Суддя ВС проаналізувала актуальну судову практику щодо змін у трудовому законодавстві

У рамках заходу Програми Ради Європи HELP «Трудові права як права людини та вступ до Європейської соціальної хартії» суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Олена Білоконь висвітлила ключові аспекти  судової практики, яка формується на підставі змін до трудового законодавства відповідно до законів України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та  від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Під час виступу суддя навела судову практику щодо застосування норм про переведення працівників на іншу роботу та зміну істотних умов праці працівника під час дії правового режиму воєнного стану. Окремо вона зупинилася на змінах до ст. 233 КЗпП України, які обмежують строк звернення до суду за захистом права про оплату праці, і нагадала що зараз, зі ініціативи судової влади, відповідність цих змін Конституції України перевіряє Конституційний Суд України.

Однією з новел трудового законодавства воєнного часу є призупинення дії трудового договору, який  не тягне за собою припинення трудових відносин, однак передбачає тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

За словами доповідачки, розглядаючи такі справи, суди виснували, що призупинення дії трудового договору з працівником – це право, а не обов’язок роботодавця. Основне питання, яке виникає в судовій практиці, стосується підстав для застосування цієї норми. Для застосування права щодо тимчасового призупинення дії трудового договору з працівником працедавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Наприклад, за обставин продовження надання медичних послуг більшістю працівників медичних закладів, суди не погодилися з наявністю законних підстав у працедавців призупиняти трудовий договір з деякими такими працівниками. При цьому сама по собі обставина зменшення кількості пацієнтів після введення воєнного стану на території України не свідчила про неможливість працедавця  забезпечити  лікарів роботою.  

Окремо в судовій практиці постало питання про оплату праці за час незаконного призупинення дії трудового договору.

Стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачає, що всі збитки, пов’язані з призупиненням дії трудового договору, покладаються на державу-агресора. Тому в разі встановлення судами наявності законних підстав для призупинення дії трудового договору суди відмовляли в задоволенні позовних вимог про стягнення з працедавця на користь працівника середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору. Однак,  якщо суди констатували порушення трудових прав працівника внаслідок незаконного призупинення дії трудового договору, з метою поновлення трудових прав суди задовольняли вимоги працівників про стягнення заробітної плати за період незаконного призупинення трудових відносин. При цьому суди застосовували за аналогією ст. 235 КЗпП України, що передбачає виплату середнього заробітку за час незаконного звільнення. Разом з тим, оскільки призупинення трудових відносин не є ані звільненням, ані простоєм і застосування аналогії закону є складним, наприкінці 2024 року питання щодо оплати середнього заробітку за час незаконного призупинення трудового договору передано на розгляд Об’єднаної палати КЦС ВС.

Олена Білоконь зупинилася також на такій новелі трудового законодавства, як звільнення працівника у зв’язку з його відсутністю на роботі, та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль. Вона розповіла про судову практику, в якій суд наголошував, що для законності звільнення за цією підставою роботодавець повинен не лише встановити факт чотиримісячної відсутності працівника, а й довести, що в нього дійсно не було інформації про причини такої відсутності. Судовими рішеннями доповідачка продемонструвала практику застосування такої підстави для звільнення, як розірвання трудового договору у зв’язку зі знищенням засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Суддя ВС висвітлила і питання про збереження гарантій тим працівникам, які виконують свій обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. До липня 2022 року ст. 119 КЗпП України передбачала, що за такими працівниками зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток. Однак після внесення відповідних змін, якими  одночасно з припиненням дії гарантії щодо збереження середнього заробітку законодавець підвищив виплати військовослужбовцям, судова практика сформувалася таким чином, що за такими працівникам зберігаються лише посада і місце роботи, однак не середній заробіток. Зараз Конституційний Суд України перевіряє ці законодавчі зміни на предмет їх відповідності Конституції України.

Із презентацією Олени Білоконь можна ознайомитися за посиланням: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Tryd_sporu_Hartia.pdf.

Захід організовано за підтримки проєктів Ради Європи «HELP (Освіта в галузі прав людини для представників юридичних професій) для України, в тому числі під час війни» та «Посилення соціального захисту в Україні» у співпраці з Національною школою суддів України та Вищою школою адвокатури НААУ.