Взаємодія міжнародного й національного права та практика ЄСПЛ у справах щодо України: Голова Верховного Суду і представники ВС долучилися до Другої літньої академії міжнародного права

Освіта є фундаментом для розвитку будь-якої нації. Вона формує не лише професійні навички, але й світогляд, цінності та культуру. І саме завдяки освіті ми можемо виховувати майбутніх юристів, адвокатів та суддів, для яких ці цінності будуть основним орієнтиром у їхній роботі, тому головна мета для нас – це створення умов для більш якісної та швидкої підготовки фахових юристів. Саме тому Верховний Суд приділяє значну увагу взаємодії зі студентами, викладачами й науковцями.

Про це зазначив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час відкриття Другої літньої академії міжнародного права.

Цьогоріч програма Літньої академії міжнародного права присвячена питанням міжнародного правосуддя, взаємодії міжнародного і національного права, міжнародного гуманітарного права, а також обговоренню правових аспектів евроінтеграційних процесів, тобто питанням, які найбільш актуальні в сьогоднішніх реаліях. 

«З перших днів повномасштабної війни перед судами постало безліч викликів, пов’язаних із розглядом кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів. Серед них – питання стосовно статусу комбатанта, кваліфікації цих злочинів і застосування спеціальної процедури кримінального провадження in absentia. Ці та інші питання міжнародного права ми активно аналізували, починаючи з перших тижнів війни», – зауважив Голова ВС.

Також Станіслав Кравченко звернув увагу на важливість міжнародних механізмів притягнення країни-агресора до відповідальності, оскільки за їх допомогою можна забезпечити досягнення справедливого покарання за вчинення на території України найтяжчих воєнних злочинів.

Крім того, Голова ВС згадав про знакову подію, а саме про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду, що відкриє для України нові можливості на міжнародній арені.

Насамкінець Станіслав Кравченко висловив вдячність програмі підтримки ОБСЄ для України в рамках проєкту «Підтримка Верховного Суду та вищих судів у реалізації судової реформи та забезпеченні доступу до правосуддя в умовах війни», Українській асоціації міжнародного права та Національній академії правових наук України за організацію проведення Літньої академії, яка є важливою платформою для вивчення та обговорення ключових питань міжнародного права.

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Дмитро Гудима розповів про застосування міжнародних актів м’якого права в практиці українських судів у певних категоріях спорів. Такі акти не мають зобов’язувальної сили, але звернення до них дає змогу посилити аргументацію судового рішення.

Суддя навів практику використання українськими судами «намібійських винятків», сформульованих у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав, зумовлені тривалою присутністю Південної Африки у Намібії (Південно-Західна Африка), незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки ООН 276 (1970)». На підставі цих так званих винятків національні суди мають можливість використати певні документи окупаційної влади як докази, зокрема, народження та смерті.

Дмитро Гудима також зосередився на важливості використання для з’ясування змісту Конвенції про права дитини (1989 року) зауважень загального порядку Комітету ООН з прав дитини. Так, для інтерпретації поняття «якнайкраще забезпечення інтересів дитини» суди застосовують Зауваження загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3)» від 29 травня 2013 року. У цих зауваженнях є мінімальний перелік елементів, які необхідно брати до уваги під час оцінки та визначення найкращих інтересів дитини.

Як зауважив доповідач, з початком роботи Верховного Суду, особливо під час розгляду деяких категорій адміністративних справ, відразу постало питання про те, як діяти, якщо національне законодавство недостатньо детально регулює певні відносини. Тому в практиці ВС активніше почали використовувати міжнародні акти м’якого права.

Суддя зазначив, що ВС застосовує Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи, у тому числі, для обґрунтування наявності чи відсутності підстав перегляду рішень національних судів у разі визнання ЄСПЛ порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ідеться про Рекомендацію № R (2000) 2 від 19 січня 2000 року державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини». У ЄДРСР перша згадка про застосування цієї Рекомендації в постанові Верховного Суду України датована 16 травня 2011 року (справа № 5-4кс11). Велика Палата ВС від початку її діяльності теж неодноразово застосовувала ці Рекомендації (наприклад, постанова ВП ВС від 7 лютого 2018 року у справі № 9101/94335/2012).

Окрему увагу доповідач присвятив використанню актів Консультативної ради європейських суддів для обґрунтування рішень: щодо неможливості притягнення до цивільної відповідальності суддів і судів за наслідки ухвалених ними рішень (наприклад, постанова ВП ВС від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц); щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності (наприклад, постанова ВП ВС від 8 листопада 2018 року у справі № 800/165/17).

