Верховний Суд опублікував огляд практики ЄСПЛ за квітень 2024 року

Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими в квітні 2024 року – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_ESPL_04_2024%20(1).pdf.

В цьому огляді, зокрема, висвітлено низку рішень ЄСПЛ, об’єднаних питаннями щодо відповідальності Договірних Держав за зміну клімату, нинішні й майбутні її наслідки.

Йдеться про:

значуще рішення ЄСПЛ у справі VEREIN KLIMASENIORINNEN SCHWEIZ AND OTHERS v. Switzerland [GC] щодо зміни клімату. Справа стосувалася відповідальності Швейцарії як Договірної Держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод за своїми зобов’язаннями щодо вжиття дієвих заходів для боротьби з наслідками глобального потепління, що призвело до погіршення умов життя та здоров’я заявників. ЄСПЛ вирішив, що право осіб на ефективний захист держави від серйозного несприятливого впливу зміни клімату на їхнє життя, здоров’я, добробут і якість життя охоплюється ст. 8 Конвенції. З’ясувавши, що Швейцарія не виконала своїх позитивних зобов’язань зі зниження рівня викидів парникових газів, не діяла вчасно та в такий спосіб, щоб розробити і впровадити відповідне законодавство й потрібні заходи, ЄСПЛ констатував порушення ст. 8 Конвенції;

ухвалу про неприйнятність заяв у справі  DUARTE AGOSTINHO AND OTHERS v. Portugal and 32 others [GC] стосовно відповідальності, на думку заявників – громадян Португалії, всіх Договірних Держав за Конвенцією за нинішні та майбутні наслідки зміни клімату. ЄСПЛ наголосив, що варто відмежовувати питання юрисдикції від питання відповідальності Держав, і зазначив, що кожна Держава має власну частку відповідальності за вжиття заходів для боротьби зі зміною клімату і що вжиття цих заходів не визначається будь-якими конкретними діями (або бездіяльністю) будь-якої іншої Держави. Стосовно екстериторіальної юрисдикції ЄСПЛ не побачив підстав для її розширення в такий спосіб, про який просили заявники, і встановив територіальну юрисдикцію лише стосовно Португалії. Проте скарга заявників проти Португалії не мала успіху, адже заявники не використали жодного засобу правового захисту щодо своїх скарг стосовно довкілля;

ухвалу про неприйнятність заяв у справі CARÊME v. France [GC], що стосувалася скарги заявника від свого імені та від імені його як мера муніципалітету на невжиття Францією достатніх заходів для зміни клімату, де ЄСПЛ нагадав про «урядові організації», що не мають правоздатності подавати заяви до Суду на підставі ст. 34 Конвенції.

Цікавою в контексті пропорційності заборони в’їзду на територію держави з міркувань забезпечення національної безпеки є ухвала про визнання неприйнятною заяви у справі KIRKOROV v. Lithuania, у якій заявнику – відомому співаку – було заборонено в’їзд на територію Литви з міркувань охорони національної безпеки через його відкриту підтримку політики агресії російської федерації; ЄСПЛ не побачив у цій справі підстав вважати інакше, аніж національні суди.