Судді ВС розповіли про виклики, пов’язані з війною, і про відповідну судову практику

Про запровадження спеціалізації суддів з розгляду військових і воєнних злочинів, практику ВС у справах про державну зраду, колабораціонізм, а також особливості кваліфікації злочинів відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду говорили суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Булейко й судді ВС у Касаційному кримінальному суді Світлана Яковлєва та Олександра Яновська під час науково-практичного обговорення щодо викликів, пов’язаних з війною, організованого спільно Асоціацією правників України та Верховним Судом.

Світлана Яковлєва виступила з доповіддю щодо запровадження в українських судах спеціалізації суддів з розгляду справ, пов’язаних з воєнними злочинами. Вона зазначила, що дискусії про створення військових судів, повернення військової юстиції в Україні тривають давно. В юридичній спільноті є прихильники та противники такої ініціативи. А з початком повномасштабного вторгнення рф у нашу країну виникла ситуація, коли, окрім справ про військові злочини, з’явилася нова категорія кримінальних проваджень – справи про воєнні злочини. З такими справами судді раніше не стикалися, і виникло багато запитань щодо їх розслідування та судового розгляду. В пригоді став досвід суддів з інших країн, які стикалися з такими злочинами та проводять навчання для українських колег.  

За час повномасштабної агресії рф проти України до національних судів надходить велика кількість справ про воєнні злочини. Тому питання про запровадження відповідної спеціалізації суддів стало актуальним. У Верховній Раді України зареєстровані законопроєкти з цього питання.

Доповідачка зауважила, що раніше вона не підтримувала ідею запровадження відповідної спеціалізації суддів, оскільки суддя, адвокат, прокурор – універсальні юристи. Наприклад, суддя, який не є водієм, може кваліфіковано розглянути справу про ДТП, або, не маючи економічної освіти, – справи, пов’язані з господарськими злочинами, тощо. Відсоток скасованих чи змінених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій свідчить, що судді справляються з розглядом справ щодо воєнних злочинів.

Водночас з огляду на те, що в парламенті вже зареєстровані відповідні законопроєкти, Світлана Яковлєва звернула увагу на деякі моменти. Враховуючи принцип територіальної підсудності, пов’язані з воєнними злочинами справи в більшості випадків потраплятимуть до судів, розташованих ближче до місць ведення бойових дій. Тому постає запитання, чи доречно запроваджувати спеціалізацію у всіх судах України. Також необхідно брати до уваги критичну проблему з нестачею суддів у судах. Є багато судів, де неможливо утворити колегію у складі трьох суддів для розгляду відповідних справ. Коли в суді лише один суддя кримінальної юрисдикції, і йому, наприклад, визначать виключно спеціалізацію з розгляду справ, пов’язаних із воєнними злочинами, то невідомо, хто тоді розглядатиме інші кримінальні провадження. Якщо їх передавати в інші суди, це ускладнить доступ до правосуддя. Також можуть виникнути запитання щодо спеціалізації слідчих суддів. Зрештою, спеціалізація суддів може призвести до нерівномірного навантаження в судах.

Для вирішення цих проблем доповідачка запропонувала, по-перше, розглянути питання про укрупнення судів шляхом їх об’єднання. По-друге, розподіляти на суддів, які спеціалізуються на воєнних злочинах, також справи інших категорій, якщо навантаження на таких суддів буде менше, ніж у їхніх колег. Як приклад суддя навела розподіл справ на суддів антикорупційної палати ККС ВС.  

Крім того, Світлана Яковлєва висловила аргументи на користь спеціалізації суддів. Зокрема, такі судді проходять спеціальні навчання, що сприяє підвищенню якості розгляду справ відповідної категорії. Однак, на її думку, спеціалізацію слід запроваджувати після того, як хоча б частково буде вирішена проблема з дефіцитом суддів. Тому доповідачка зауважила, що вона підтримує спеціалізацію суддів, але до цього процесу потрібно ставитися виважено.

