Підсумки засідання Пленуму Верховного Суду: затверджено висновок щодо законопроєкту про запровадження орудних величин для обрахунку суддівської винагороди та розглянуто шість конституційних подань

Сьогодні, 12 вересня 2025 року, під час чергового засідання Пленум Верховного Суду затвердив висновок щодо законодавчих ініціатив, які стосуються запровадження орудних (базових) величин для обрахунку суддівської винагороди, ухвалив створити робочі групи для подальшого опрацювання висновків стосовно законопроєктів про визначення складу суду для розгляду справ ВП ВС в апеляційному порядку та функціонування військових судів, а також проголосував за звернення до Конституційного Суду України з низкою конституційних подань.

Насамперед Пленум ВС розглянув проєкти законів № 13467 від 11 липня 2025 року та № 13467-1 від 21 липня 2025 року «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо створення передумов для підвищення розміру прожиткового мінімуму». Основна ідея законопроєктів, як пояснив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко, полягає в заміні базової величини, відповідно до якої здійснюється розрахунок розміру суддівської винагороди. Замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, пропонується встановити як розрахункову величину базову (орудну) величину. На думку ініціаторів законопроєктів, це сприятиме підвищенню стабільності та прогнозованості в оплаті праці, зокрема суддівської винагороди.

Однак Пленум Верховного Суду, проаналізувавши вказані законопроєкти, акцентував на необхідності їх доопрацювання в частині динаміки розміру базової розрахункової величини у зв’язку з економічними процесами та способу й порядку визначення її розміру.

По-перше, за висновком Пленуму ВС, законопроєкти не передбачають жодних об’єктивних показників, які б могли враховуватися для визначення розміру орудної величини на конкретний рік. Заміна однієї базової величини іншою має супроводжуватися законодавчим визначенням зв’язку розміру такої величини з економічними процесами, які відбуваються в державі. Наприклад, ця базова величина може бути прив’язана із застосуванням певного коефіцієнта до прожиткового мінімуму або до рівня інфляції тощо.

По-друге, обидва законопроєкти запроваджують підхід, згідно з яким суддівська винагорода залежить від орудної величини для визначення розмірів посадових окладів, яку відповідно до положень законопроєкту № 13466  визначає Кабінет Міністрів України і яка встановлюється в законі про державний бюджет України на відповідний рік. На відміну від прожиткового мінімуму, який за своєю природою не може знижуватися, гарантій того, що за поданням Кабінету Міністрів України орудна величина для визначення розмірів посадових окладів не знизиться, у розглядуваних законопроєктах не передбачено. Тож, на переконання Пленуму ВС, запропоноване законодавче регулювання становить загрозу суддівській незалежності.

У порядку денному засідання Пленуму Верховного Суду був і розгляд проєкту Закону України «Про внесення змін до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України щодо особливостей визначення складу суду для розгляду справ Великою Палатою Верховного Суду в порядку апеляційного провадження» (реєстр. № 13397 від 24 червня 2025 року). У законопроєкті запропоновано передбачити в КАС України, що якщо адміністративна справа має розглядатися в апеляційному порядку колегіально у складі Великої Палати ВС, то головуючим на засіданнях ВП ВС є суддя-доповідач, визначений ЄСІКС при первісному розподілі справи без урахування спеціалізації судді. Це, на думку авторів законопроєкту, сприятиме, зокрема, рівномірному навантаженню на суддів.

Ураховуючи вагомість окремих аспектів, запропонованих у законопроєкті № 13397, вирішено відкласти розгляд питання про затвердження висновку щодо цього законопроєкту та створити робочу групу для його подальшого опрацювання.

Так само Пленум ВС погодив відкласти розгляд питання про затвердження висновку щодо законопроєктів «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо функціонування військових судів» (реєстр. № 13048 від 27 лютого 2025 року) та «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо створення та організації діяльності військових судів» (реєстр. № 13048-1 від 11 березня 2025 року), а також створити робочу групу для консолідації позицій із цього питання.

Пленум Верховного Суду вирішив звернутися до Конституційного Суду України із шістьома поданнями щодо конституційності окремих законодавчих положень.

