Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Робота судді варта докладених до неї зусиль лише в тому разі, коли її результатом є не тільки ухвалення рішення, а і його ефективне виконання, адже це не лише правова, а й моральна основа демократичної держави для підтримки справедливості та довіри громадян до демократичних інститутів. До того ж виконання судового рішення є запорукою утвердження авторитету держави та органів її влади.
На цьому акцентував Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час круглого столу «Виконання рішень приватними виконавцями. Проблемні питання та судова практика».
Голова ВС зауважив, що запровадження судової реформи 2016 року, яка розпочалася з ухвалення нового законодавства, зумовило появу нових підходів до застосування принципу обов’язковості виконання судового рішення.
Зокрема, Конституцію України було доповнено положеннями, відповідно до яких держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням такого рішення здійснює суд. Тож ефективна реалізація принципу обов’язковості виконання судового рішення як однієї з основних засад судочинства є результатом синергії в роботі судової влади та виконавців.
У процесі виконання судових рішень постає низка проблемних питань, які потребують ґрунтовного аналізу та обговорення. На переконання Станіслава Кравченка, аналізуючи статистичні дані щодо невиконання судових рішень, важливо говорити не тільки про наслідки, а й дивитись у корінь проблеми, що нерідко полягає в недосконалості законодавства. Крім того, процес виконання судових рішень суттєво ускладнився і у зв’язку з війною та зумовленими нею викликами: тимчасовою окупацією окремих населених пунктів, внутрішнім переміщенням осіб, релокацією підприємств, безпековими загрозами тощо.
Ключову роль у розв’язанні проблем, що перешкоджають належному виконанню судових рішень, відіграє практика Верховного Суду, котра формує правові підходи, спрямовані на вирішення актуальних питань. Саме тому висвітлення й аналіз відповідних правових позицій ВС є важливим у контексті напрацювання ефективних рішень для подолання системних проблем у цій сфері.
Насамкінець Голова ВС висловив вдячність Асоціації приватних виконавців України за співорганізацію цього заходу, який є надзвичайно корисним майданчиком для фахового обговорення актуальних викликів у сфері виконання судових рішень, формування спільного розуміння теперішнього стану речей і визначення конкретних напрямів подальшого руху.
Як зауважив перший заступник керівника Апарату Верховного Суду Расім Бабанли, звертаючись до учасників круглого столу, перший захід, присвячений проблематиці виконання судових рішень приватними виконавцями, який відбувся у Верховному Суді торік у квітні, засвідчив, що обговорення таких питань за участю суддів і приватних виконавців сприяє покращенню стану виконання судових рішень і допомагає забезпечити дотримання конвенційних прав на практиці.
Голова Асоціації приватних виконавців України Оксана Русецька наголосила, що круглий стіл у форматі діалогу з представниками Верховного Суду має стратегічне значення для зміцнення інституту приватних виконавців – невіддільного елементу в системі примусового виконання рішень.
Оксана Русецька повідомила про результати роботи приватних виконавців у 2024 році, зазначивши про високу ефективність їхньої діяльності. Протягом минулого року приватні виконавці забезпечили стягнення понад 9,5 млрд грн, що становить значну частку від загальної суми стягнених коштів – 25,5 млрд грн. У середньому один приватний виконавець повернув кредиторам у шість разів більше коштів, ніж один державний виконавець. Також у 2024 році на електронних торгах ДП «СЕТАМ» приватні виконавці реалізували у 26 разів більше майна, ніж державні, а на земельних торгах приватні виконавці продали втричі більше земельних ділянок і стягнули вдвічі більше коштів порівняно з державними виконавцями.
«Позиції Верховного Суду мають вирішальне значення і при прийнятті рішень приватними виконавцями, і при притягненні їх до дисциплінарної відповідальності. Тож формування ВС правових позицій безпосередньо впливає і на діяльність приватних виконавців», – резюмувала Оксана Русецька.
