Заміна стягувача у виконавчому документі / провадженні можлива на підставі договору відступлення права вимоги, укладеного після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості – ВП ВС

Договір відступлення права вимоги може бути укладений кредитором після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, що є підставою для заміни стягувача у виконавчому листі / провадженні.

Ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за договором не змінює природи зобов'язання і не створює нового зобов'язання, а лише надає можливість його примусового виконання у процедурах виконавчого провадження.

Суд при розгляді заяви про заміну стягувача має перевірити наявність права вимоги у первісного кредитора та його чинність, але не може виходити за межі процесуального питання і встановлювати недійсність договору відступлення права вимоги, який не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Таких висновків дійшла Велика Палата ВС.

За обставинами справи на користь позивача рішенням суду стягнуто з ПАТ пеню за договором про приєднання до електричних мереж. Виконавче провадження з примусового виконання цього рішення не відкривалося.

Згодом між позивачем і заявником було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким останній набув право вимоги грошових сум, стягнутих рішенням суду. На підставі цього договору заявник звернувся до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні заяви, зазначивши, що відступлення права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правового договору законодавством не передбачено.

У цій справі Велика Палата ВС дійшла висновку, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов’язання за договором – новим зобов’язанням за рішенням суду, а лише вказує на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов’язків сторін зобов’язання, а тільки підтверджує їх наявність і надає можливість примусового виконання цивільного зобов’язання у процедурах виконавчого провадження.

Оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, а відступлення права вимоги допускається на будь-якій стадії судового процесу, то договір відступлення права вимоги кредитор може укласти і після ухвалення судового рішення, яким вирішено спір між сторонами матеріальних правовідносин (зобов’язання), до моменту виконання боржником зобов’язання або настання інших обставин, що є підставою для його припинення.

Незалежно від того, як сторони договору відступлення права вимоги охарактеризували (найменували) наявне зобов’язання: як таке, що належить кредиторові на підставі правочину, чи таке, що випливає із судового рішення, яким вирішено спір з приводу виконання відповідного правочину, – зазначена обставина не змінює правової природи наявного зобов’язання. У зв’язку з наведеним укладення договору цесії після ухвалення судового рішення так само має наслідком заміну сторони в матеріальних правовідносинах.

Під час розгляду заяви про заміну стягувача у виконавчому листі (сторони виконавчого провадження, сторони у справі) суд не може порушити межі судового розгляду і вийти за межі вирішуваного процесуального питання, констатувати (встановлювати) недійсність договору відступлення прав вимоги, який не є нікчемним згідно з імперативним приписом закону або не визнаний судом недійсним за наслідками вирішення відповідного спору.

Суд має з’ясувати, чи загалом належало первісному кредиторові право вимоги до боржника станом на момент його відступлення, перевірити чинність вимоги на час звернення до суду з відповідною заявою, а також дослідити, чи закон не встановлює заборони на відступлення права вимоги у конкретних правовідносинах.

У цій справі обставин, які б підтверджували перехід права вимоги від первісного стягувача до заявника, суди в справі не досліджували і не встановлювали, хоча саме ці обставини мають значення для правильного вирішення згаданої заяви.

Отже, Велика Палата ВС дійшла висновку, що оскільки немає процесуальної можливості ухвалити в цій справі власне судове рішення по суті заяви, то справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВП ВС від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 –  https://reyestr.court.gov.ua/Review/130456948.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua/.