Суддя Великої Палати Верховного Суду проаналізував підходи до трактування злочину агресії в міжнародному та національному праві

Підходи до трактування злочину агресії в міжнародному й національному праві, зокрема крізь призму Римського статуту, Нюрнберзького трибуналу і національного законодавства, детально розглянув суддя Великої Палати Верховного Суду Микола Мазур під час науково-практичної конференції «Сучасне кримінальне право України: конституційний, міжнародно-правовий та порівняльно-правовий виміри» в межах V Яценківських читань.

Суддя проаналізував історичні основи визначення злочину проти миру, звернувши увагу на ст. 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу. Вона передбачала відповідальність за планування, підготовку, розвʼязування чи ведення агресивної війни або участь у змові з метою вчинення таких дій. Микола Мазур наголосив, що це визначення не конкретизує суб’єкта злочину, однак практика трибуналу свідчить про фокусування на високопосадовцях Третього рейху.

Микола Мазур навів приклади подальших процесів, коли на лаві підсудних опинилися чиновники нижчого рангу, які сприяли агресії. Проте, за словами судді, основною перепоною для притягнення їх до відповідальності стало доведення їхньої обізнаності у планах вищого керівництва.

Особливу увагу було приділено ст. 8 bis Римського статуту. Вона визначає злочин агресії як планування, підготовку, ініціювання чи вчинення акту агресії особою, яка має ефективний контроль над політичними чи військовими діями держави. Це визначення, зауважив суддя, закріплене для цілей Статуту і може відрізнятися в національному чи міжнародному законодавстві.

Спікер також порівняв положення ст. 437 КК України (злочин агресії) із кримінальними кодексами інших країн, зокрема Польщі, Литви та Німеччини. Він звернув увагу, що національне визначення суб’єкта злочину є ширшим і дозволяє враховувати особливості службових повноважень або суспільного становища осіб, які сприяють агресії. Щодо України, сказав Микола Мазур, Велика Палата ВС визнала, що ст. 437 КК України не містить  визначення суб’єкта злочину. Відповідно, положення цієї статті можуть тлумачитися з певним рівнем автономії.

Крім того, доповідач нагадав, що 28 лютого 2024 року ВП ВС у справі № 415/2182/20 розглянула об’єктивну сторону злочину агресії, передбаченого ст. 437 КК України, та визначила, хто може бути його суб’єктом. Суд наголосив, що планування агресії передбачає розробку концепції, стратегії, мобілізаційних і економічних заходів. Підготовка охоплює зосередження сил, пропаганду, переформатування економіки, дипломатичні дії тощо. Розвʼязування агресії полягає у створенні приводу для війни, провокаціях та відданні наказів. Ведення агресії передбачає керівництво воєнними діями. ВП ВС визначила, що суб’єктом злочину можуть бути особи, які володіють службовими повноваженнями або суспільним становищем, що дають їм можливість ефективно контролювати політичні чи військові дії.

Підсумовуючи, суддя зазначив, що підходи ВП ВС до визначення суб’єкта злочину агресії мають ширший характер, ніж положення Римського статуту.

Захід організував Київський національний університет імені Тараса Шевченка.