Перша секція круглого столу, модератором якої став перший заступник керівника Апарату ВС Расім Бабанли, була присвячена цивілістичним аспектам, а саме обговоренню проблемних питань, що виникають при виконанні рішень загальних судів.
У межах цієї секції приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Зорян Маковецький акцентував, що забезпечення виконання судових рішень відіграє визначальну роль на будь-якому етапі розвитку держави. Щодо питання про визначення частки в майні боржника спікер зауважив, що Закон України «Про виконавче провадження» чітко окреслює, що якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, то стягнення звертається на його частку, яку визначає суд за поданням виконавця.
У контексті проблемного аспекту спільності майна подружжя Зорян Маковецький зауважив, що в багатьох випадках боржники зловживають своїми правами стосовно поділу майна подружжя, адже частка в нерухомому майні має значно меншу кон’юнктуру для реалізації такого майна. Крім того, він зупинився на питанні щодо належності майна до об’єктів спільної сумісної власності подружжя, зокрема навів ч. 3 ст. 61 СК України, яка передбачає, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з позицією ВП ВС при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов’язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов’язаннями солідарно всім своїм майном. Однак, як зазначив Зорян Маковецький, дискреція виконавців у таких ситуаціях обмежена, адже вони не можуть встановлювати порядок набуття та використання майна. Це дискреція тільки суду.
Про межі повноважень органу примусового виконання рішень щодо ініціювання нового судового процесу розповів приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Олексій Плесюк. Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження», яка містить перелік повноважень органу примусового виконання, не наділяє орган примусового виконання повноваженням звертатися з позовом до суду.
Втім, у постанові Великої Палати ВС від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11 зроблено висновок, що обов’язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу. Тож з огляду на цю правову позицію і характер роботи органів примусового виконання, за словами доповідача, виникли запитання щодо механізму реалізації цієї процедури. У цьому контексті Олексій Плесюк детально зупинився на необхідності звернення приватних виконавців до суду з позовом для підвищення ефективності виконання судових рішень і на підставах для цього в таких випадках: при розгляді справ щодо визнання недійсними правочинів з підстав їх фраудаторності; у разі ненадання державними органами відповідей на запити приватних виконавців щодо інформації, необхідної для здійснення виконавчих дій; у разі ігнорування органами управління юридичних осіб – боржників викликів і запитів виконавчої служби.
Суддя-спікерка Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак нагадала, що в практиці Касаційного цивільного суду у складі ВС лишається незмінним підхід, відповідно до якого законодавець визначив послідовність звернення стягнення на майно різних видів. Тож виконання судового рішення має починатися із звернення стягнення на грошові кошти, рухоме майно, потім можна переходити до об’єктів нерухомості.
Ольга Ступак навела приклади з практики ВС. Зокрема, у 2022 році КЦС ВС розглянув справу за поданням державного виконавця, яке було реалізоване відповідно до ст. 443 ЦПК України для виконання рішення про стягнення заборгованості із чоловіка, про визначення частки, належної чоловіку, в заробітній платі дружини як об’єкті спільної сумісної власності подружжя. ВС дійшов висновку, що за особистим зобов’язанням чоловіка не можна звертати стягнення на заробітну плату дружини.
Ще одна цікава справа стосувалася подання про визначення частки боржника (дружини) в майні, яким він володіє спільно з іншим із подружжя. У цій справі одразу після внесення виконавцем такого подання чоловік ініціював позов про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Позов було залишено без розгляду, і суди погодились із задоволенням подання виконавця, визначили частку боржника, зазначивши про те, що навіть ініціювання справи про поділ майна подружжя не перешкоджає визначенню частки в майні, яким боржник володів спільно з іншим із подружжя.