Олександра Яновська висвітлила правові позиції ВС щодо застосування норм кримінального права України у справах щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з війною. Вона навела дані Офісу Генерального прокурора щодо воєнних злочинів, вчинених у період повномасштабного вторгнення рф. Зокрема, станом на 25 лютого 2025 року зареєстровано 20 960 злочинів проти національної безпеки. При чому, акцентувала суддя, з них майже 9,5 тис. злочинів – колабораційна діяльність (ст. 111-1 КК України), понад 4 тис. – державна зрада (ст. 111 КК України).

Наведені цифри свідчать про те, яка колосальна робота чекає на суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих та ін. При цьому суддя звернула увагу на значну кількість змін, яких зазнав КК України протягом війни, що суттєво ускладнює відповідну роботу. Наприклад, труднощі можуть виникати щодо спеціального досудового і судового провадження (за відсутності обвинуваченого). В таких умовах непросто забезпечити єдину і сталу практику. Водночас ВС сформулював важливі правові позиції щодо багатьох питань.

Олександра Яновська навела постанову ККС ВС від 24 квітня 2024 року у справі № 743/149/23. У ній зроблено висновок щодо розмежування ст. 111 КК України «Державна зрада» та ст. 114-2 КК України, яка встановлює відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про переміщення зброї, рух ЗСУ тощо в умовах воєнного стану. ККС ВС дійшов висновку, що дії особи, яка, імовірніше, не поширювала відповідну інформацію, а передавала її працівнику держави-агресора, слід кваліфікувати саме як державну зраду, зокрема, оскільки особа відшукувала і передавала інформацію, яка становить інтерес для іноземної держави, проявляла ініціативу у виконанні поставлених їй завдань, активно обговорювала їх та пропонувала варіанти вирішення. За словами доповідачки, розмежування складу злочину, передбаченого вказаними статтями, – складне питання. У цій справі відіграло роль те, що дії обвинуваченої особи були цілеспрямованими, мали ініціативний характер. Вона не просто передавала інформацію, а її співпраця з ворогом спрямовувалася на те, щоб згодом приєднатися до армії держави-агресора. 

У постанові від 31 січня 2024 року у справі № 638/5446/22 ККС ВС зробив висновки щодо ст. 111-1 КК України «Колабораційна діяльність». Доповідачка зауважила, що таких справ багато, водночас відносно застосування цієї статті існує більш-менш стабільна практика суду касаційної інстанції. Тут має значення добровільність дій особи, те, чи особа діяла під фізичним, психологічним тиском, та ін. У наведеній справі обвинувачена особа обійняла посаду керівника комунального підприємства на окупованій території. Вона стверджувала, що зробила це через загрозу їй та її сім'ї з боку окупантів. Разом із цим під час допитів обвинувачений неодноразово свідчив, що він мав можливість виїхати з окупованої території, хоч це й було складно, але не зробив цього. Також у справі не було доказів, що він обійняв посаду недобровільно.

У ще одній справі обвинувачений теж стверджував, що на нього тиснули й він не хотів обіймати посаду в органі окупаційної влади. Але коли обвинуваченого запитали, чому ж він у якийсь момент все-таки залишив посаду, чоловік відповів, що причина полягає в тому, що йому перестали платити гроші.   

У постанові ККС ВС від 8 лютого 2024 року у справі № 161/12980/22 розглядалося питання про застосування ч. 7 ст. 111-1 КК України, яка передбачає відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на ТОТ, а також добровільна участь у незаконних збройних формуваннях держави-агресора. Практика щодо застосування цієї норми також уже стала. Але раніше було багато запитань, наприклад чи є такою посадою посада, скажімо, водія, охоронця в правоохоронному органі окупантів чи працівника канцелярії створеного окупантами суду тощо. Однак, зазначила доповідачка, вказана норма чітко говорить про зайняття будь-яких посад, вона не визначає, що йдеться лише про керівні чи якісь спеціальні посади, і навіть не використовує термін «працівник правоохоронного органу» та ін. 

Крім того, Олександра Яновська навела постанову ККС ВС від 18 травня 2023 року у справі № 127/12127/22 про застосування ст. 436-2 КК України щодо виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф та ін.

Ольга Булейко виступила з доповіддю на тему «Особливості кваліфікації злочинів відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Під час виступу суддя висвітлила ключові аспекти процесу імплементації Римського Статуту МКС до кримінального законодавства України, а також проаналізувала основні проблеми, що виникають при кваліфікації воєнних злочинів. Вона розглянула питання, пов'язані з адаптацією Кримінального кодексу України до міжнародних договорів, а також актуальність моніторингу судових рішень у справах про воєнні злочини.

