Перспективи забезпечення єдності судової практики: підсумки діалогової платформи

Питанням єдності судової практики як неправової цінності та євроінтеграційної вимоги і вдосконалення інструментів забезпечення єдності судової практики була присвячена дводенна діалогова платформа «Єдність судової практики: спроба переосмислення», організована Верховним Судом спільно з Українським католицьким університетом, проєктом Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду» і Програмою підтримки ОБСЄ для України.

Перша панель заходу «Єдність судової практики як неправова цінність» розпочалася з ключової доповіді професора Українського католицького університету Євгена Глібовицького. Він порушив актуальні питання про сучасний стан українського суспільства і його взаємодію з державними інституціями. Центральним мотивом доповіді стала ідея про суспільний договір як основу функціонування держави, яка повинна базуватися на довірі, гідності та прозорості.

Євген Глібовицький акцентував на травмах, що переслідують українців із часів тоталітаризму й колоніалізму. Ці травми, за його словами, глибоко вкоренили недовіру до держави, спричинили уникання взаємодії з нею та породили культуру корупційного консенсусу. Тож три етапи суспільного договору України — пізньорадянський, корупційний і той, що побудований на співпраці громадянина з державою, — описують шлях українського суспільства за останні десятиліття.

Війна, яка об’єднала українців і дала поштовх до розвитку громадянської суб’єктності, стала також викликом щодо реформ. Євген Глібовицький наголосив, що держава не має права втратити наданий їй кредит довіри. Адже сьогодення вимагає швидких і рішучих реформ у судовій системі та державному управлінні.

Виконавчий директор Центру лідерства УКУ, викладач Бізнес-школи УКУ (LvBS) Андрій Рождественський розкрив сутність сучасного лідера — чесного, підзвітного й орієнтованого на благо суспільства. Лідерство, за словами спікера, — це не про владу чи авторитарність. Воно полягає у здатності бачити реальність без прикрас і мобілізувати людей на розв’язання проблем за допомогою інновацій. Головна мета лідера — прогрес і покращення умов для всіх, а не лише для вузького кола.

Водночас спікер наголосив на важливості підзвітності як механізму боротьби з корупцією. Лідер, зазначив він, повинен залишатися підзвітним суспільству та іншим стейкхолдерам. Без цього довіра до інститутів руйнується, а разом із нею руйнується і потенціал реформ.

Тему стійкості українського бізнесу в умовах кризи висвітлила віцеректорка зі стратегічного розвитку, декан-засновниця Бізнес-школи УКУ Софія Опацька. Саме підприємці, сказала вона, взяли на себе значний тягар підтримки держави у складні часи. Також спікерка акцентувала на важливості стабільних і прозорих правових норм для ефективного розвитку бізнесу. За її словами, серед основних умов для успішного функціонування підприємництва – повага до приватної власності та сталість правил. Вони забезпечують чесну конкуренцію, що, відповідно, сприяє поліпшенню якості продуктів і послуг, які пропонуються на ринку.

Важливою для бізнесу є правова стабільність на національному рівні, адже вона дає змогу компаніям планувати свої інвестиції та стратегії на довгострокову перспективу.

Особливу увагу Софія Опацька приділила необхідності подолання стереотипів щодо бізнесу в Україні. Вона наголосила, що українські підприємці попри складні економічні умови та зовнішні виклики продовжують демонструвати стійкість і готовність адаптуватися до нових умов. Водночас необхідно не лише підтримувати стабільність правових норм на рівні держави, а й активно поширювати позитивні кейси, що здатні змінити сприйняття бізнесу як важливої соціальної сили.

Філософ Роман Кобець поділився думкою, що судова влада є не тільки незалежною гілкою влади, але й делегованою функцією суверена – народу. Судді, ухвалюючи рішення іменем України, фактично виступають представниками (агентами) суспільства (принципала). Звідси випливає необхідність підзвітності судової влади перед тими, кого вона представляє.