Поряд із висновками КРЄС суди застосовують положення актів міжнародних нарад (конференцій), Генеральної асамблеї ООН тощо. Зокрема, ідеться про обґрунтування відмови у призначенні на посаду судді (постанова ВП ВС від 8 листопада 2018 року у справі № 800/274/17 (П/9901/398/18)).

Перший заступник керівника Апарату ВС Расім Бабанли присвятив свій виступ аналізу окремих рішень Європейського суду з прав людини, ухвалених упродовж 2022–2024 років.

Він, зокрема, звернув увагу на рішення ЄСПЛ у справі TOTAL S.A. AND VITOL S.A. v. France, у якому висвітлені питання, повʼязані із судовим тлумаченням і судовим активізмом та їхньою роллю в правотворенні.

Так, поняття «закон», яке використовується в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ЄСПЛ традиційно тлумачить доволі широко і згідно з його усталеною позицією судова практика також є законом.

Водночас ст. 7 Конвенції встановлює принцип «ніякого покарання без закону». Відповідно, вимоги щодо правової визначеності до кримінально-правових норм суворіші, ніж до інших законодавчих положень. Але навіть у контексті ст. 7 Конвенції ЄСПЛ допускає певну межу судового активізму, вказуючи на те, що законодавець, формулюючи певні заборони, може використовувати широкі за змістом поняття і це є цілком природним, адже закон не обовʼязково має бути схожим на інструкцію.

«Це дуже важливо розуміти, оскільки останнім часом складається ситуація, коли суть юридичного диспуту зводиться до того, що все має бути дуже чітко прописано в законі. Насправді така вимога є неприродною, і дуже велика роль надається саме судовому активізму й судовому тлумаченню», – зауважив Расім Бабанли.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також міститься висновок про те, що в багатьох законах з огляду на обставини використовуються більш-менш розпливчасті формули, тлумачення та застосування яких залежить від практики. Тому в будь-якій правовій системі, хай яким чітким є формулювання правового положення, включно з положенням кримінального права, неминуче присутній елемент судового тлумачення.

Крім того, Расім Бабанли звернув увагу, що починаючи з 2022 року доволі активно обговорюється питання щодо того, чи відповідає ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни) вимогам правової визначеності. Ця стаття є бланкетною і переадресовує до норм міжнародного гуманітарного права. Водночас у згаданому вище рішенні ЄСПЛ констатував, що випадки, коли положення національного законодавства містять бланкетні відсилання на норми міжнародного права, не становлять порушення Конвенції.

Крім того, перший заступник керівника Апарату ВС проаналізував рішення ЄСПЛ у справі «Л.Т. проти України», яке стосується застосування до особи примусових заходів медичного характеру. Відповідно до КПК України такі заходи застосовуються до недієздатних або обмежено дієздатних осіб. Вказані особи не мають процесуальної дієздатності, а отже не можуть звертатися до суду від свого імені, зокрема, подавати апеляційну скаргу. Натомість такі особи можуть оскаржити застосування до них примусових заходів медичного характеру через свого захисника або законного представника.

У цьому випадку ЄСПЛ встановив порушення ст. 6 Конвенції у звʼязку з тим, що суд не прийняв апеляційну скаргу самої цієї особи. ЄСПЛ також звернув увагу на практику Верховного Суду, який попри наявність доволі консервативного тлумачення відповідних положень КПК України скасовував рішення апеляційних судів, котрі не допускали відповідні справи до свого розгляду. Така позиція Верховного Суду, на переконання першого заступника керівника Апарату ВС, вочевидь сприяє дотриманню прав громадян. 

Расім Бабанли також додав, що є аналогічна практика ЄСПЛ і в цивільних справах, згідно з якою за загальним правилом особа, яка в матеріально-правовому сенсі позбавлена дієздатності, не має і процесуальної дієздатності, однак із цього правила є виняток: особа має право звертатися із заявою про поновлення її дієздатності в порядку цивільного судочинства.

Ще одна позиція ЄСПЛ, яку висвітлив спікер, стосувалася джерел доказів встановлення батьківства. Так, у рішенні у справі «Молдован проти України» Суд вказав на те, що висновок експертизи ДНК у таких правовідносинах не можна ігнорувати, оскільки він є чи не єдиним об’єктивним доказом, який може свідчити про факт батьківства однієї особи стосовно іншої.

Насамкінець, відповідаючи на запитання слухачів щодо шляхів вирішення системної проблеми, що полягає в надмірній тривалості проваджень, Расім Бабанли акцентував на необхідності оптимізації мережі судів шляхом їх укрупнення та збільшення кількості суддів.