила на необхідності пояснювати громадськості важливість права на звернення до суду та роботи судів як захисників прав громадян. Необхідно напрацювати ефективний механізм взаємодії судової системи з медіа. В цьому дуже важлива ініціатива судової системи.
Професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», гостьовий викладач Українського католицького університету Андрій Бойко у своєму виступі сказав про відмінність доктрин у США і країнах Ради Європи щодо свободи слова та обсягів втручання в свободу слова. При цьому різність позицій навіть відображена в рішеннях ЄСПЛ.
Доповідач навів слова судді США Г’юго Блека (Justice Hugo Black), який у рішенні у справі Bridges v. California (1941 рік) написав, що свобода слова і справедливий судовий розгляд – це дві найважливіші цінності для цивілізованого суспільства. Пробувати робити вибір між цими цінностями – невдячне завдання.
В іншому рішенні (справа Sheppard v. Maxwell, 384 U.S. 333,1966 рік) ВС США вказав, що завдання преси – не тільки інформувати суспільство про перебіг розгляду судової справи, але й намагатися не допустити судових помилок і забезпечити підзвітність судової влади суспільства. Водночас преса має право висвітлювати судові процеси, але повинна робити це відповідально, не підриваючи неупередженості правосуддя.
Також Андрій Бойко звернув увагу на рішення ЄСПЛ у справах «Беда проти Швейцарії» (Bedat v. Switzerland) і «Пінто Коеліо проти Португалії» (Pinto Coelho v. Portugal). У цих справах заявників було притягнуто до відповідальності за поширення інформації. В першому ЄСПЛ визнав, що не було порушення ст. 10 Конвенції, в другому – що мало місце втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів.
Головний редактор інтернет-видання «Бабель» Катерина Коберник зауважила, що відсутність діалогу між журналістами і суддями призводить до багатьох проблем. Зокрема, кожна сторона думає, що інша щось приховує, через недостатню комунікацію в журналістів може виникати бажання щось домислити, вони можуть неправильно трактувати певні обставини.
Разом із цим, зазначила доповідачка, законодавство передбачає сувору підзвітність суддів, а журналісти в цьому сенсі мають багато свободи. Тому вона акцентувала на важливості затвердження медіа стандартів своєї діяльності.
Катерина Коберник розповіла, що видання, в якому вона працює, давно затвердило такі стандарти. Одним із перших пунктів визначено, що журналіст повинен знайти всі аргументи на захист людини, про яку пише, водночас не виступаючи ні прокурором, ні адвокатом.
Крім того, доповідачка відзначила користь від запровадження інституту суддів-спікерів, а також сказала про необхідність запровадження вивчення медіаграмотності у школах.
Член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Олександр Бурмагін сказав, що головною проблемою у взаємодії судової влади і медіа є недостатнє розуміння цими двома важливими системами ролей, мети і природи одна одної.
Часто інтереси судів і медіа не збігаються. Медіа критикують суди та їхні рішення, а суди розглядають справи за участю журналістів і медіа. Тому обидві системи мають бути незалежними та неупередженими у своїй діяльності.
ЄСПЛ в одному зі своїх рішень відзначив, що суди не живуть у вакуумі, вони можуть підлягати критиці. Але ця критика має бути виважена через їхню особливу роль і статус. Тому, на думку доповідача, дуже важливим є розуміння ролей, цінностей судової системи й медіа, їх поваги та неупередженого ставлення одне до одного.
Суддя Європейського суду з прав людини Латіф Гусейнов зазначив, що тлумачення висновків ЄСПЛ на користь беззаперечної переваги свободи слова над іншими правами неправильне. Не може бути пріоритету права на свободу вираження поглядів (ст. 10 Конвенції) над правом на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції) чи правом на справедливий суд незалежним і безстороннім судом (ст. 6 Конвенції). Тому ЄСПЛ напрацював чіткі критерії балансування між цими правами. Тобто, з одного боку, є свобода слова, гарантована ст. 10 Конвенції, з іншого – права, гарантовані іншими статтями, зокрема тими, які захищають авторитет судової влади, презумпцію невинуватості та ін.