На його думку, підзвітність не зводиться лише до формального оприлюднення судових рішень. Вона передбачає набагато глибший процес, що охоплює детальне обґрунтування ухвалених рішень і пояснення мотивів. Саме якісна мотивувальна частина судового рішення стає своєрідним містком між судовою владою та суспільством, даючи громадянам змогу зрозуміти логіку і справедливість прийнятих рішень.

У сучасному світі, де суспільні відносини постійно змінюються, перед судовою системою постає складне завдання: з одного боку, забезпечити стабільність і єдність практики, з другого – адекватно реагувати на нові виклики. Цій непростій дилемі була присвячена доповідь адвоката, радника із застосування практики Європейського суду з прав людини і міжнародного захисту прав людини Сергія Зайця.

Доповідач зауважив, що запорукою довіри до суду є не лише справедливість окремого рішення, а й передбачуваність та послідовність у застосуванні закону. Судова практика має бути стабільною, базуватися на чітких принципах і враховувати не тільки конкретні обставини справи, але й ширший контекст та можливі наслідки.

Особливу увагу Сергій Заєць звернув на роль Верховного Суду як гаранта єдності судової практики. Він наголосив, що Верховний Суд повинен підпорядковуватися авторитету власної попередньої практики, забезпечуючи таким чином верховенство права. Це не означає сліпе копіювання попередніх рішень, але передбачає зважений і відповідальний підхід до формування нових правових позицій.

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат відповів на запитання про вплив українського контексту на розвиток судової практики. Він  розпочав свій виступ із цитати з Дигестів: «Жити чесно, кожному віддавати по заслугах і нікого не ображати», зазначивши, що українське суспільство дуже довго жило без принципів і не має історичної пам’яті дотримання основоположних правових принципів.

Василь Крат сказав, що принципи приватного права як одна із чотирьох фундаментальних основ (предмета, методу, функцій, принципів) є основоположними засадами регулювання суспільних відносин, вимагають відповідального творчого підходу, що найбільш характерний для сфери приватного права і є тим орієнтиром майбутнього, якого прагне кожен.

Він зупинився на застосуванні принципу розумності Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду в контексті розумної передбачуваності судових рішень та наголосив, що Об’єднана палата Касаційного цивільного суду, до складу якої входить і сам доповідач, за сім років здійснення правосуддя жодного разу не змінила свою практику.

Суддя звернув увагу на надважливу постанову Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, в якій зазначено, що судові рішення касаційного суду повинні бути розумно передбачуваними. Навіщо потрібна розумна передбачуваність судових рішень? Очевидно, що особа, фізична чи юридична, має можливість прогнозувати, як буде вирішено її спір. Це одне з основних завдань, яке дозволяє зробити вирішення спору прогнозованим (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/123410469). Тобто суд усвідомлює, що дотримання принципу розумної передбачуваності судових рішень забезпечує авторитет влади, щоб у суспільства не виникало враження про непередбачуваність прийняття відповідних рішень.

Доповідач розповів і про проблеми щодо розумної передбачуваності судових рішень, зокрема на прикладі компенсаційної функції приватного права, і про позитивні зміни: зменшення використання конструкції недійсності правочинів з недобросовісною метою («погана недійсність») і запровадження підходу застосування конструкції недійсності крізь призму принципів добросовісності та справедливості («добра недійсність»).

Василь Крат зауважив, що формування традиції застосування принципів для вирішення спорів в інших правопорядках тривало сотні років, а в Україні Верховному Суду вдалося запровадити ці позитивні тенденції менш ніж за десятиліття.

Друга панель діалогової платформи «Єдність судової практики як вимога євроінтеграції: вдосконалення інструментів забезпечення єдності судової практики» розпочалася з ключової доповіді судді-спікерки Великої Палати Верховного Суду Ольги Ступак.