Також в одній зі справ виконавець у поданні просив визначити частку боржника в декількох об'єктах (у будинку, в садовому будинку і в земельній ділянці). Суд визначив частки у двох об’єктах (у будинку та садовому будинку), а в частині земельної ділянки залишив подання без розгляду, тому що вона була набута іншим із подружжя внаслідок приватизації.
Водночас Ольга Ступак зауважила, що дискусійним залишається питання про право виконавця на подання позову до суду. Воно потребує подальшого обговорення та вирішення.
Продовжуючи проблематику фраудаторних правочинів, суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Наталія Сакара звернула увагу на практику, яку ВС формує щодо наслідків визнання правочину фраудаторним.
Зокрема, у справах, пов’язаних з оскарженням бездіяльності і державних, і приватних виконавців, постала проблема щодо того, що дуже важко виконати рішення суду за наслідками визнання правочину недійсним, якщо йдеться про рухоме майно. Після ухвалення рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу постає питання, хто має вчиняти дії, спрямовані на реалізацію цього рішення, тобто поновлення реєстрації права власності за боржником у виконавчому провадженні, адже реєстрація за новим власником скасована, але реєстрація за попереднім власником не поновлена й останньому невигідно вчиняти такі дії, оскільки це призведе до подальшого звернення стягнення на таке майно.
Якщо ж визнаний недійсним правочин пов’язаний з нерухомим майном, то в такій ситуації, зазначила суддя, залишається можливість звернення виконавця до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, яке не зареєстроване. При цьому варто зважати на те, чи не зупинено дію рішення про визнання правочину недійсним на етапі оскарження.
Окрім цього, Наталія Сакара зупинилася на справі з практики КЦС ВС про поділ майна подружжя в контексті зареєстрованого й незареєстрованого майна. При розгляді справи про поділ майна подружжя за дружиною було визнано право власності на ½ частину нежитлового приміщення. Вона зареєструвала в установленому законом порядку за собою право на цю частку. Оскільки договір купівлі-продажу цього майна був укладений до 1 січня 2013 року, то в реєстрі була відсутня інформація щодо первісного права власності чоловіка. Коли приватний виконавець виконував рішення суду про поділ майна подружжя, він звернув стягнення на ½ частину нежитлового приміщення чоловіка.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали недійсними електронні торги, адже виходили з того, що було звернено стягнення на нерухоме майно, що не було зареєстроване за боржником. Але, за позицією ВС, насправді право власності за боржником було зареєстроване, а згодом на підставі рішення суду про поділ майна відбулося визначення часток, тобто трансформація права спільної сумісної власності у спільну часткову, і було визнано право власності на ½ частки майна за дружиною. Те, що чоловік вчасно не перереєстрував право власності, не означає, що приватний виконавець звернув стягнення на частку, яка не була зареєстрована.
Друга секція круглого столу була присвячена темі «Приватні виконавці та адміністративні суди. Реалізація майна з ПДВ. Проблемні питання стягнення основної винагороди приватного виконавця».
У межах дискусії доцент кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ, член Дисциплінарної комісії приватних виконавців Ольга Верба представила аналіз правового регулювання винагороди виконавців у країнах Європейського Союзу та висловила бачення щодо необхідності змін відповідного законодавства в Україні.
Зокрема, вона зазначила, що в країнах ЄС нормативне регулювання розміру винагород і зборів, обов’язкових для всіх виконавців, спрямоване на досягнення двох ключових цілей:
Окрему увагу спікерка приділила практиці Польщі, де примусове виконання рішень здійснюється судовим виконавцем — самозайнятою особою, що не є платником ПДВ та не підлягає реєстрації в Реєстрі фізичних осіб – підприємців. Винагорода виконавця в Польщі є або фіксованою, або пропорційною. Вона встановлюється у відповідних постановах про завершення провадження. У разі несплати стягувачем встановленої винагороди виконавчі дії не проводяться.
У контексті українських реалій, за словами Ольги Верби, виникла об’єктивна потреба у перегляді підходів до застосування ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», з урахуванням змін у Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643.