Третю сесію конференції «Сучасні інструменти комунікації між судовою владою та суспільством» модерував програмний координатор Аспен Інституту Київ Андрій Кулаков.
Виступаючи з ключовою доповіддю, суддя Європейського суду з прав людини Анна Адамська-Галлант зосередилася на небезпеці популізму як головного виклику демократичним цінностям, важливості захисту свободи слова суддів і сучасних формах комунікації.
На жаль, сьогодні ми змушені констатувати, що демократія перебуває під загрозою. Преамбула до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко визначає демократію як найважливіший принцип Конвенції та фундаментальний елемент європейського громадського порядку.
Зв'язок між Конвенцією та демократією є беззаперечним: ефективне збереження і подальша реалізація прав та основних свобод громадян нерозривно пов'язані як з наявністю діючого демократичного політичного устрою, так і зі спільним розумінням і дотриманням прав людини. Крім того, Конвенція вимагає, щоб будь-які обмеження цих прав були «необхідними в демократичному суспільстві». Таким чином, Європейський суд з прав людини не може розглядати права особи у відриві від стану демократії. Досвід ЄСПЛ, включно зі справами проти росії, де остання часто зловживала процесом, ілюструє, як певні держави використовують вплив для маніпуляції інформаційними потоками та демократичними процесами.
Спікерка зауважила, що справжня демократія вимагає свободи та свідомої участі громадян у публічних дебатах, що захищено статтями 10, 11 і ст. 3 Першого протоколу до Конвенції щодо вільних виборів. Свобода слова має ключове значення для існування демократичного політичного устрою.
Саме ці права та свободи сьогодні найбільше наражаються на виклики сучасності, головним із яких є надлишок інформації. Це парадокс: доступність даних, посилена соціальними медіа, штучним інтелектом та алгоритмами, не гарантує кращої поінформованості чи прийняття рішень, заснованих на фактах. За словами судді ЄСПЛ, прогрес у сфері технологій використовується не лише для вільного обміну ідеями, а й для впливу на поширення інформації та маніпулювання демократичною участю під час виборчих кампаній і поза ними.
Анна Адамська-Галлант наголосила, що свобода висловлення поглядів є підставою демократії. Демократія вимагає не лише формальних інститутів, але й довіри громадян до них. У контексті судової влади це означає впевненість суспільства в тому, що суди діють незалежно від політичного впливу та ухвалюють рішення на основі закону і достовірних доказів. Ця довіра є основою судової легітимності, яка базується на трьох принципах: незалежності, соціальній відповідальності та соціальній довірі. Саме комунікація відіграє ключову роль мосту, що поєднує внутрішню незалежність судової влади із зовнішнім розумінням суспільством. Завдяки чітким і доступним поясненням судових рішень, юридичній освіті та відкритості до діалогу суди зміцнюють свою надійність.
У цифрову епоху комунікаційні інструменти – такі як офіційні вебсайти, соціальні мережі та трансляції судових засідань – стають фундаментом для формування і підтримки суспільної довіри, дозволяючи громадянам контролювати діяльність судових інституцій. Таким чином, права та обов’язки судів поєднуються з необхідністю забезпечення прозорості й доступу суспільства до правосуддя, що є ключовим для збереження демократичних цінностей і стабільності правової держави у XXI столітті.
Насамкінець доповідачка зазначила, що суди мають використовувати всі доступні форми комунікації, щоб чітко донести суспільству ключовий меседж: верховенство права, незалежні суди та права людини служать на захист їхніх інтересів і є основою демократії.
