Правосуддя перехідного періоду та захист прав людини в умовах війни: Голова Верховного Суду і судді ВС взяли участь у V Форумі суддів

Для того щоб обговорювати питання розбудови майбутнього, нам треба розуміти, з якими викликами ми стикаємося сьогодні, із чим справляємося, що слід вдосконалити і які питання є для нас проблемними.

Про це зазначив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час V Форуму суддів «Складні питання та складніші відповіді в умовах війни», організованого Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) в Україні за фінансової підтримки уряду Данії.

Голова ВС наголосив, що Організація Об’єднаних Націй, уряд і народ Данії є давніми надійними партнерами України. І якщо раніше це багаторічне партнерство відбувалося в умовах становлення нашої держави, то в реаліях сьогодення допомога і підтримка з боку Данії для нас є справді неоціненною.

Серед викликів, що нині постали перед судовою владою, Станіслав Кравченко виокремив насамперед зміну територіальної підсудності судових справ низки судів і пов’язані із цим логістичні складнощі, збільшення навантаження на суди, надходження нових категорій справ, пов’язаних з війною, а також необхідність забезпечення роботи судів на прифронтових територіях, відновлення діяльності судів у деокупованих населених пунктах, судового контролю на етапі розслідування воєнних злочинів та розгляду відповідних кримінальних проваджень.

Голова ВС звернув увагу на те, що зараз продовжують існувати й проблеми, які виникли ще до повномасштабної війни. Це, зокрема, гостра нестача кадрів у судовій системі. Водночас Станіслав Кравченко відзначив нещодавню важливу подію для формування суддівського корпусу місцевих судів, а саме складення 248 новопризначеними суддями присяги.

Крім того, Голова ВС зауважив, що впродовж 2023 року суди України розглянули майже 4,3 млн проваджень. За його словами, такого результату вдалося досягти, у тому числі, завдяки законодавчому врегулюванню деяких питань, зокрема питань електронного судочинства.

Також Станіслав Кравченко зазначив, що Верховний Суд активно формує практику розгляду нових категорій справ, застосовуючи норми міжнародного права, оскільки окремі норми КК України є бланкетними і без застосування, зокрема, Женевських конвенцій неможливо визначитись із формулюванням обвинувачення і, власне, розглянути кримінальне провадження.

Як наголосив суддя Великої Палати ВС Сергій Мартєв, роль судової влади у становленні національної моделі перехідного правосуддя важко переоцінити. Він зазначив, що основні принципи та механізми поновлення прав осіб (реституція, компенсація, сатисфакція тощо) регулюються Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 2005 року. В Україні досі не створено спеціального досудового органу, відповідального за функціонування цих механізмів поновлення порушених прав, тому здійснення перехідного правосуддя зараз покладається лише на судову систему.

В умовах перехідного правосуддя, за словами доповідача, основними завданнями судової влади є:

– забезпечення безперешкодного доступу громадян до правосуддя, зокрема із застосуванням цифрових технологій;

– безсторонній і неупереджений розгляд справ, пов’язаних із відшкодуванням шкоди потерпілим від війни;

– покарання осіб, причетних до воєнних злочинів;

– максимальне дотримання прав людини та основоположних свобод.

Значним досягненням судової влади на цьому етапі є те, що вона знайшла спосіб за відсутності відповідного законодавчого регулювання вирішити питання щодо відшкодування моральної та майнової шкоди, спричиненої війною. У цьому контексті суддя нагадав про постанови ВП ВС від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц та від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17. У них Верховний Суд вказав, що відсутність у законодавстві України приписів щодо відшкодування власникові шкоди, завданої терористичним актом, не перешкоджає відшкодуванню особі шкоди або забезпеченню справедливої сатисфакції. Окрім цього, судова влада впоралася з питанням щодо подолання судового імунітету держави-агресора.

Суддя ВП ВС Ольга Ступак нагадала, що ще після початку збройної агресії рф проти України у 2014 році національні суди стикнулися з розглядом нетипових на той час справ щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок руйнування, втрати майна тощо. Перші позови про відшкодування шкоди, спричиненої війною, були скеровані до держави Україна. І це був значний виклик для судової системи.