«Вважаю, що слід формувати нові правові позиції з огляду на європейські підходи, щоб виконавець гарантовано мав право отримувати винагороду за свою роботу», — наголосила Ольга Верба.
Модератор секції – приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Андрій Авторгов – звернув увагу на важливу правову проблему: нечіткість підходів до визначення правового характеру основної винагороди приватного виконавця.
Відсутність чіткого законодавчого визначення щодо того, чим за своєю суттю є виконавчий збір, призвело до того, що судова практика стосовно стягнення виконавчого збору неодноразово змінювалась і на сьогодні також є суперечливою. Змінювалися в судовій практиці і підходи до правової природи виконавчого збору, а згодом – і до основної винагороди приватного виконавця.
Вбачається, що і виконавчий збір, і основна винагорода приватного виконавця — це вид майнової відповідальності боржника, своєрідна санкція, яка стягується з боржника, котрий не виконав судового рішення у строк, наданий для його добровільного (самостійного) виконання, тобто до відкриття виконавчого провадження, та який обчислюється у відсотках до суми невиконаного судового рішення чи до його частини або в законодавчо визначеній сумі (для немайнових рішень).
Спікер навів приклади із судової практики щодо основної винагороди приватного виконавця. На його переконання, на сьогодні дієвий механізм стимулювання ефективної роботи приватного виконавця стримується нормами, які встановлюють залежність отримання винагороди виключно від факту стягнення коштів. Водночас це не враховує випадків, коли рішення виконано внаслідок дій виконавця, проте кошти боржник перераховує безпосередньо стягувачу, минаючи депозитні рахунки.
«Це призводить до фактичного позбавлення виконавця права на основну винагороду, навіть якщо саме його дії стали причиною добровільного виконання. Такий підхід є дискримінаційним і суперечить загальним засадам цивільного права, які передбачають компенсацію за фактично надану послугу», — наголосив Андрій Авторгов.
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Андрій Жук окреслив особливості розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватних виконавців в адміністративному судочинстві, наголосивши, що попри незалежний статус виконавців у спорах з громадянами або юридичними особами адміністративні суди розглядають їх як суб’єктів владних повноважень. Таке процесуальне тлумачення зумовлене ключовим завданням адмінсудочинства — захистом прав і свобод осіб від протиправних рішень, дій чи бездіяльності владних суб’єктів.
Особливу увагу доповідач приділив практиці визначення початкової вартості арештованого майна, яке передається на примусову реалізацію в процесі виконавчого провадження. В одній зі справ Велика Палата ВС визнала визначення вартості майна боржника процесуальною дією виконавця, а не оцінювача, а також акцентувала на необхідності повідомлення боржника про арешт майна і процес оцінки задля можливості узгодження вартості та реалізації права на заперечення.
Важливим також є підхід Верховного Суду до визначення стартової ціни майна, що передається на реалізацію, з урахуванням ПДВ. Суд дійшов висновку, що якщо боржник є платником ПДВ, початкова ціна має включати податок, оскільки його неврахування занижує вартість майна і порушує податкові зобов’язання боржника. Суд вказав, що реалізація майна без урахування ПДВ призводить до порушення положень ПК України та є підставою для скасування рішень виконавця.
Суддя звернув увагу присутніх і на необхідність врахування процесуального статусу позивача в таких адміністративних справах крізь призму наявності адміністративної правоздатності, навівши приклад, коли позов подала особа, яка не мала процесуального статусу сторони виконавчого провадження, що призвело до порушення прав інших учасників провадження.
