Правові позиції ВС у трудових спорах: суддя ВС у КЦС прочитала лекцію для представників профспілок

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Ірина Литвиненко прочитала лекцію «Проблемні аспекти застосування трудового законодавства Верховним Судом» у межах програми навчання профспілкових юристів Федерації профспілок України в рамках реалізації данського проєкту «Правові послуги для членів профспілок».

Лекторка звернула увагу, що 14 листопада 2024 року Конституційний Суд України розпочав розгляд справи за конституційним поданням ВС про конституційність ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Ця норма визначає, що працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті. До внесення змін до вказаної норми працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У поданні ВС зазначив, що, обмеживши право працівника на звернення до суду з відповідним позовом, не надавши при цьому працівникові гарантій розгляду судом питання про поновлення строку на звернення до суду, законодавець знизив рівень доступу працівників до суду, чим допустив звуження змісту та обсягу їхніх конституційних прав. Тож ВС просив КСУ перевірити оспорюваний припис Кодексу на відповідність ч. 3 ст. 22, ч. 7 ст. 43, ч. 1 ст. 55 Конституції України.

Ірина Литвиненко проаналізувала постанову Великої Палати ВС від 8 лютого 2022 року № 755/12623/19, в якій зроблено висновок, що звільнення від сплати судового збору, передбачене п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. ВП ВС зазначила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 КЗпП України, мають різну правову природу. Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця і своєрідною санкцією; він не входить до структури заробітної плати.

Суддя порушила питання, як визначається розмір судового збору в разі, коли в позовній заяві об’єднано дві й більше вимог немайнового характеру до кількох відповідачів. У контексті цього питання вона звернула увагу на правову позицію, сформульовану в постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 18 вересня 2023 року, у справі № 758/5118/21. Позивач просив виселити кількох відповідачів і вважав, що це одна вимога про виселення. ОП КЦС ВС вказала, що при тлумаченні поняття «вимога» має враховуватися, крім предмета та підстави позову, також суб’єктний склад правовідносин (кількість співвідповідачів). Отже, навіть за умови пред’явлення однорідних вимог немайнового характеру, пов’язаних між собою однією і тією ж підставою виникнення та поданими доказами, судовий збір щодо кожного відповідача має обраховуватися окремо.

Доповідачка навела постанову Касаційного господарського суду у складі ВС від 6 липня 2021 року у справі № 910/7610/20, в якій зроблено висновок, що після роз’єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується. В разі роз’єднання судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здійснюється.

Ірина Литвиненко нагадала, що коли позивач подає позов через електронний суд, то він сплачує судовий збір з коефіцієнтом 0,8. А також звернула увагу на висновок, зроблений у постанові ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 916/228/22, про те, що особи, які після 4 жовтня 2021 року подають до суду документи через підсистему «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта.

Досі існує дискусія, чи сплачується судовий збір учасниками бойових дій та в яких випадках. Актуальною залишається позиція, що судовий збір не сплачується, якщо спір стосується захисту прав позивачів саме як УБД та прирівняних до них осіб. Коли це, наприклад, трудовий спір, спір щодо аліментів тощо, судовий збір сплачується (постанова ВП ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17).

Нещодавно КЦС ВС ухвалив постанову від 23 квітня 2025 року у справі № 369/12450/21, у якій вирішувалося питання, чи існують у роботодавця підстави для відмови розірвати трудовий договір, якщо на час подання такої заяви права працівника вже поновлені. Суд дійшов висновку, що для звільнення працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України через порушення роботодавцем законодавства про працю необхідно, щоб такі порушення мали місце та не були усунуті на момент подання працівником заяви про звільнення.

Доповідачка звернула увагу на постанову КЦС ВС від 2 травня 2025 року у справі № 522/17256/22, в якій суд зазначив, що позов про покриття шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу, може бути пред’явлений як самою юридичною особою, так і вищестоящим в порядку підлеглості органом. А в постанові від 9 грудня 2024 року у справі № 761/13951/22 КЦС ВС зробив висновок, що належним відповідачем за позовом директора навчального закладу про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є відповідний відділ освіти, з яким директор такого закладу уклала трудовий договір (контракт).

Важливою є правова позиція КЦС ВС, висловлена в нещодавно ухваленій постанові – від 9 квітня 2025 року у справі № 463/5736/23. Касаційний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про поновлення на роботі. Мотивував це тим, що суди не оцінили доводів позивача, що йому не пропонували вакантних посад, які з’являлися в госпіталі протягом періоду його звільнення, не встановили, чи були вакантні посади протягом цього періоду. 

У постанові КЦС ВС від 19 березня 2025 року у справі № 537/4740/20 зроблено висновок, що самостійне утримання роботодавцем податку з доходу фізичних осіб та військового збору, які мали бути вирахувані із середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого з роботодавця за рішенням суду, із сум, належних працівникові при звільненні, є незаконним. 

Також Ірина Литвиненко проаналізувала судову практику щодо правового регулювання трудових відносин в умовах воєнного стану.

Вона звернула увагу, що ст. 13 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» законодавець запровадив новий інститут організації трудових відносин — призупинення дії трудових відносин. Це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку зі збройною агресією проти України, що унеможливлює виконання обома сторонами трудових відносин обов’язків, передбачених трудовим договором. Суддя розповіла про особливості застосування відповідної норми.

Ірина Литвиненко зазначила, що зараз на розгляді колегії суддів КЦС ВС, до якої вона входить, перебуває справа з правовою проблемою – чи є правомірним звільнення працівника, трудовий договір з яким призупинено.

Крім того, вона навела судову практику, в якій КЦС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для призупинення трудового договору та в якій указав на відсутність таких підстав. Розповіла, яких обмежень зазнають працівники під час дії воєнного стану  (які положення КЗпП України, а також Закону України «Про відпустки» не підлягають застосуванню). На прикладі практики ЄСПЛ суддя розглянула питання щодо належного вручення документів, а також обов’язку суду створювати умови для швидкого та ефективного судового провадження та ін.

Презентація Ірини Литвиненко – https://cutt.ly/6rxQo6hn.