У межах модерованої дискусії перший заступник керівника Апарату – керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду Расім Бабанли наголосив, що популізм, хоч і існував до появи соціальних мереж, сьогодні набув значно більших масштабів. Популізм є негативним викликом цієї цифрової епохи. Водночас розвиток соціальних мереж відкриває для судової влади безпрецедентні комунікаційні можливості, якими неприпустимо не скористатися. Спікер зауважив, що ця комунікація вимагає великої обережності. Необережне використання комунікаційних інструментів може призвести до того, що увесь комунікаційний арсенал може обернутися проти самої судової влади.
Расім Бабанли поділився основними напрацюваннями та досвідом комунікації Верховного Суду, окресливши ключові ресурси, які використовуються для взаємодії з аудиторією.
Перший ресурс – це офіційний вебсайт ВС, що дозволяє громадянам, зокрема, дізнаватися про стан розгляду справ.
Другий ресурс – фейсбук-сторінка Верховного Суду. На цьому ресурсі комунікаційна команда ВС публікує пресрелізи про ухвалені судові рішення, де кожен кейс супроводжується графічним малюнком для кращого сприйняття. Оприлюднюються періодичні й тематичні огляди та дайджести практики ВС, ЄСПЛ, Суду справедливості ЄС. ВС започаткував практику щомісячних або тематичних збірників, виокремлюючи найважливіші правові висновки за категоріями справ. Це практика, якої не існувало до початку функціонування Верховного Суду. Також розміщуються пресрелізи про події та заходи, важливі повідомлення, новини. Сторінка ВС у фейсбуці має понад 73 тис. підписників, і ця кількість постійно зростає, відзначив спікер.
Інстаграм-сторінка ВС сприяє активному спілкуванню зі студентською аудиторією. Канали ВС у телеграмі та вотсапі – це інформаційна платформа, на якій розміщуються важливі правові висновки у вигляді ілюстрованих кейсів, а також огляди та дайджести судової практики.
Ресурсом, орієнтованим саме на правничу спільноту, є портал сучасного права Supreme Observer. Ідея його створення полягала в тому, щоб для зручного та швидкого пошуку інформації на юридичну тематику об’єднати в межах однієї платформи значний обсяг контенту, який створюють судді та правники загалом.
Ще один важливий комунікаційний ресурс ВС – ютуб-канал Суду. На початку його створення на каналі транслювалися судові засідання, а сьогодні відеоконтент Верховного Суду набув розвитку: вже опубліковано чотири випуски подкасту Верховного Суду. «У межах цих подкастів ми обговорюємо із суддями ВС, у тому числі, актуальну судову практику. Це ще один канал, завдяки якому Суд може говорити простими словами зі своєю аудиторією», – зазначив Расім Бабанли.
Доповідач також звернув увагу, що комунікаційна команда Суду здійснює щоденний моніторинг публікацій про Верховний Суд у медіа та соціальних мережах. Це дає змогу розуміти інтереси аудиторії та оперативно виявляти потенційні загрозливі тенденції.
На думку виконавчої директорки ГО «Інститут розвитку регіональної преси» Людмили Панкратової, найефективнішими інструментами взаємодії із журналістами є вебсайти судової влади та відкриті судові реєстри, звідки медіа беруть інформацію про рішення та стан справ. Як приклад ефективного використання цих реєстрів вона навела розслідування NGL.media «Ваша милість», у якому було проаналізовано масив із приблизно 50 тис. судових рішень щодо притягнення осіб до відповідальності за нетверезе водіння. Такі матеріали є надзвичайно важливими для розуміння системи.
Спікерка також акцентувала на важливості постійного навчання журналістів. Вона наголосила на необхідності проведення більшої кількості тренінгів з питань взаємодії із судовою владою та тіснішої співпраці з Верховним Судом у рамках цієї освітньої діяльності.