Секретар судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян КАС ВС Жанна Мельник-Томенко акцентувала на тому, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Це стосується навіть тих випадків, коли відповідне виконавче провадження здійснюється на підставі рішень судів іншої юрисдикції. Суд наголосив, що такі постанови підлягають адміністративному оскарженню відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, КАС ВС сформував правову позицію щодо уникнення подвійного стягнення: якщо державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред’явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який відкрив виконавче провадження й ухвалив постанову про стягнення основної винагороди, то надалі виконавчий збір не стягується, а стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Суддя наголосила, що основна винагорода приватного виконавця не є виконавчим збором і не підпадає під передбачені законом винятки. Суд також вказав на відсутність підстав для повернення основної винагороди в разі скасування судового рішення, якщо провадження вже завершене.
«Винагорода приватного виконавця є оплатою за виконані дії, і сам факт скасування судового рішення не є правовою підставою для повернення стягнутих коштів», – сказала Жанна Мельник-Томенко.
У контексті дисциплінарної відповідальності приватних виконавців ВС зазначив про важливість дотримання прецедентної практики, констатувавши, що дисциплінарні органи повинні враховувати судові рішення під час кваліфікації дій приватних виконавців.
Під час третьої секції учасники круглого столу, модератором якої був приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Валерій Притуляк, обговорили проблемні питання, що виникають при виконанні рішень господарських судів. Зокрема, ішлося про визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні та співвідношення виконавчого провадження і процедури банкрутства.
Так, на численних проблемах, пов’язаних з оцінкою майна у виконавчому провадженні, зосередив увагу приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Володимир Скрипник.
«Ми не один рік просимо регулятора і виходимо з ініціативою взагалі скасувати оцінку майна у виконавчому провадженні. За приклад можна взяти досвід деяких європейських країн і встановити, що початкова вартість будь-якого лоту – 1 грн. Це прибере великий масив оскаржень і таким чином розв’яже цю проблему», – переконаний спікер.
Крім того, він порушив питання щодо неоднозначності підходів цивільної та господарської юрисдикцій до 10-денного строку погодження вартості майна, а також невизначеності поняття огляду об'єкта оцінки.
«У законодавстві не визначено, що саме вважається належним оглядом: чи достатньо зовнішнього огляду, чи обов’язковим є доступ до приміщення. Не зрозуміло, хто має гарантувати оцінювачу можливість потрапити до об'єкта, особливо якщо йдеться про нерухомість. При цьому суди часто нехтують тим, що саме на боржнику лежить обов’язок надати доступ до майна виконавцю та оцінювачу. У судових рішеннях регулярно вказується на відсутність належного огляду як підставу для скасування оцінки, хоча цей недолік часто є наслідком саботажу з боку боржника», – зазначив Володимир Скрипник.
Заступник генерального директора з юридичних питань Державного підприємства «СЕТАМ» Ярослав Деяк у своєму виступі зосередився на правових колізіях, що виникають під час взаємодії процедур банкрутства з виконавчим провадженням щодо реалізації арештованого майна. Він акцентував на розбіжностях у нормативно-правовому регулюванні, зокрема у використанні термінів «продаж майна боржника» у КУзПБ та «реалізація арештованого майна» в Законі України «Про виконавче провадження». «Ці розбіжності суттєво ускладнюють застосування положень про мораторій на задоволення вимог кредиторів», – зауважив спікер.
Доповідач проаналізував судову практику щодо визначення моменту початку «стадії продажу майна» та охоплення нею окремих етапів реалізації (перших, повторних і третіх електронних торгів).
Окрему увагу було приділено ризикам, що виникають у зв’язку з перевагою норм КУзПБ над нормами Закону України «Про виконавче провадження». Така перевага не лише порушує принципи процесуальної економії та законності виконання судових рішень, а й створює перешкоди для ефективного стягнення заборгованості. Сторонам доводиться повторно проходити процедури визнання кредиторських вимог, що призводить до додаткових витрат і затягування процесу.
Також було порушено проблему зловживання процедурами банкрутства з боку боржників з метою уникнення виконання рішень судів та ускладнення реалізації арештованого майна.