Суддя акцентувала, що одним з інституційних механізмів забезпечення єдності судової практики є огляди та дайджести судової практики, які оприлюднюються на офіційних інформаційних ресурсах Верховного Суду. Правові висновки, що відображаються в кожному судовому рішенні, а потім систематизуються в оглядах і дайджестах, – це внутрішній процесуальний алгоритм, який працює, в тому числі, завдяки відповідним нормам процесуальних кодексів.

Ольга Ступак наголосила, що Верховний Суд не тільки щодня ухвалює сотні рішень, а ще є технологічним хабом, який створює нові ІТ-продукти. Вони дають пошукові можливості для аналізу й використання наявних правових позицій.

В межах виступу суддя презентувала інноваційний ресурс, створений аналітиками та ІТ-фахівцями Верховного Суду, – Supreme LAB. Ця програма надає зручний доступ до інформації про справи, що розглянуті палатами, об’єднаними палатами та Великою Палатою ВС або перебувають у них на розгляді, а також зразкові справи (для того щоб скористатися Supreme LAB, потрібно перейти за посиланням https://sl.court.gov.ua/ або за посиланням, розміщеним на головній сторінці Бази правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua/). 

Також, за словами Ольги Ступак, в питанні забезпечення єдності судової практики може допомогти розширення можливостей застосування інституту зразкової справи в інших видах судочинства, окрім адміністративного.

До того ж для формування сталої судової практики у справах, що не підлягають касаційному перегляду, може бути запроваджений такий інститут, як преюдиційний запит.  

Голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Лариса Рогач зазначила про важливість забезпечення єдності судової практики, додавши, що це ключовий фактор для досягнення правової визначеності та рівності перед законом. Вона наголосила, що хоча єдність судової практики є ідеалом, її реалізація не має порушувати принципу суддівської незалежності. Судді повинні мати можливість приймати обґрунтовані рішення, навіть якщо їхні висновки можуть  відрізнятися.

Лариса Рогач також звернула увагу на роль Великої Палати та об'єднаних палат Верховного Суду в подоланні розбіжностей у правових позиціях. Вона відзначила, що наявність таких механізмів є важливою умовою забезпечення єдності судової практики, яка, в свою чергу, сприяє стабільності правових рішень. Одним із можливих інструментів покращення судової практики, на її думку, є впровадження інституту зразкових справ, зокрема в господарській юрисдикції, що допоможе зменшити навантаження на суди та сприятиме узгодженості рішень.

Крім того, голова КГС ВС наголосила на необхідності зміцнення довіри до судової системи, особливо до судів першої та апеляційної інстанцій.

Що стосується касаційних фільтрів, то Лариса Рогач звернула увагу на їхню важливість для обмеження кількості справ, що потрапляють до Верховного Суду. Вона зазначила, що ці фільтри сприяють зменшенню навантаження на судову систему, але потребують подальшого вдосконалення, щоб уникнути надмірного втручання у справи, які не мають істотного значення для розвитку єдиної судової практики.

 Керівниця магістерської програми Школи права УКУ Наталія Галецька у своїй доповіді зосередилася на вимогах ЄС до України щодо єдності судової практики. Доповідачка зауважила, що відповідно до висновків Єврокомісії європейські держави побоюються, що якщо в Україні буде брак єдності судової практики, то це може створити непосильне навантаження на європейські інституції.

Суддя Європейського суду з прав людини від України Микола Гнатовський зазначив, що існують скарги на брак єдності судової практики. В цьому контексті спікер зауважив, що ЄСПЛ не є судом четвертої інстанції, а отже не забезпечує єдність національної судової практики. Скарги на порушення національним судом судової практики ЄСПЛ визнаються неприйнятними, виняток становлять порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. «Серйозні проблеми з єдністю національної судової практики означають сильний підрив довіри суспільства до судів, коли заявники не впевнені, що суд щодо них відповідатиме вимогам справедливого суду», – сказав Микола Гнатовський.