Людмила Панкратова окреслила пріоритети для юристів у співпраці з медіа: непорушення прав інших осіб та дотримання журналістами професійних стандартів. Роль юристів – бути тією ланкою, що допомагає журналістам запобігти правовим проблемам, оскільки вирішувати їх згодом набагато складніше. Юристи навчають журналістів комунікувати із суддями, обов’язково брати коментар судді, коли матеріал стосується його чи її діяльності. При цьому коментар повинен повноцінно відображати позицію, а не бути вирваним із контексту. Також необхідно глибоко вникати в суть проблеми.
Керівник компоненту «Підтримка антикорупційних органів» Антикорупційної ініціативи ЄС, гостьовий викладач факультету права Українського католицького університету Олександр Сидельников високо оцінив інструменти комунікації Верховного Суду, зазначивши, що ВС використовує всі можливі й сучасні інструменти для взаємодії з професійною правничою спільнотою. Водночас він наголосив на необхідності комунікації із ширшим колом. Доповідач зазначив, що, комунікуючи лише про судові засідання, практику і єдність судової практики, судова влада не доносить важливі меседжі, зокрема про роль суду в суспільстві та виклики, з якими стикається судова система.
Серед інструментів комунікації доповідач виокремив судові рішення та інститут суддів-спікерів, на яких покладається основна роль у комунікації. У цьому аспекті Олександр Сидельников порадив більше прислухатися до професійних комунікаційників, які більше націлені на ширшу аудиторію.
Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат зазначив, що ми всі вчимося жити в суперінформаційному та суперцифровому суспільстві, яке супроводжується «профанацією і відсутністю експертності». Принципи, актуальні колись, сьогодні зовсім не спрацьовують. Наприклад, правило «говорити лише рішеннями» більше нежиттєздатне. Поява «профанації і відсутності експертності» в інформаційному просторі потребує від суддів та юристів проактивного виходу з експертним контентом, щоб протидіяти нефаховим судженням і маніпуляціям. Наприклад, найпопулярнішим суддею в українському сегменті мережі Threads є суддя першої інстанції Петро Тишкун, який простою мовою комунікує з громадянами. Це показує, як змінилися тренди ефективної комунікації. Довіра формується не тільки інституцією, але й через конкретні успішні особистісні приклади.
На відміну від минулого, судова система більше не є закритою. Наприклад, зараз можна відкрити ютуб і подивитися будь-яке засідання ВАКС, що було неможливо уявити 20 років тому. Телеграм-канал «Трохи про приватне право» створювався як просто записник для себе з метою легкого відшукування та згадування потрібних правових позицій Верховного Суду, адже існує величезна кількість постанов (понад 263 тис.). По суті особиста потреба в систематизації інформації переросла в публічний комунікаційний інструмент. В умовах надміру інформації, з якою стикаються як судді, так і адвокати, і функція фільтрації та узагальнення правових позицій стає критично важливою.
Проте згодом виявилася ще одна мета – популяризація української спадщини приватного права. В Україні не вистачає тяглості у приватному праві та класичних принципів (доброї совісті, справедливості, розумності), оскільки країна довгий час жила без них, на відміну від інших європейських країн. Комунікація про право має бути спрямована не лише на інформування про норми, але й на відновлення ціннісного фундаменту та вкорінення європейських правових доктрин. Канал «Трохи про приватне право» використовується для популяризації української цивілістики та її класиків (наприклад, Дністрянський, Лащенков), про яких не знають студенти, щоб заповнити цей історичний пробіл. Він дає змогу оперативно й ефективно спілкуватися і повідомляти про ту чи іншу правову позицію Верховного Суду. Також є можливість безперешкодно поширювати презентації, свої книги та статті для навчання студентів і юристів, використовуючи сучасну еру супервідкритості до авторського права.