«Такий підхід порушує права й законні інтереси кредиторів, оскільки отримання рішення суду про стягнення заборгованості займає багато часу, а необхідність подачі заяви про визнання кредиторських вимог сприяє понесенню додаткових витрат (сплата судового збору, витрати на надання правової допомоги тощо) та стимулює використання боржниками процедур банкрутства як механізм для затягування стягнення», – резюмував Ярослав Деяк.
Суддя ВС у Касаційному господарському суді Тетяна Малашенкова зосередилася на питанні щодо оцінки майна у виконавчому провадженні. Вона пояснила, що в цьому аспекті ключовою правовою позицією є практика Великої Палати ВС (постанова від 20 липня 2022 року у справі № 910/10956/15). У цій постанові ВП ВС фактично висловилась із трьох питань: коли необхідно проводити оцінку, хто її проводить і в якому порядку залучається до проведення оцінки.
Також, як зауважила суддя, у цій постанові ВП ВС чітко вказала, що для визначення вартості майна виконавець використовує власні знання, дані засобів масової інформації, повідомлення сторін виконавчого провадження та інших осіб, яких виконавець у разі необхідності може залучити до проведення визначення вартості майна. А у випадках, передбачених абз. 2 ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець для оцінки майна залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання.
Стосовно 10-денного строку погодження вартості майна Тетяна Малашенкова наголосила, що у вказаній постанові ВП ВС визначила, що виконавець не повинен перевіряти, чи був дотриманий цей строк.
Також спікерка звернула увагу і на правову позицію, висловлену в постанові КГС ВС від 23 вересня 2024 року у cправі № 761/39550/17, щодо методології визначення початкової вартості майна. В цій постанові Верховний Суд зазначив, що оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», з урахуванням вимог Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».
Проблемні питання, що виникають при виконанні рішень господарських судів, висвітлив секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі ВС Олег Васьковський. Він насамперед вказав на основні проблемні питання, що виникають у судовій практиці щодо здійснення виконавчих дій з реалізації майна боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Серед них – проблеми, які полягають у:
– правильному визначенні юрисдикції (підсудності) розгляду скарги на дії державного / приватного виконавця, якщо на момент її подання до суду першої інстанції стосовно сторони виконавчого провадження відкрито провадження у справі про банкрутство;
– нездійсненні виконавцем самостійного моніторингу майнового стану справ боржника, інформація про якого (в тому числі щодо наявності відкритого стосовно нього провадження у справі про банкрутство) як міститься у відкритих джерелах, так і може бути отримана виконавцем у межах його повноважень у виконавчому проваджені, передбачених законодавством, із джерел з обмеженим доступом;
– правильному визначенні дати, коли розпочалася стадія продажу майна з моменту оприлюднення інформації про продаж (внесення в систему інформаційного повідомлення про електронні торги), з урахуванням дати відкриття провадження у справі про банкрутство боржника і введення мораторію, стадійності електронних торгів та можливого зупинення або відкладення проведення виконавчих дій на певному етапі торгів.
Олег Васьковський зосередився на стадійності процедури банкрутства в аспекті співвідношення виконавчого провадження та провадження у справах про банкрутство. Зокрема, щодо стадії відкриття провадження у справі про банкрутство і введення мораторію доповідач зауважив, що за приписами статей 39, 41 КУзПБ з відкриттям провадження у справі про банкрутство одночасно вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів. Ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.
Водночас, акцентував суддя, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати, авторської винагороди, аліментів тощо. Тож на час здійснення провадження у справі про банкрутство примусове виконання певної категорії рішень державним / приватним виконавцем не зупиняється та може здійснюватися, зокрема, шляхом звернення стягнення на кошти / інше майно боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Також доповідач зазначив, що процесуальним наслідком визнання боржника банкрутом є повернення виконавчого документа стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення.
Захід організований Верховним Судом спільно з Асоціацією приватних виконавців України та Державним підприємством «СЕТАМ».
_03_03.png)