Верховний Суд докладає максимум зусиль для формування судової практики щодо проблемних питань та забезпечення її єдності – Голова ВС

В умовах війни саме кримінальні провадження, зокрема, щодо злочинів проти основ національної безпеки, воєнних і військових злочинів набули особливого значення, і Верховному Суду вдалося оперативно ідентифікувати й вирішити актуальні проблеми, що виникали в процесі розгляду відповідних категорій справ.

Про це зазначив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час VII Міжнародного кримінально-правового форуму, організованого виданням «Юридична практика».

Водночас, за словами Голови ВС, робота Верховного Суду значною мірою скерована і на розвиток міжнародного права. Прикладом цього слугує насамперед правова позиція Великої Палати ВС, сформульована в постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 415/2182/20, щодо визначення ознак суб’єкта злочину, передбаченого ст. 437 КК України.

Це рішення було позитивно сприйняте міжнародною спільнотою, а його важливість для національної правової системи неможливо переоцінити, адже до його ухвалення у практиці існувало два протилежні підходи до визначення кола осіб, що можуть бути суб’єктом вказаного злочину.

Крім того, аналізуючи ключові правові висновки, сформульовані Верховним Судом у кримінальних провадженнях упродовж минулого року, Станіслав Кравченко звернув увагу на постанову об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі ВС від 15 січня 2024 року у справі № 722/594/22 щодо правильності кваліфікації діянь, інкримінованих за ч. 4 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою вчинення злочину «в умовах воєнного стану».

У рішенні ОП ККС ВС зазначено, що з урахуванням змін, внесених Законом України № 2117-IX, норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена ч. 4 ст. 185 КК України, підлягає застосуванню в разі «вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану». Натомість «вчинення злочину з використанням умов воєнного стану» (п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України) як обставина, що обтяжує покарання, може бути врахована судом лише в аспекті індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Також Станіслав Кравченко під час виступу навів правовий висновок ОП ККС ВС від 7 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21 щодо декриміналізації викрадення чужого майна шляхом крадіжки (ст. 185 КК України).

Так, ОП ККС ВС дійшла висновку, що Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені вказаним Законом, мають зворотну дію в часі. При цьому в процесі з’ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням відповідних положень ПК України.

Крім того, у межах виступу Голова ВС висвітлив правовий висновок, викладений у постанові ОП ККС ВС від 7 жовтня 2024 року у справі № 466/525/22 щодо невідкладності проведення обшуку житла без ухвали слідчого судді.

У цьому рішенні ОП ККС ВС акцентувала, що слідчий, дізнавач, прокурор мають право до постановлення ухвали слідчого судді ввійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, зокрема з метою врятування матеріальних об’єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати.

У контексті ч. 3 ст. 233 КПК України про невідкладність такого випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна. У клопотанні про надання дозволу на обшук, у наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів, що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну.

Насамкінець Станіслав Кравченко наголосив, що Верховний Суд усвідомлює свою ключову роль у забезпеченні й формуванні єдиної і сталої судової практики та надалі продовжуватиме цю важливу місію.

Суддя ВП ВС Олег Ткачук зазначив, що у 2024 році суди України розглянули майже 4,4 млн справ. Значна їх частина стосується військовослужбовців, військовозобов’язаних та ветеранів російсько-української війни, зокрема осіб з інвалідністю.

За останні два роки понад 200 тис. військовослужбовців було притягнуто до адміністративної відповідальності. За час повномасштабної війни за вчинення військових злочинів відкрито близько 100 тис. кримінальних проваджень, із яких вже 20 тис. військовослужбовців притягнуто до кримінальної відповідальності. Окрім цього, зареєстровано більше як 140 тис. воєнних злочинів, вчинених російськими військовими в Україні.

Водночас більшість судових справ у військовій сфері стосується не покарання, а захисту прав військових та ветеранів. Це десятки тисяч справ, пов’язаних із мобілізацією, діяльністю органів військового управління, порушеннями прав військовослужбовців, правовим і соціальним захистом ветеранів та членів їхніх сімей.

Суспільство прагне справедливості для тих, хто захищає Батьківщину. Саме тому в Україні триває дискусія щодо доцільності відновлення військових судів. Адже до сфери оборони держави залучено сотні тисяч людей, і ця специфічна категорія справ потребує спеціальних знань у військовому праві, а також досвіду життя та діяльності в умовах військової організації.

Для правильного тлумачення норм права, що діють у Збройних Силах України, визначення критеріїв відповідальності та забезпечення соціального захисту мільйонів військовослужбовців, на думку Олега Ткачука, має діяти спеціалізована державна структура. Це повинна бути система органів військового правосуддя, які відповідно до Конституції України (ст. 55) захищатимуть  права та свободи людини і громадянина, тобто військові суди.

Досвід історії та країн НАТО підтверджує, що три ланки військових судів (кілька окружних військових судів, Військовий апеляційний суд і Військова палата Верховного Суду) можуть органічно інтегруватися в систему судів загальної юрисдикції України.

Військові суди здатні забезпечити належний судовий контроль за діяльністю органів військового управління, правоохоронних органів на лінії зіткнення, в умовах бойових дій та дотримання належного рівня секретності і військової таємниці.

І хоча національна судова система справляється з вирішенням справ у військовій сфері, забезпечуючи справедливий підхід до кожного військовослужбовця, в умовах шаленого судового навантаження на діючих суддів згодом може страждати якість розгляду військових судових  справ, адже ці справи часто пов’язані зі складними питаннями військового права, статутними обов’язками, бойовими умовами та морально-психологічними викликами, характерними для воєнного стану і бойових дій. Загальні суди, не маючи достатньо часу для вивчення особливостей військових правовідносин, відповідного досвіду або ж знань про такі особливості, можуть неправильно витлумачити ці аспекти, що матиме наслідки для людей і для боєздатності держави.

«Вирішуючи питання про відновлення військових судів в Україні, потрібно врахувати, що такі суди можуть бути сформовані, зокрема, з тих суддів, котрі вже зараз проходять військову службу в бойових підрозділах. Військові суди разом з іншими правоохоронними органами здатні забезпечити правосуддя і правопорядок у Збройних Силах України та належний правовий і соціальний захист військовослужбовців», – зауважив суддя ВП ВС.