Заступник головного редактора видання «Українська правда» Євген Будерацький закликав суддівський корпус бути більш відкритим і комунікабельним. За його словами, суспільство прагне бачити суб'єктних суддів – живих людей, які стоять за рішеннями, а не лише образ «сліпої Феміди». Сучасний світ вимагає відкритості, тому спілкування має відбуватися завжди. Готовність відповідати журналістам, навіть коли вони звертаються з негативними або критичними запитами, є ключовою можливістю продемонструвати власну позицію. Зрештою, співпраця з медіа допомагає пояснити складні судові рішення та донести до суспільства, що судді – теж люди.
Також у перший день конференції в межах модерованої дискусії, яку вела Світлана Хилюк, учасники мали можливість висловитися щодо ефективної співпраці судової влади й медіа, форматів співпраці, а також стосовно визначення червоних ліній, які не можна переходити у взаємодії судів і медіа для розвитку демократичного суспільства.
Другий день заходу розпочався з двох ключових доповідей під модеруванням менеджера проєкту Ради Європи «Підтримка України у впровадженні стандартів ради Європи щодо судової влади» Ірини Кушнір.
Ключова доповідь судді Європейського суду з прав людини Латіфа Гусейнова була присвячена темі суспільної довіри до судової влади – складному й багатовимірному питанню, яке, за словами доповідача, неможливо звести лише до соціологічних показників. Суддя наголосив, що довіра до суду формується через поєднання об’єктивних і суб’єктивних чинників, серед яких вирішальне значення мають незалежність суддів, їхня доброчесність, неупередженість і компетентність. На прикладі однієї зі справ проти Ісландії він нагадав про ситуацію, коли політичні рішення щодо призначення суддів можуть поставити під сумнів довіру до правосуддя. Латіф Гусейнов зупинився на питанні сприйняття діяльності ЄСПЛ громадськістю.
Він приділив увагу ситуації в Україні, зауваживши, що близько 27–30 % громадян висловлюють недовіру до ЄСПЛ. Однією з можливих причин суддя назвав те, що майже 90 % заяв визнаються неприйнятними вже на початковому етапі розгляду, що може породжувати в заявників відчуття несправедливості. Водночас він зазначив, що сам факт звернення до ЄСПЛ українських суддів свідчить про рівень їхньої довіри до європейського механізму захисту прав.
Суддя також звернув увагу на те, що тривалість судових проваджень і невиконання рішень судів істотно впливають на сприйняття ефективності правосуддя. За його словами, у ЄСПЛ раніше перебувало близько 160 тис. заяв, і навіть нині залишається приблизно 62 тис. справ. Люди очікують на розгляд по 10–15 років і більше, що, безумовно, позначається на громадській оцінці діяльності суду та рівні довіри до нього.
Підсумовуючи, Латіф Гусейнов наголосив, що довіра є наслідком якісного, неупередженого та законного здійснення правосуддя. Він погодився з думкою Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка про те, що об’єктивним індикатором рівня довіри є поведінка сторін після ухвалення рішення: якщо учасники процесу не оскаржують рішення першої інстанції, це свідчить про прийняття ними судового вердикту як справедливого. Такий підхід, на думку судді, є більш надійним критерієм довіри.
Заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Микола Міщенко представив результати соціологічного дослідження стану довіри до судової влади, проведеного за підтримки Ради Європи.
Він зазначив, що недовіра до судів характерна не лише для України, а й для інших країн Європи. У Польщі не довіряють судам 57 % громадян, у Франції – 68 %. Водночас у США понад 60 % громадян довіряє місцевим судам, але лише 35 % – Верховному суду.
В Україні дослідження охопило два опитування – загальнонаціональне та серед відвідувачів судів. Лише 11 % опитаних мали власний досвід взаємодії із судами, однак саме їхні оцінки були значно позитивнішими: 71 % респондентів вважають рішення судів законними й справедливими. Натомість серед усіх громадян рівень довіри до судової системи залишається низьким – 17 %, тоді як 56 % висловили недовіру.
Основним чинником формування ставлення до судів, за словами спікера, є інформаційний вплив: 45 % респондентів визнають, що їхню думку формують медіа й соціальні мережі. Саме тому громадська оцінка часто відображає не особистий досвід, а медійні стереотипи.
