Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олег Васьковський взяв участь у круглому столі «Винагорода арбітражного керуючого — від викликів до рішень».
Учасники заходу, серед яких – судді, експерти у сфері банкрутства та представники професійної спільноти, обговорили найважливіші аспекти, пов’язані з оплатою праці арбітражних керуючих, механізмами її фінансування, а також впливом судової практики та міжнародних стандартів на врегулювання цих питань. Окрему увагу було приділено необхідності законодавчого вдосконалення механізмів гарантування оплати послуг арбітражного керуючого.
Олег Васьковський зазначив, що відповідно до КУзПБ арбітражні керуючі здійснюють свої повноваження за винагороду, яка є невід'ємною частиною процедури банкрутства. Розмір винагороди арбітражного керуючого визначається ст. 30 КУзПБ. Така винагорода відокремлена від інших витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство в господарському суді. Саме наявність ефективного механізму оплати послуг арбітражного керуючого є гарантією його незалежності та забезпечує справедливий баланс між інтересами боржників, кредиторів і держави.
У межах обговорення Олег Васьковський зупинився на питанні авансування винагороди арбітражного керуючого, яке є обов’язковою умовою відкриття справи про банкрутство.
КУзПБ передбачає, що провадження у справі про банкрутство може бути відкрито лише за умови авансування коштів заявником. Без цього суд не може прийняти заяву про відкриття провадження. Проте, за словами судді, законодавство містить винятки, зокрема у зв’язку з дією воєнного стану. У період воєнного стану дозволено відкривати провадження без авансування, якщо арбітражний керуючий погоджується на це, уклавши відповідну угоду із заявником.
Водночас головною проблемою залишається те, що авансування передбачене лише на перші три місяці, а після цього виникає правова невизначеність щодо подальших джерел фінансування.
Відсутність гарантованого механізму фінансування може призводити до ситуацій, коли арбітражний керуючий фактично позбавлений можливості виконувати свої функції, а процедура банкрутства штучно затягується або взагалі припиняється. Це створює ризики для прав кредиторів і боржників, а також суперечить загальній меті банкрутства – ефективному врегулюванню неплатоспроможності та справедливому задоволенню вимог кредиторів.
Олег Васьковський наголосив, що питання щодо винагороди арбітражних керуючих є важливим не лише в національному, а й у міжнародному контексті, та звернув увагу на рішення ЄСПЛ від 10 жовтня 2024 року у справі «Фесенко проти України». У ньому констатовано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через надмірну тривалість процедури банкрутства. Однією з причин тривалого розгляду справи була неможливість призначення ліквідатора через відсутність фінансування його діяльності.
Аналіз судової практики щодо відсторонення / призначення арбітражного керуючого засвідчив, що арбітражні керуючі часто подають клопотання про відсторонення від справ, а ті, кого призначає автоматизована система, нерідко просять не призначати їх через велике навантаження, що фактично є наслідком відсутності належного фінансування.
«Справа "Фесенко проти України" підтверджує, що затягування строків через невиплату винагороди арбітражному керуючому – це системна проблема, яку потрібно негайно вирішувати», – наголосив суддя.
Також Олег Васьковський зазначив, що відповідно до норм КУзПБ винагорода арбітражного керуючого може сплачуватися за рахунок:
Однак, за його словами, ці норми не врегульовують зазначене питання повною мірою, тому ВС напрацьовує відповідну судову практику.
Зокрема, Олег Васьковський звернув увагу на важливі рішення ВС, які стосуються оплати послуг арбітражних керуючих та розподілу відповідальності за ці витрати. Так, у постанові ВП ВС від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011 вказано, що основними отримувачами послуг арбітражного керуючого є кредитори, а отже саме вони мають контролювати діяльність арбітражного керуючого та нести відповідні фінансові зобов’язання.
Також ВС у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 910/65/14 підтвердив, що арбітражний керуючий є суб'єктом незалежної професійної діяльності, тож його послуги мають оплачуватися відповідно до законодавства. У випадках, коли фінансування відсутнє, суд може покласти витрати на оплату послуг арбітражного керуючого на кредиторів пропорційно до їхніх вимог.
Така практика покладення судом на кредиторів витрат за оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів ст. 43 Конституції України та ст. 30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним.
Насамкінець Олег Васьковський зазначив, що питання вдосконалення механізму оплати праці арбітражних керуючих потребує комплексного підходу з урахуванням європейських стандартів та практики ЄСПЛ. Це сприятиме підвищенню ефективності процедур банкрутства в Україні.
Захід організувала Рада арбітражних керуючих м. Києва за підтримки проєкту ЄС «Право-Justice».
_03_03.png)