 «Судді кримінальної юрисдикції завжди пам’ятають, що кримінальна юрисдикція є найбільш жорсткою, оскільки вона пов’язана з обмеженням найбільш значущих для людини прав і свобод. Тому під час написання висновку у справі необхідно пам’ятати, що цей висновок застосовний до тисячі інших кримінальних проваджень, а не лише до одного», – на цьому під час своєї доповіді наголосила заступник голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Антонюк.

Вона зауважила, що коли верховні суди інших держав розглядають, наприклад, тисячу справ на рік, то досягти єдності судової практики значно легше, ніж при розгляді тисяч справ на рік, як в Україні. Попри це єдність судової практики важлива і потрібно вживати всіх можливих заходів задля досягнення цієї мети.

Заступник голови ККС ВС акцентувала на тому, що найдієвішими механізмами забезпечення єдності судової практики є розгляд справ об’єднаною палатою касаційного суду та підготовка тематичних оглядів судової практики, у яких зібрано ключові позиції кожної касації з певного питання.

Суддя ВС у КАС Володимир Кравчук модерував третю панель заходу «Відступ від позицій Верховного Суду: сталість та динаміка судової практики». Він зауважив, що люди по-різному сприймають відступи ВС від попередніх правових позицій, не завжди з ними погоджуються. Але вдумливе прочитання відповідних постанов усе ж переконує, що в таких випадках Суд або виправляє свої помилки, або рухається в напрямі розвитку правових позицій. Мінливість практики – це неминучість. Крім того, суддя зазначив, що слід говорити, імовірніше, не про єдність практики, а про єдність правозастосування – однакове тлумачення і застосування норм права.

Суддя Верховного суду Республіки Словенія, член Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія), голова Консультативної ради європейських суддів (2020–2021) Ніна Бететто у своєму виступі акцентувала на важливості пошуку балансу між єдністю судової практики і розвитком права. Вона звернула увагу на п. 30 Висновку № 20 КРЄС, у якому зазначено, що забезпечення рівності, єдиного тлумачення й застосування закону не повинні призводити до негнучкості закону та виникнення перешкод для його розвитку.

Єдність практики, додала доповідачка, важлива у світлі дотримання принципів рівності перед законом, правової визначеності та передбачуваності, котрі є невід’ємною частиною верховенства права. Крім того, однакове застосування закону сприяє зміцненню довіри до суду, покращує суспільне сприйняття справедливості та правосуддя. Також, коли практика передбачувана, сторони можуть вирішити спір у позасудовий спосіб, що зменшує навантаження на судову систему.

Ніна Бететто зауважила, що, за висновками КРЄС, саме на верховні суди покладено завдання вирішувати питання щодо єдності судової практики. Інколи це зробити непросто, особливо коли до суду надходить занадто велика кількість справ. Тому в судових системах європейських країн запроваджено касаційні фільтри. Фільтрами можуть бути ціна позову в цивільних справах, тяжкість злочину чи покарання – у кримінальних, серйозність допущених попередніми судами порушень та ін. Але основним критерієм допуску справи до касаційного перегляду є її важливість із погляду розвитку права чи забезпечення однакового застосування права. Також доповідачка розповіла про досвід запровадження касаційних фільтрів у Словенії у 2008 році. Зазначила, що це зменшило кількість справ, які перебувають на розгляді ВС, тривалість розгляду справ скоротилася в середньому до шести місяців.

Суддя ВП ВС Олександр Банасько зазначив, що говорити про відступ від попередніх позицій без розуміння необхідності забезпечити єдність судової практики неможливо. У Висновку № 20 КРЄС ідеться, що підхід, за якого подібні справи мають розглядатись подібно, не є абсолютним. Правовідносини, законодавство розвиваються, і сформульовані 20 років тому висновки можуть не враховувати нинішніх реалій. Тому виникає потреба змінювати підходи та усталені позиції суду касаційної інстанції.

Суддя коротко розповів про трансформацію процесуального законодавства України в частині необхідності врахування висновків ВС. Він зауважив, що раніше обов’язкові для врахування судами правові висновки формувались у постановах Пленуму Верховного Суду України. Такий інструмент був дієвим, але не гнучким: процедура ухвалення відповідних постанов та внесення змін до них була дуже довгою і складною.