Попри це спостерігається поступова позитивна динаміка: зменшується частка тих, хто вважає, що судді керуються власною вигодою (з 35 % до 26 %), і зростає частка тих, хто переконаний, що вони ухвалюють рішення за законом (з 13 % до 17 %).
Під час війни довіра українців традиційно вища до оборонних інституцій. Водночас порівняно з 2020 роком показник недовіри до судів знизився на 9 %.
За результатами опитування на виході із судів, 54 % респондентів довіряють судовій системі, 58 % – місцевим судам, а 46 % – Верховному Суду. Це свідчить, що особистий досвід взаємодії з правосуддям формує значно більш позитивне ставлення, ніж інформаційний простір.
Водночас 59 % тих, хто бачить зміни в судовій системі, оцінюють їх як позитивні. За словами доповідача, це свідчить про поступове зростання довіри та формування більш збалансованого сприйняття судової влади в українському суспільстві.
П’яту сесію, присвячену темі «Довіра до судової системи: хто формує і яким чином», модерував голова Комісії з журналістської етики, журналіст, редактор, теле- і радіоведучий, медіаексперт Андрій Куликов, який запропонував учасникам поділитися своїм баченням чинників, що впливають на довіру до судової влади.
Розпочинаючи дискусію, Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич наголосив, що головними творцями довіри до судової влади є самі судді. На його переконання, саме якість здійснення правосуддя, зрозумілість і своєчасність судових рішень визначають ставлення суспільства до суду. Він зазначив, що людина, яка приходить до суду, має відчувати, що це державна інституція, де з нею поводитимуться справедливо і ставитимуться до неї з повагою.
Суддя також зауважив, що довіра залежить і від відповідального ставлення інших гілок влади – законодавчої та виконавчої. Коли представники органів влади публічно ставлять під сумнів судові рішення чи ухиляються від їх виконання, це руйнує авторитет суду. Підсумовуючи, він сказав, що дослідження рівня довіри до судової влади має стати дороговказом для подальшого розвитку судової системи, адже це один із перших важливих кроків в аспекті євроінтеграції і євроінтеграційного руху, передбачений Дорожньої картою з питань верховенства права, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова Ярослав Юрчишин акцентував, що довіра до судів неможлива без відкритої та системної комунікації. На його думку, суспільно важливі рішення мають пояснюватися публічно – не лише суддею, який їх ухвалює, а й судовими інстанціями через суддів-спікерів або через офіційні канали. «Реагування на маніпуляції – це вже програш. Судова влада має діяти проактивно, пояснюючи зміст своїх рішень і вибиваючи ґрунт з-під ніг тих, хто прагне спотворити інформацію», – зазначив він.
Ярослав Юрчишин поділився прикладом діалогу між журналістами й суддями, який спочатку був конфліктним, але згодом став конструктивним. Такі зустрічі, за його словами, дозволяють краще зрозуміти професійні межі суддів і сприяють формуванню довіри. Також він відзначив позитивну роль освітніх ініціатив, зокрема відвідувань судів старшокласниками, які вперше знайомляться з реальною роботою суддів. За його словами, це формує в молоді правильне уявлення про судову систему та сприяє вихованню поваги до правосуддя.
Доцент факультету права Українського католицького університету Ольга Денькович розповіла про формування довіри до суду як багатовимірний і довгостроковий процес. Вона звернула увагу, що в умовах війни, коли запит на справедливість є одним із головних суспільних пріоритетів, навіть незначні недоліки – затримка розгляду чи недостатня мотивація рішень – можуть сприйматися як прояв несправедливості. «Будь-яка похибка, навіть технічна, накладається на емоційний фон і підриває довіру до суду», – зауважила спікерка.