Так, перше з подань стосується конституційності положень ч. 2 ст. 3 та підпункту 5 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену в порядку статей 382 і 383 КАС України. Пленум ВС звернув увагу на те, що такі положення суперечать ч. 1 ст. 8, частинам 1 і 2 ст. 55 та ст. 129-1 Конституції України, адже, враховуючи конституційні принципи верховенства права, гарантування судового захисту та права на оскарження, обов’язковості судового рішення, особа, на користь якої ухвалено судове рішення, не повинна сплачувати судовий збір за звернення до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов’язку сплати такого збору.

Звернувся Пленум ВС до КСУ і стосовно конституційності п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 20 березня 2023 року № 2983-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань». Цим пунктом ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в новій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Доповідаючи із цього питання, суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Альберт Єзеров наголосив, що скасування визначення розміру такої допомоги на рівні закону й делегування повноважень з його визначення уряду свідчить про звуження змісту та обсягу чинних соціальних прав і не відповідає положенням Основного Закону України.

Також Пленум ВС виснував про наявність обґрунтованих підстав для звернення до КСУ з поданням стосовно відповідності Конституції України п. 10 ч. 1 ст. 212 СК України.  Цей пункт закріплює, що усиновлювачами не можуть бути особи, які були засуджені, зокрема, за кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральності.

Як пояснила суддя ВП ВС Ольга Ступак, імперативна заборона усиновлення дитини особами, які були засуджені за злочини проти громадської безпеки та громадського порядку і судимість яких погашена, без урахування ступеня тяжкості вчиненого злочину суперечить фундаментальним принципам права, зокрема правовій визначеності, пропорційності та індивідуалізації юридичної відповідальності, а також міжнародним стандартам у сфері усиновлення, а відсутність індивідуального оцінювання кожного конкретного випадку фактично унеможливлює реалізацію позитивного обов’язку держави зі створення належних умов для захисту права дитини на сімʼю, що є несумісним із принципами, закріпленими у міжнародно-правових актах та практиці Європейського суду з прав людини. Це дає підстави вважати, що аналізовані норми СК України містять ознаки невідповідності статтям 8, 21, 24 та 51 Конституції України.

Ще одне конституційне подання, яке розглянув Пленум Верховного Суду, охоплює статті 309, 392 КПК України щодо неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації, постановленої на підставі п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК України в кримінальному провадженні, у якому жодній особі не повідомлено про підозру.

Доповідаючи із цього питання, голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександр Марчук зазначив, що надання особі права на апеляційний перегляд ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації на підставі п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК України під час досудового розслідування кримінального провадження, у якому нікому не повідомлено про підозру, є проявом гарантії виконання державою міжнародних зобов'язань зі створення умов із забезпечення кожному дієвого й ефективного юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, а також додатковим механізмом усунення помилок, допущених слідчим суддею. Тому, на переконання Пленуму ВС, аналізовані статті КПК України мають ознаки невідповідності положенням Основного Закону.

Пленум Верховного Суду ухвалив ще одну постанову про звернення до КСУ з поданням щодо конституційності п. 2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». За словами голови Касаційного господарського суду у складі ВС Лариси Рогач надання п. 2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону зворотної дії в часі суперечить ст. 58 Конституції України, оскільки призводить до порушення принципу фундаментального елемента принципу верховенства права – правової визначеності.

Заслухавши доповідь голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайла Смоковича, Пленум ВС також вирішив звернутися до КСУ з поданням щодо конституційності абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді.

На думку Пленуму ВС, вказане положення фактично змінює правове регулювання з питань суддівської винагороди, визначене в Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Тому з урахуванням конституційних принципів законності та правової визначеності, імперативних вимог щодо правового регулювання розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій є підстави вважати, що це положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» суперечить нормам статей 6, 8, 130 Конституції України. Також аналізованою нормою фактично встановлено інший (менший) розмір винагороди судді, чим звужено гарантії незалежності суддів, що суперечить приписам ч. 1 ст. 126 Конституції України.

Окрім цього, сьогодні Пленум Верховного Суду заслухав інформацію судді ВП ВС, вченого секретаря Науково-консультативної ради при ВС Олега Ткачука про роботу Ради протягом 2023–2025 років та обрав вченого секретаря НКР при ВС на наступні три роки. Відповідні обов’язки продовжить виконувати Олег Ткачук.

Також Пленум ВС затвердив бюджетний запит Верховного Суду на 2026 рік.