У 2017 році законодавець, реформувавши процесуальне законодавство, фактично запровадив інститут квазіпрецеденту, формування якого віднесено до функціональних обов’язків Верховного Суду. Однак, акцентував Олександр Банасько, за такої великої кількості справ, які розглядає ВС (зокрема більше як 120 тис. постанов у господарських та цивільних справах, а загалом близько 630 тис. проваджень з початку роботи ВС), значення прецеденту нівелюється та розмивається з одночасною появою такого негативного явища, як імпліцитний відступ від попереднього висновку. Тому очевидно, що потрібно працювати в напрямі зменшення кількості справ, які переглядаються в касаційному порядку, позаяк запроваджені законодавцем процесуальні фільтри на практиці виявилися недостатньо дієвими та ефективними.

Доповідач звернув увагу, що ВП ВС сформулювала позиції про те, що таке «висновок про застосування норм права» та «подібні правовідносини», оскільки ці поняття не були чітко визначені законодавцем. Також суддя зазначив, що в іноземних правопорядках суди, в тому числі, роблять і абстрактні універсальні висновки, які виводяться в певне правило, принцип, підхід для подібних категорій справ (ratio decidendi), і правові позиції, сформульовані судом «між іншим» при вирішенні конкретної справи (obiter dictum), які не є обов’язковими. ВС в Україні також має розмежовувати висновки obiter dictum та ratio decidendi, доводячи до юридичної спільноти універсальні висновки.

Навівши статистичні показники щодо кількості справ, які перебували на розгляді ВП ВС з підстав необхідності відступу від висновку ВП ВС, касаційних судів, ВСУ та проаналізувавши їх динаміку з 2018 року до сьогодні, Олександр Банасько, серед іншого, висловив пропозицію, що з метою забезпечення більшої стабільності судової практики слід запровадити правило наявності кваліфікованої більшості як передумови для відступу від попереднього висновку суду касаційної інстанції тощо.

Юрист Секретаріату ЄСПЛ, заступник секретаря Адміністративного трибуналу Ради Європи Дмитро Третьяков розповів, як ЄСПЛ досягає єдності судової практики та як реагує, коли практику необхідно змінити. Палата Суду, яка розглядає справу, передає її до Великої палати ЄСПЛ, якщо вирішить, що в справі порушуються істотні питання щодо тлумачення Конвенції, або якщо для вирішення справи потрібно відступити від попередніх висновків.

Як зауважив доповідач, у ЄСПЛ є п’ять палат, між ними можуть виникнути певні розбіжності у висновках щодо застосування норм права. Тому в Суді є юрисконсульт, який відстежує судову практику та має повідомляти кожній палаті, що проєкт певного рішення якимось чином може змінити усталену практику. Однак судді вирішують справи, як вважають за потрібне, а за необхідності відступу від попередньої практики передають справу до Великої палати ЄСПЛ.

Суддя ВС у ККС Сергій Фомін зазначив, що в теорії права поняття судової практики традиційно розглядається в широкому та вузькому значеннях. У широкому розумінні судова практика включає всю діяльність судових органів, що відображається в прийнятих судових актах. У вузькому значенні судова практика пов’язується з практичною діяльністю судових органів з прийняття лише тих рішень, які містять правові положення. Отже, для досягнення результативності дискусії важливо визначитися з предметом обговорення, а саме з тим, що слід розуміти під судовою практикою, єдність якої належить забезпечувати Верховному Суду.

Безсумнівно, до судової практики в цьому розумінні слід віднести рішення, у яких на основі тлумачення робиться висновок щодо застосування тієї чи іншої норми права в однорідних правовідносинах. Саме правові висновки, викладені в рішеннях Верховного Суду, допомагають правозастосовникам однаково розуміти норму права і правильно її застосовувати.