Вона наголосила, що авторитет суду більше не є автоматичним, а формується персоналізовано – через конкретного суддю, його поведінку й відкритість. Ольга Денькович навела припущення про те, що довіра до інституції формується через культуру, історію і ті стереотипи й упередження, які є в суспільстві. Серед інструментів зміцнення довіри спікерка назвала правопросвітницьку діяльність, доступність мови судових рішень, підвищення ефективності діяльності судової системи та комунікацію з громадськістю. На переконання спікерки, українське суспільство досі долає спадок «успадкованої несправедливості», а переосмислення цього досвіду є передумовою для побудови суду, який захищає, а не контролює.
Заступник головного редактора видання «Українська правда» Євген Будерацький звернув увагу на те, що громадяни найчастіше формують уявлення про суди через резонансні процеси, які подаються в медіа, що створює викривлений образ правосуддя. Він зауважив, що для більшості суспільства суд постає лише у вигляді гучних і конфліктних справ, тоді як системна, професійна робота судів залишається непомітною. На думку журналіста, суди мають активно показувати себе суспільству через зрозумілі й емоційно близькі формати – фільми, серіали, просвітницькі проєкти. Він переконаний, що відкритість є єдиним шляхом до підвищення довіри: «Закриватися – не варіант. Треба ставати більш впізнаваними для людей, і тоді суд сприйматиметься не як далека установа, а як частина суспільного життя».
У межах шостої сесії «Популізм як загроза верховенству права: судовий вимір», яку модерував суддя Конституційного Суду України Олександр Водянніков, учасники підсумували два дні розмов про виклики для демократії й судової влади, зосередившись на найуразливішому питанні впливу популізму на правосуддя. Відкриваючи дискусію, модератор окреслив її логіку: від медіа й нетрадиційних джерел інформації до глобального феномену популізму, що, на відміну від відвертого авторитаризму, діє зсередини демократичних інститутів, експлуатуючи емоції, очікування простих рішень.
Суддя ЄСПЛ Микола Гнатовський наголосив, що популізм має потенціал перетворювати демократію на авторитаризм, коли воля більшості ігнорує права меншості від уразливих груп до сторони захисту в кримінальному процесі. Тому тріада Ради Європи «права людини – верховенство права – демократія» має працювати одночасно; ігнорування будь-якого елемента неминуче деформує систему. Спікер наголосив на тонкому балансі, де судді – це частина суспільства, що переживає війну, однак правосуддя не може йти за віянням настроїв і водночас не має бути глухим до реальності. Легітимність суду ґрунтується на здатності тримати цей баланс, пояснювати свої рішення і діяти проактивно, а не лише реагувати на атаки.
Суддя ЄСПЛ Анна Адамська-Галлант звернула увагу на технологічний чинник: соціальні платформи, що монетизують увагу, руйнують простір для діалогу й компромісу, заганяючи суспільство в інформаційні бульбашки та підсилюючи поширення фейків. Досвід європейських країн підтверджує, що навіть після зміни влади наслідки популізму довго визначають політичне середовище, а отже освіта й медіаграмотність стають питанням національної безпеки демократії. Доповідачка, аналізуючи післявоєнні сценарії в Європі, наголосила: у періоди відчуття загрози і втрати попит на прості відповіді особливо високий; протиотрутою можуть бути системні освітні політики з критичного мислення та медіаграмотності – інвестиція, з якої, наприклад, Фінляндія вже зробила державний пріоритет.
Суддя ВС у КГС Іван Міщенко, виступаючи під час дискусії, зосередився на впливі цифрової епохи на поширення популізму і на викликах, які це створює для судової влади. Він наголосив, що розвиток соціальних мереж став потужним каталізатором емоційних настроїв у суспільстві, надавши кожному можливість безперешкодно висловлювати думки, оцінювати судові рішення та формувати суспільні настрої, часто в негативному або маніпулятивному контексті.