«У постанові ВП ВС від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц Верховний Суд сформулював висновок, що держава Україна не може відшкодовувати шкоду, завдану терористичним актом, оскільки відповідного правового механізму немає. З такими висновками погодився і Європейський суд з прав людини у справі “Футорняк проти України”», – зазначила суддя.

Багато нетипових справ стосувалися встановлення фактів народження і смерті на тимчасово окупованих територіях, проте зараз практика в цій категорії спорів є усталеною завдяки застосуванню «намібійських винятків». Ольга Ступак додала, що залишаються дискусійними питання щодо визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення померлою, а також розгляду справ про відшкодування шкоди, у яких відповідачем є держава-агресор.

На переконання спікерки, тепер, коли запрацював міжнародний Реєстр збитків, завданих агресією рф проти України, рішення національних судів у справах про відшкодування шкоди, відповідачем у яких зазначена країна-агресор, можуть доповнити майбутній міжнародний механізм відшкодування збитків. Мотивованість, обґрунтованість таких рішень українських судів і дотримання стандартів доказування – запорука визнання легітимності та високої якості цих судових рішень на міжнародному рівні.

На особливостях відшкодування майнової шкоди в умовах війни зосередився суддя ВС у Касаційному цивільному суді Євген Петров. Він указав, що проблематика вирішення справ щодо відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок збройної агресії рф проти України, полягає, зокрема, у пошуку відповідей на такі питання: як визначати розмір завданої шкоди та вартість знищеного чи пошкодженого майна, хто має її відшкодовувати та якою має бути сума компенсації. Слід звернути увагу, що з 2022 року практика ВС в частині стягнення компенсації за порушення Україною позитивного обов’язку докорінно змінилася.

Євген Петров висловив переконання, що під час розгляду таких спорів суди повинні звертати увагу передусім на міжнародне право та принципи, адже право України не має досвіду регулювання питань, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок війни. «У кожній справі суди мають установлювати причинно-наслідкові зв’язки між діями країни-агресора та заподіяною шкодою. До того ж треба чітко визначати стандарти доказування в таких справах, які відповідатимуть повній реалізації принципу змагальності й диспозитивності судового процесу, у тому числі шукаючи способи повідомлення рф як відповідача в цих справах. Що стосується останнього, то, безумовно, це може сприйматися негативно, однак ми повинні розуміти, що з точки зору європейського правосуддя сторона не може бути позбавлена права на представництво та захист, незважаючи ні на що», – резюмував суддя.

Суддя ВС у КЦС Наталія Сакара зупинилася на процесуальних питаннях розгляду справ, пов’язаних із війною. Зокрема, вона розповіла, що в умовах війни виникло питання, які факти можуть встановлюватися в судовому порядку, а які – ні. Зараз сталою є позиція Верховного Суду про те, що в судовому порядку можна встановлювати факти про переміщення особи внаслідок збройної агресії та факт загибелі внаслідок збройної агресії на території України. Натомість відповідно до сформованої судової практики не встановлюються в судовому порядку факт виключення особи з військового обліку і факт того, що особа не є військовозобов’язаною.

Щодо підсудності справ за участю внутрішньо переміщених осіб Наталія Сакара зазначила, що згідно з нормами ЦПК України підсудність визначається за зареєстрованим місцем проживання особи. Якщо особа змушена була покинути своє місце проживання через збройний конфлікт, тимчасову окупацію та стала на облік як ВПО, то вона звертається з позовами до суду за місцем реєстрації як ВПО. У цьому контексті суддя навела постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21.

Стосовно особливостей повідомлення, серед іншого, осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях або в зоні бойових дій, суддя зазначила, що їх можна повідомляти шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті «Судова влада України». Також вона розповіла про постанову ВП ВС від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, у якій узагальнено, що надсилання процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавалися до суду, не заборонене, але може здійснюватися лише як додаткове.

Проблематику, пов’язану із захистом прав ветеранів та осіб, які є членами родин загиблих військових, висвітлив суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Семен Стеценко. Він повідомив, що, за даними Міністерства у справах ветеранів України, станом на 25 липня 2024 року 1,3 млн громадян мають статус ветерана. І ця масштабна цифра збільшуватиметься. Тож питання захисту прав ветеранів надзвичайно актуальне.