Проте не всі рішення колегій суддів Верховного Суду, об’єднаних палат і навіть Великої Палати містять у собі правові висновки.

Як приклад суддя навів постанову Великої Палати ВС від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17), яку й тепер досить жваво обговорюють у колах правників. Навряд чи висновок про допустимість результатів судово-медичної експертизи, призначеної за постановою слідчого, який не був включений у групу слідчих у кримінальному провадженні, можна вважати правовим висновком.

Проте цінність цього рішення, тим більше прийнятого Великою Палатою, важко переоцінити в контексті забезпечення єдності практики, оскільки в ньому відображений концептуальний підхід Верховного Суду до вирішення правової проблеми (у цьому випадку – питання допустимості доказів у кримінальному провадженні).  

Також Сергій Фомін зазначив, що одним із чинників, який впливає на забезпечення єдності судової практики, є єдність доктринальних поглядів на те чи інше правове явище.

У прийнятому в 2012 році КПК України з’явилися окремі процесуальні інститути, які не були притаманні континентальній системі права. У зв’язку із цим потребують переосмислення деякі сталі в теорії та практиці погляди на (суть і зміст кримінального провадження. Наприклад, у кримінальному процесуальному законодавстві з’явився інститут угод про визнання винуватості. Вочевидь, мета кримінального провадження, у якому застосовуються такі угоди, – це вирішення кримінально-правового конфлікту. Натомість такого завдання кримінального провадження не містить ст. 2 КПК України. У зв’язку з цим у практиці виникають окремі спірні питання щодо співвідношення мети угод із завданнями, закріпленими в КПК України. 

Як один з механізмів забезпечення єдності судової практики суддя запропонував можливість звернення ВС до законодавчого органу з метою офіційного тлумачення окремих правових норм чи інститутів.

Обговорення питання єдності судової практики із представниками наукової спільноти, зокрема правниками та філософами, дає суддям змогу розширити власне бачення певних проблем і розглянути з іншого ракурсу процеси, що відбуваються всередині судової системи. Тому такий діалог є дуже важливим для розуміння проблематики в цілому й напрацювання шляхів вирішення дискусійних питань.

На цьому акцентував Голова ВС Станіслав Кравченко під час відкриття другого дня діалогової платформи.

Підбиваючи висновки обговорень, що відбулися в межах першого дня заходу, Голова ВС зауважив, що позиція всіх спікерів стосовно важливості забезпечення єдності судової практики та її прогнозованості була одноголосною. Тож необхідно детально проаналізувати запропоновані учасниками дискусії нові моделі інструментів забезпечення єдності судової практики та водночас продовжувати розвивати вже існуючі на сьогодні механізми, які довели свою ефективність, і активно використовувати їх. 

Так, насамперед слід віднайти найбільш ефективний спосіб врегулювання на рівні судової практики тих питань, що постають у справах, які не підлягають касаційному перегляду. Один із запропонованих варіантів – це так звана екстраординарна касація, що передбачає можливість розгляду касаційним судом справ, які за загальним правилом не підлягають розгляду в касаційному порядку. Також як ідею обговорили запровадження інституту зразкової справи в цивільне та господарське судочинство, який надав би змогу вирішити низку типових проблемних питань, які дуже часто виникають на практиці, це механізм, подібний до інституту зразкової справи, що існує в адміністративному судочинстві.

Як одну з опцій обговорюють запровадження інституту так званого преюдиційного запиту, що давало б змогу судам першої та апеляційної інстанцій звертатися до ВС в тих випадках, коли справа не підлягає касаційному перегляду або якщо правове питання є новим і в практиці ВС ще не вирішувалося.

Водночас запровадження нових інструментів потребує попереднього детального аналізу на предмет ефективності та здатності вирішити проблему, не створивши інших.

Крім того, Станіслав Кравченко звернув увагу на взаємозв’язок між єдністю судової практики і рівнем довіри до суду. Голова ВС зазначив, що результати щорічного опитування відвідувачів Верховного Суду свідчать про досить високий рівень довіри до ВС. Водночас серед причин недовіри респонденти здебільшого вказують саме на зміну судової практики. 

