Суддя ВС у КЦС долучився до обговорення проблемних аспектів реалізації прав власників знищеного війною майна на компенсації

Чи достатньо врегульовані повноваження опікуна безвісно зниклої особи на розпорядження сертифікатом на компенсацію за зруйноване майно такої особи та чи може іпотекодержатель розраховувати на кошти за знищений об’єкт іпотеки за рахунок такого сертифіката, розмірковував суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат під час круглого столу «Проблемні аспекти реалізації прав власників знищеного майна на компенсації: діалог та пошук рішень».

На заході обговорювали питання щодо придбання житла за рахунок сертифікатів, виданих особам, які втратили житло внаслідок війни. Розглядалася ситуація, коли було знищено майно, право власності на яке зареєстроване за особою, що зникла безвісти.

У ст. 44 ЦК України зазначено, що опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. Однак при реалізації відповідної норми на практиці виникають певні проблеми. Тож для обговорення були запропоновані доповнення до вказаної статті та/або окремого закону. Зокрема, була пропозиція визначити можливість для опікуна за рахунок майна особи, що зникла безвісти, не лише погашати її борги, але й приймати рішення щодо їх реструктуризації, списання, прощення, оскарження, оскільки зараз, наприклад, якщо банк нарахує необґрунтовану суму боргу такій особі, опікун не може її оскаржити. Також пропонувалося передбачити в законі повноваження опікуна на оформлення права власності на нерухоме майно та його припинення у зв’язку зі знищенням; оформлення спадщини; надання згоди на придбання другим із подружжя на купівлю нерухомості тощо. Було запропоновано й передбачити запобіжники від зловживань, як-от залучення в певних випадках органу опіки (наприклад, при наданні дозволу на придбання нерухомості за сертифікатом, щоб убезпечитись від придбання неліквідного об’єкта, тощо). Також пропонувалося як запобіжник ввести заборону на укладення певних правочинів опікуном від імені зниклої безвісти особи.

Василь Крат висловив сумніви в необхідності внесення таких змін до ЦК України. Він акцентував, що Кодекс не повинен нагадувати інструкцію, містити норми на всі випадки життя. Разом із цим, сказав суддя, передбачений ст. 44 ЦК України опікун за своєю суттю є ніким іншим, як представником за законом, передбаченим ст. 242 Кодексу. Тож до нього можна застосовувати всі права та обов’язки представника за законом. Василь Крат зауважив, що якщо при внесенні цього великого переліку запропонованих змін автори пропустять якусь ситуацію, яка може виникнути на практиці, але не буде врегульована законом, то доведеться знову ініціювати законодавчі зміни.

Суддя погодився з доцільністю встановлення деяких обмежень для опікуна над майном безвісти зниклого як законного представника, але зазначив, що відповідні зміни треба вносити не до ст. 44 ЦК України, а саме до ст. 242 Кодексу. У ч. 3 цієї статті вказано, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. Ситуація з опікуном над майном безвісти зниклого є саме таким випадком, встановленим законом.

Василь Крат наголосив, що не потрібно зарегульовувати Кодекс, придумувати конструкцію, що опікун за ст. 44 ЦК України – це хтось інший, а не законний представник. Просто в Кодексі специфічно визначили «опіку над майном», що по суті є представництвом. Він звернув увагу, що зникла безвісти особа юридично існує, а отже з урахуванням ст. 25 ЦК України має цивільну правоздатність, і вказаний опікун є саме законним представником. Тому максимум, що можна було б змінити у ст. 44 ЦК України, – доповнити її фразою, що опіка над майном безвісти зниклого є законним представництвом.

Також говорили про необхідність врегулювання питання компенсації за знищене нерухоме майно, яке перебувало в іпотеці. Василь Крат зазначив, що подібне регулювання вже існує в Законі України «Про іпотеку». Стаття 51 цього Закону, яку можна застосовувати за аналогією до обговорюваних правовідносин, визначає, що в разі, коли предмет іпотеки вилучено (викуплено) для державних чи суспільних потреб відповідно до закону, іпотекодержатель має право вимагати від боржника дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання – право на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок коштів, що підлягають виплаті іпотекодавцю, або за рахунок іншого майна, що набувається іпотекодавцем у зв’язку з вилученням (викупом) відповідного нерухомого майна.

За словами судді, ця стаття передбачає, що коли в іпотекодавця забирають майно, то іпотекодержатель має право на цінність – кошти від реалізації предмета іпотеки. Компенсація за зруйноване майно – також цінність. Тобто це однакові ситуації. Тож, припустив Василь Крат, не потрібно з кожного приводу вносити зміни до законодавства і врегульовувати подібні ситуації лише через їх незначні відмінності. «Інакше потім виникне ще якесь "напівпитання", і доведеться знову його врегульовувати. У ст. 51 Закону України "Про іпотеку" йдеться про майно, яке забирають. В ситуації зі знищеним майном його немає, але є компенсація. В обох випадках іпотекодержатель отримує право на цінність», – сказав Василь Крат. 

Мета круглого столу – обговорити напрацьовану практику за рік оформлення договорів купівлі-продажу з житловими сертифікатами і проблемні питання в нотаріальній та реєстраційній практиці. В ньому взяли участь представники Міністерства юстиції України, Міністерства розвитку громад та територій України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства у справах ветеранів України, народні депутати України, нотаріуси, судді, адвокати, представники Реєстру збитків для України (RD4U), розробники Реєстру пошкодженого та знищеного майна, представники комісій з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна, Представництва Норвезької ради у справах біженців в Україні та інші експерти.

Захід організувала Нотаріальна палата України.