Виступ почався з аналізу передумов імплементації Римського статуту МКС в національне законодавство України. У цьому контексті суддя звернула увагу на Закон України від 21 серпня 2024 року № 3909-IX про ратифікацію Римського статуту, який передбачав одночасне набрання чинності змінами до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України. Розвиваючи зазначену тему, Ольга Булейко звернула увагу не лише на чинне законодавство, зокрема Закон України від 9 жовтня 2024 року № 4012-IX «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього», проєкт Закону України «Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини» (реєстр. № 11538), прийнятий за основу 5 грудня 2024 року, проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку із прийняттям Закону України "Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини"» (реєстр. № 11539), прийнятий 5 грудня 2024 року за основу, якими були внесені зміни до кримінального законодавства (останнім було визначено перелік злочинів, що вважаються міжнародними, серед яких – злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії), але й на проєкти Законів України, спрямовані на імплементацію положень міжнародного права у зв’язку з ратифікацією Римського статуту МКС, що не були прийняті.

Так, у виступі йшлося про Закон України від 27 грудня 2019 року № 2689 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права», який прийнято 20 травня 2021 року та направлено на підпис Президенту України, проте до цього часу Закон не підписано, а також проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України» (реєстр. № 7290 від 15 квітня 2022 року), який було розроблено КМУ та надано Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності, та до цього часу не розглянуто.

Під час виступу Ольга Булейко розглянула дискусійні питання щодо кваліфікації воєнних злочинів, встановлених під час дослідження практики судів першої інстанції. Так, проблему кваліфікації воєнних злочинів як «порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України», діянь, які мають ознаки інших проявів об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, наприклад жорстоке поводження з цивільним населенням, про що було зазначено у вироку Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 січня 2024 року у справі № 332/441/23 та вироку Суворовського районного суду м. Одеси від 1 лютого 2024 року у справі № 523/6894/23. Крім того, вказаний вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя Ольга Булейко навела як випадок, коли при кваліфікації діяння як «порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України» суд відносить до таких міжнародних договорів ті міжнародні договори, належність яких до міжнародного гуманітарного права (МГП) є дискусійною.

Суддя навела вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 грудня 2023 року у справі № 369/358/23, у якому підсудного визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, зокрема в «порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України». При цьому суд не вказав, про які саме міжнародні договори йде мова і які норми МГП було порушено. Як приклад одночасного посилання при кваліфікації діяння як «іншого порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України», що було вчинено стосовно військовополоненого hors de combat, і на Конвенцію (IV) про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, і на Конвенцію (IІІ) про поводження з військовополоненими є вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29 січня 2024 року у справі № 748/3511/23 та вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2024 року у справі № 748/2095/23. Крім того, суддя навела приклад вирішення цивільного позову у вироку Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 грудня 2024 року у справі № 748/3438/24, в якому військовослужбовця ЗС РФ визнано винуватим у нападах на цивільні об’єкти, де вчинено руйнування і розграбування (привласнення) майна, які не виправдані воєнною необхідністю.

Суддя звернула увагу на важливість моніторингу судових рішень у справах про воєнні злочини, який є ключовим елементом для забезпечення прозорості та відповідності судового процесу міжнародним стандартам прав людини. Вона наголосила, що моніторинг, зокрема в рамках проєкту «Моніторинг судових проваджень у справах про воєнні злочини», здійснюється Асоціацією правників України за підтримки USAID та Української Гельсінської спілки з прав людини. Ольга Булейко зазначила, що для розвитку судової практики і забезпечення міжнародних стандартів прав людини в Україні важливо продовжувати моніторинг судових рішень, забезпечуючи не лише правильну кваліфікацію воєнних злочинів, але й дотримання всіх гарантій прав людини в процесі судового розгляду, що дасть змогу підвищити рівень довіри до судової системи та зміцнити правовий порядок у країні.

Презентація Олександри Яновської – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/Yanovska_war_kriminal.pdf.

Презентація Ольги Булейко – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/Buleiko_war_kriminal.pdf.