Суддя звернув увагу на різницю між визначенням статусу ветерана в законодавчій площині та суспільним розумінням цього поняття як лише ветерана війни. В перекладі з латинської мови слово «ветеран» означає «досвідчений воїн, який брав участь у багатьох битвах». На думку Семена Стеценка, необхідно чіткіше визначити поняття «ветеран» у законодавстві та розмежувати різні категорії ветеранів.

«Соціальне забезпечення ветеранів має бути спрямоване на нову волонтерську політику; ухвалення оновленого закону про статус ветеранів; забезпечення реального, а не просто декларованого доступу ветеранів і членів сімей загиблих військовослужбовців до соціально-правових гарантій держави», – зазначив спікер. Окрім цього, він розповів про зразкове рішення КАС ВС від 5 березня 2024 року у справі № 440/14216/23, предметом спору в якому було оскарження дій пенсійних органів щодо виплати особам з інвалідністю внаслідок війни (ветеранам війни) щорічної разової грошової допомоги.

Про реквізицію в умовах воєнного стану розповів суддя ВС у КЦС Василь Крат. Відповідно до практики Верховного Суду (постанова КЦС ВС від 8 серпня 2018 року у справі № 284/276/16-ц) під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника за наявності надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого.

З огляду на те, що реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які потребують негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини.

Також, як зауважив суддя, норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв’язання якої відбувається на користь публічного інтересу.

Реквізиція є одночасно підставою припинення (п. 9 ч. 1 ст. 346 ЦК України) та набуття права власності. Причому як підстава набуття права власності вона може бути застосована тільки державою, що виключає можливість проведення реквізиції органами місцевого самоврядування. Оскільки при реквізиції враховується тільки воля набувача майна (держави), то вона належить до первісних способів набуття прав. Правовим наслідком реквізиції є перехід реквізованого майна у власність держави або його знищення.

Аналіз ст. 353 ЦК України дає змогу виокремити залежно від підстави проведення реквізиції два її види:

а) реквізиція за надзвичайних обставин (ч. 1 ст. 353 ЦК України);

б) реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 353 ЦК України).

Спікер пояснив, що різниця між двома видами реквізиції полягає в моменті відшкодування вартості майна. Під час реквізиції за надзвичайних обставин відшкодування має бути проведено до примусового відчуження майна, а в разі реквізиції в умовах воєнного або надзвичайного стану обов’язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження.

Як зауважив суддя, право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника, а повернення майна можливе, зокрема, за умови припинення надзвичайних обставин (постанова КЦС ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22).

У цьому контексті Василь Крат акцентував на ухвалі КЦС ВС від 5 червня 2024 року у справі № 712/3525/23, яка стосувалася питання, чи можливе витребування реквізованого майна на користь колишнього власника до закінчення правового режиму воєнного стану. Зараз ця справа передана на розгляд ВП ВС.

Про шлях від відповідальності за вчинення воєнних злочинів проти власності до відшкодування завданої шкоди розповів суддя ВП ВС Микола Мазур. Він, зокрема, повідомив, що з 2022 року панує стійка тенденція до збільшення кількості рішень, ухвалених за процедурою in absentia, тобто за відсутності обвинуваченого. Що стосується видів воєнних злочинів, то з 2022 року найпоширенішими є вироки за жорстоке поводження і заволодіння власністю за кваліфікацією ст. 438 КК України.

Микола Мазур зазначив про досягнення – ратифікацію Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Це надасть змогу посилатися на ст. 8 цього Статуту в рішеннях національних судів, що забезпечить, зокрема, і єдність судової практики. Однак ратифікація Статуту набирає чинності після ухвалення імплементаційного закону. Як зауважив доповідач, такий закон не передбачає зміну диспозиції ст. 438 КК України. Зміниться лише її назва.

Також спікер пояснив, що серед ключових викликів, які поставатимуть перед судовою владою України в майбутньому, – реальна перспектива того, що не всіх винних у скоєнні воєнних злочинів можливо буде встановити й засудити. Крім того, потрібно мати на увазі, що розгляд справ, пов’язаних з війною, за процедурою in absentia створює додаткову ймовірність подальшого перегляду відповідних рішень українських судів у ЄСПЛ. Складнощі виникатимуть і на етапі забезпечення виконання судових рішень у справах, пов’язаних із війною, на практиці. На думку Миколи Мазура, у такій ситуації зможе допомогти майбутній компенсаційний механізм.