На переконання судді, саме поява соціальних платформ надала популізму небачену силу впливу, оскільки вони створили середовище, у якому емоції переважають над раціональністю, а швидкість реакції – над глибиною змісту. В таких умовах судова система стикається з ризиком втрати довіри, адже будь-яке рішення може стати об’єктом публічних атак і спотворених інтерпретацій. Тому важливим завданням судової влади є пошук ефективних форм комунікації із суспільством, які дозволяють роз’яснювати зміст і логіку судових рішень, не перетворюючи суддів на учасників емоційних публічних суперечок.
Секретар судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС Андрій Рибачук акцентував, що популізм у сфері соціальної політики є одним із найбільш стійких проявів політичної культури в Україні. На його переконання, популізм – не окрема ідеологія, а радше стратегія політичного впливу, яка ґрунтується на експлуатації емоцій та соціального невдоволення.
Він зауважив, що передумови цього явища сформувалися ще у 90-х роках ХХ століття, коли після розпаду СРСР суспільство зберегло патерналістські очікування щодо держави. Політичні сили, використовуючи ці настрої, протягом десятиліть ухвалювали численні соціальні закони, які обіцяли додаткові пільги та гарантії, але не мали належного фінансового забезпечення. Внаслідок цього держава накопичила обсяг зобов’язань, виконання яких стало фактично неможливим, особливо в умовах воєнного стану.
Суддя підкреслив, що наслідком популістських рішень є підвищення соціальної напруги та зростання кількості спорів, у яких громадяни намагаються захистити свої права через суд. У таких умовах саме судова влада відіграє роль стабілізатора суспільних процесів, забезпечуючи баланс між очікуваннями громадян і реальними можливостями держави.
Протидія популізму, сказав доповідач, потребує посилення інституційної відповідальності, реалістичної оцінки можливостей держави і підвищення правової культури суспільства, що є необхідною умовою зміцнення довіри до суду та збереження принципу верховенства права.
Член Вищої ради правосуддя Анатолій Мірошниченко зазначив, що популізм породжує ілюзію народного контролю, але фактично підміняє його емоціями, що призводить до нераціональних і несправедливих рішень – від політичних до судових. Водночас, як і будь-яку хворобу, його можна лікувати. «Профілактикою популізму є меритократія, коли рішення ухвалюють знаючі, незалежні та відповідальні люди. Судова система в Україні вже багато зробила в цьому напрямі: від багаторівневих процедур добору суддів до впровадження високих стандартів професійної етики», – зауважив доповідач.
Він також наголосив на потребі підвищення відповідальності політичних еліт і виборців: запровадження мінімальних вимог до освіти та репутації кандидатів, а також прозорих механізмів оцінювання публічних діячів могло б стати ефективним запобіжником від руйнівного впливу популізму.
Підсумовуючи дискусію, модератор нагадав, що популізм атакує суд не тому, що суд проти народу, а тому, що суд є конституційним фундаментом, який не дозволяє політичній хвилі розмити межі права. Утримати ці береги – спільне завдання суддів і громадян, науковців і медіа, держави й міжнародної спільноти.
Міжнародну конференцію «Верховенство права в епоху популізму: свобода слова та право на справедливий суд», яка тривала 24–25 жовтня 2025 року в м. Львові, організували спільно Верховний Суд, Український католицький університет, проєкти Ради Європи «Підтримка України у впровадженні стандартів ради Європи щодо судової влади» і «Захист свободи слова та свободи медіа в Україні – Фаза ІІ» (SFEM-UA – Фаза ІІ), Програма підтримки ОБСЄ для України в рамках проєктів «Підтримка Верховного Суду та вищих судів у реалізації судової реформи та забезпеченні доступу до правосуддя в умовах війни» і «Зміцнення здатності засобів масової інформації застосовувати стандарти журналістики і просувати медіаграмотність».
Нагадаємо, що відеозаписи обох днів конференції можна переглянути на ютуб-каналі Верховного Суду:
_03_03.png)