Отже, на переконання Голови ВС, необхідність удосконалення механізмів забезпечення єдності судової практики є очевидною як у контексті прогнозованості та зрозумілості судових рішень, так і з огляду на те, який вплив це справляє на рівень довіри до суду та авторитет судової влади загалом.

Модеруючи першу діалогову панель «Проблеми єдності судової практики: погляд правничої спільноти», перший заступник керівника Апарату – керівник департаменту аналітичної та правової роботи ВС Расім Бабанли зазначив, що ті, хто обізнаний із принципами ухвалення рішень у Європейському Союзі, знають, що у процесі розробки певних алгоритмів чи вирішення проблемних питань значна увага приділяється залученню якомога більшої кількості стейкхолдерів.

Це дає змогу розкрити більше спектрів проблеми, розглянути питання з різних ракурсів та уникнути негативних наслідків, які можуть настати тоді, коли певне рішення, що набуває сили закону, ухвалене без урахування всіх важливих аспектів. Саме тому розглядати проблему єдності судової практики важливо не лише з точки зору суддів різних інстанцій, а й очима не юристів. 

Говорячи про проблеми єдності судової практики, суддя (2014–2020), радник Голови Верховної Ради України, партнер «Hillmont Partners», член правління АПЦ «Стале правосуддя» Андрій Нижний зазначив, що на сьогодні механізм забезпечення єдності судової практики передбачає можливість передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати касаційного суду та Великої Палати Верховного Суду.

На думку спікера, для ефективного функціонування такого механізму, зокрема, потрібно чітко розуміти, що є висновком ВС. Висновок суду в частині, який є обов’язковим для застосування всіма іншими судами, а також у межах правозастосовної діяльності, має бути певним чином відокремлений. Його виокремлення в мотивувальній частині, на переконання доповідача, було б корисним. Також потрібно розв’язати проблему щодо обов’язковості або необов’язковості передачі справ. У разі ж існування імпліцитного відступу, якщо наявна ситуація, коли є постанова ВП ВС і після неї відбувся імпліцитний відступ, то має бути механізм, який забезпечує можливість скаржника отримати доступ до вирішення цього питання ВП ВС, акцентував Андрій Нижний.

У межах діалогової панелі керівник відділу Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Павло Пушкар розповів про погляд Європейського суду з прав людини на стан єдності судової практики. За його словами, якщо говорити про практику з точки зору єдності поглядів, підходів до захисту прав, зокрема і до застосування міжнародного права, то потрібно зважати на євроінтеграційний розвиток, процеси і напрям узгодженості практики національних судів з практикою ЄСПЛ та Суду справедливості ЄС.

У контексті порушеного питання Павло Пушкар навів рішення ЄСПЛ «Богдан проти України» щодо добровільності відмови від захисника на підставі спрощеної процедури розгляду кримінальної справи стосовно особи. У цьому рішенні Суд звертає увагу на той сегмент, що сама наявність суперечності судових рішень є невід’ємною рисою будь-якої судової системи, і такі розбіжності можуть виникати не тільки в межах інстанцій або територіальної юрисдикції, а й у межах одного суду. Тобто допускається певне різноманіття судової практики. Але вимоги правової визначеності не повинні обмежувати, зокрема, і можливість здійснювати правосуддя послідовно, забезпечувати сталий та поступовий розвиток практики. В рамках аналізу ЄСПЛ не порівнюватиме різні рішення національних судів, навіть якщо вони постановлені в подібних провадженнях, оскільки Суд звертає увагу на принцип суддівської незалежності. Проте, як зазначив спікер, у справах проти України дійсно дуже багато посилань на узагальнення судової практики ВС та рекомендації, які надавалися Пленумом ВС.

