Для українського судочинства актуальним є забезпечення безперервності роботи судової системи в умовах війни – голова ККС ВС

В умовах воєнного стану судовій системі вдалося забезпечити здійснення правосуддя, а також створити умови для збереження життя і здоров’я учасників процесу, суддів та працівників апаратів судів.

Так, на прифронтових територіях організовано роботу судів: вони розглядають справи судів, підсудність яких змінено через тимчасову окупацію територій, на яких вони розташовувались. У центрі та на заході нашої держави суди працюють у трохи сприятливіших умовах, але говорити про їхню роботу в повній безпеці теж не можна, бо зараз в Україні повністю безпечних місць немає. Відновлено роботу судів на деокупованих територіях. Там співробітники повною мірою відчули, що таке вщент зруйновані, розграбовані приміщення і втрачене майно. Зараз виникають проблеми із поверненням справ, переданих на розгляд до інших судів.

Про це сказав голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександр Марчук під час панельної дискусії щодо розгляду воєнних злочинів у межах Другої щорічної конференції «Правосуддя в національних судах у справах про міжнародні злочини».

Він зазначив, що на сьогодні суди першої інстанції розглянули понад 1600 кримінальних проваджень щодо злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

«Залишаються проблемні питання. Зокрема, через перебої з електропостачанням подекуди неможливо забезпечити технічну фіксацію процесу. Також відчувається гостра нестача кадрів у судовій системі, що створює ризик відсутності доступу до правосуддя для громадян. Наприклад, в апеляційних судах наявних вакансій більше, ніж працюючих суддів. Окрім цього, недостатньо залів судових засідань. Судді облаштовують власні кабінети під зали судових засідань, проте стикаються з відсутністю необхідної кількості технічних засобів для фіксації судових процесів», – зауважив Олександр Марчук.

Голова ККС ВС відзначив важливість прийняття імплементаційного Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв'язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього», який є завершальним кроком у процесі ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Доповідач також акцентував, що формування практики Верховного Суду щодо розгляду справ, пов’язаних з агресією та воєнними злочинами наразі триває постійно.

У більшості справ цієї категорії стала застосовуватися процедура in absentia. Кримінальні провадження щодо воєнних злочинів передбачають обов’язкову участь захисника та розглядаються стосовно осіб, що вчинили воєнний злочин, місцезнаходження яких, як правило, невідоме або які перебувають на тимчасово окупованій території України чи на території російської федерації. Таким чином, проблемами є належне повідомлення таких осіб про судовий розгляд справ і відсутність необхідності вдосконалення законодавства щодо такого порядку їх розгляду.

Олександр Марчук наголосив, що нині для судової системи України актуальним є забезпечення безперервності роботи судової системи в умовах війни, єдності судової практики, продовження розпочатих реформ і забезпечення судів необхідним персоналом.

Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Надія Стефанів вказала на гендерні аспекти в контексті розгляду справ про воєнні злочини. На її думку, суд має не лише дотримуватися міжнародних стандартів судочинства, а й бути гендерно чутливим. Гендерна чутливість і для працівників апаратів судів, і для суддів має велике значення, тому що, досліджуючи докази та, зокрема, проводячи судовий розгляд у першій, апеляційній та касаційній інстанціях, вони спілкуються з учасниками процесу, найбільше – з потерпілими і свідками. Більшість із них – це вразливі особи, і мова не тільки про жінок, а й про чоловіків, постраждалих від насильства, притаманного воєнним злочинам.

Надія Стефанів наголосила, що судді повинні розуміти, що таке гендер і гендерна чутливість. Суддя в судовому процесі має дотримуватися рівності сторін під час судового розгляду, зокрема й гендерної рівності. Ставлення до потерпілого чи свідка має бути таким, щоб особа не «закрилася» в судовому процесі, бо тоді суддя не зможе належним чином дослідити показання.

Значення мають і запитання, які ставлять сторони. Не можна ставити запитання, які б ображали особу, щодо надмірної деталізації насильницьких дій, особливо у відкритому судовому засіданні. Необхідно намагатися не травмувати потерпілих і свідків, а отже уникати чутливих запитань, які можуть виводити особу з рівноваги. Щоб дотриматися правил рівності, змагальності й гендерної чутливості, необхідно завчасно готувати перелік таких запитань.

«Повага до сторін незалежно від їх статі, процесуального статусу є складовою справедливого судового розгляду. Розумність, справедливість – це невід'ємна частина нашої роботи, і кінцеве судове рішення, яке потім стане відкритим для суспільства, має містити гендерно чутливу мову, що сприятиме запобіганню повторної віктимізації», – зауважила доповідачка.

Захід організовано за підтримки програми USAID «Справедливість для всіх».

Фото надали організатори.