За словами члена Ради Комітету АПУ з процесуального права, старшого партнера «Ario Law Firm» Юліана Хорунжого, відсутність єдності судової практики призводить до того, що звичка судитися підживлюється різноманітними суперечливими позиціями ВС. Водночас, зауважив спікер, останнім часом протилежних позицій стає все менше, ВС намагається забезпечити єдність судової практики. Ще один аспект, на якому акцентував Юліан Хорунжий, стосувався навантаження на ВС із позиції єдності судової практики.

Декан правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимир Венгер зазначив, що єдність судової практики не вийде забезпечити виключно процесуальними інструментами. Шлях до вирішення, який використовують усі цивілізовані країни, – це створення середовища, в якому більшість правників будуть думати однаково. Однакове прочитання норм, глибше розуміння конституційного регулювання, його сутності та відображення в судовій практиці дадуть змогу з часом вирішити ці проблеми.

Також для єдності судової практики було б неймовірно корисно, щоб судді максимально глибоко занурювалися в порівняльний досвід, у розуміння того, як це відбувається в інших країнах. Крім того, на переконання спікера, неможливо забезпечити прогнозованість і передбачуваність єдності судової практики без залучення наукового середовища.

В рамках діалогової панелі йшлося про те, що єдність судової практики є інструментом, який підтримує довіру до правосуддя, забезпечує стабільність права та захищає суддів від зовнішнього тиску. Верховний Суд, судді всіх інстанцій і Вища рада правосуддя мають працювати спільно над формуванням правових стандартів, які відповідають суспільним очікуванням і гарантують справедливість.

Єдність судової практики залишається однією з ключових засад правосуддя, забезпечуючи передбачуваність рішень, стабільність правового поля та суспільну довіру до судової системи. Верховний Суд постійно працює над пошуком балансу між усталеністю підходів і розвитком права.

Під час другої діалогової панелі, присвяченої проблемам єдності судової практики у світлі суддівської перспективи, модератор панелі – суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду України Дмитро Михайленко – зазначив, що єдність практики надає суддям упевненості в своїх рішеннях і захищає їх від дисциплінарних проваджень та безпідставної критики. Разом з тим сміливість відійти від усталеної практики залишається складним, але необхідним викликом, якщо цього потребує суспільство або розвиток правозастосування.

Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Віра Левко наголосила, що судді першої інстанції є обличчям судової системи для громадян і саме вони закладають фундамент єдності судової практики. Проте нині система стикається з численними викликами: нестача кадрів, надмірне навантаження та великий обсяг процедур, які можна було б спростити. Наприклад, пропонується зменшити кількість безспірних справ і вдосконалити механізми подання скарг.

На думку Голови Ради суддів України Богдана Моніча, єдність судової практики має бути моральним імперативом для кожного судді. Проте це не означає сліпе дотримання догм. Суддя повинен зберігати простір для індивідуального підходу у вирішенні правових спорів, не забуваючи про якість та обґрунтованість рішень.

Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич зауважив, що кожен суддя відповідальний за підтримання принципу єдності судової практики. Суддя має не лише бути обізнаним із підходами вищих судових інстанцій щодо вирішення тих чи інших питань, а й враховувати їх при розгляді відповідної справи. При цьому Верховний Суд, формуючи відповідний правовий висновок під час касаційного перегляду судових рішень, зважає на сталу практику апеляційних судів і втручається лише тоді, коли це справді необхідно.

Віталій Уркевич резюмував, що всі ми маємо усвідомлювати, що зараз Україна перебуває на початку переговорного процесу щодо членства в ЄС. Якщо не буде істотного прогресу, зокрема в питанні забезпечення верховенства права, важливим складником якого є забезпечення єдності судової практики, то неможливо буде говорити про те, що Україна виконала всі євроінтеграційні вимоги.

Нагадаємо, що відеозапис діалогової платформи «Єдність судової практики: спроба переосмислення» можна переглянути за посиланнями:

– день 1-й: https://www.youtube.com/watch?v=uAVbdiiYEtk;

– день 2-й: https://www.youtube.com/watch?v=x9D6vzae49I.