Антикорупційна правова політика в аспекті забезпечення права на справедливий суд: у Верховному Суді відбувся VІІ Київський полілог

В умовах війни протидія корупції набуває особливої важливості, оскільки корупційні прояви можуть негативно вплинути на економічний розвиток нашої країни та її обороноздатність. Тому ефективна і справедлива судова практика є не лише засобом забезпечення правосуддя, але й ключовим елементом стійкості держави в умовах війни та повоєнного відновлення.

На цьому акцентував Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час відкриття VІІ Київського полілогу «Українська антикорупційна правова платформа: забезпечення права на справедливий суд».

Очільник ВС нагадав, що активна фаза розвитку антикорупційного законодавства України розпочалася після Революції гідності у 2014 році. Упродовж наступних двох років було створено мережу антикорупційних органів, до якої увійшли НАБУ, САП та НАЗК. Згодом, у 2019 році, розпочав роботу Вищий антикорупційний суд, а в Касаційному кримінальному суді у складі ВС було сформовано окрему судову палату та визначено її антикорупційну спеціалізацію і таким чином завершено формування ефективної антикорупційної інфраструктури.

«Без сумніву, протидія корупції є важливим завданням для України в процесі її підготовки до членства в ЄС та НАТО, для забезпечення прозорості повоєнної відбудови та залучення інвестицій,  а також для відповіді щодо запиту суспільства на справедливість», – зауважив Голова ВС.

Він наголосив, що історія розвитку протидії корупції свідчить про те, що Україна досягла значних результатів у цьому напрямі. І ці успіхи є надзвичайно важливими для європейського майбутнього України.

За словами Станіслава Кравченка, незважаючи на складні випробування, що постали перед Україною у зв’язку з повномасштабним вторгненням рф, судова система продовжує належним чином функціонувати та формує ефективну судову практику, що забезпечує встановлення справедливості.

Згідно зі статистичними даними кількість розглянутих Верховним Судом у 2023 році справ усіх категорій, зокрема і щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, значно збільшилася. Крім того, у цій категорії справ ККС ВС вдалося вирішити низку правових проблем.

«Цей полілог є свідченням того, що Україна не здається перед викликами війни та продовжує будувати демократичну, правову державу», – зауважив Голова ВС.

У вітальній промові Спеціальний представник Головування ОБСЄ – Координатор проєктів ОБСЄ в Україні, Посол Марцел Пешко зазначив, що з 2010 року ОБСЄ успішно надає допомогу та підтримку антикорупційним зусиллям і реформам в Україні.

За його словами, згідно з останніми дослідженнями та оцінками, включно з нещодавнім робочим документом Європейської комісії, Україна рухається вперед у боротьбі з корупцією, сповідуючи політику нульової толерантності до корупції, водночас ще багато чого потрібно зробити. В умовах зовнішньої агресії, яка загострює ситуацію, корупція стає ще більш небезпечним явищем, створюючи загрозу всередині країни, послаблюючи її обороноздатність, становлячи серйозну небезпеку для подальшого посилення верховенства права, економічного розвитку та національної безпеки.

Марцел Пешко переконаний, що Україна не лишається сам на сам у подоланні цих викликів. Так, ОБСЄ підсилює ефективність судової системи, оскільки правосуддя – це насамперед сильні інституції, які здатні функціонувати безперебійно та ефективно, протистояти політичному тиску і самостійно приймати рішення відповідно до закону. ОБСЄ також підтримує дискусії серед правників щодо актуальних питань української системи правосуддя, її адаптації для потреб і проблем воєнного часу.

Посол запевнив, що ОБСЄ готова надавати допомогу в розробленні і впровадженні ефективних антикорупційних заходів та надалі у зміцненні професійних і незалежних інститутів правосуддя в Україні. Лише завдяки високому рівню співпраці між різними органами влади, установами й зацікавленими сторонами система має достатню спроможність та ефективні інструменти, щоб забезпечити адекватну відповідь на зростаючі вимоги забезпечити верховенство права та, зрештою, здійснення не в останню чергу в контексті майбутнього початку переговорів про вступ до ЄС. Стійкість українського правосуддя та синергія внутрішніх і міжнародних зусиль є двома ключовими речами, які можуть допомогти правосуддю ефективно реагувати на злочини, скоєні в ході нинішньої війни.

Голова Вищої ради правосуддя Григорій Усик, виступаючи з вітальним словом, акцентував, що право на справедливий суд охоплює багато аспектів, зокрема не лише призначення справедливого покарання, як цього вимагає суспільство, а й забезпечення дотримання справедливих процедур і гарантій при вирішенні цих питань.

Григорій Усик зазначив, що в запровадженій Кабінетом Міністрів України Матриці реформ – аналітичного інструменту для ефективного прийняття рішень та управління процесом впровадження реформ, у тому числі й судової, покроково визначено запровадження відповідних процедур. У цьому контексті ВККС і ВРП чекає складна робота щодо забезпечення формування доброчесного і високопрофесійного суддівського корпусу.

Директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, віцепрезидент НАПрН України Олександр Скрипнюк сказав, що важливе місце в порядку денному діяльності нашої держави посідає боротьба з корупцією, яка є невід’ємною рисою ефективної системи правосуддя. Дієва протидія корупції потребує адекватної державної політики, підкріпленої відповідною тактикою.

За його словами, сьогодні проблема корупційних злочинів стала викликом для державної влади та судової системи, і її вирішення стане лакмусом на зрілість демократії в Україні та її здатності до реальних євроінтеграційних процесів. Наскільки з вирішенням цих проблем впорається держава, її влада, судова система, залежить майбутній цивілізаційний поштовх України. Свою роль у справедливому вирішенні зазначеної проблеми мають відіграти суди в нинішніх складних обставинах. Крім того, успішна антикорупційна політика неможлива без її наукового юридичного забезпечення. У зв’язку з цим, зокрема, перед науковцями постає завдання щодо вироблення альтернативних пропозицій і рекомендацій для досягнення справедливого правосуддя та справедливого покарання за вчинення корупційних злочинів.

У вітальному слові голова Вищого антикорупційного суду Віра Михайленко зазначила, що викликом для нас є не лише повномасштабне вторгнення рф. Не слід забувати про те, що нині, у ХХІ столітті, суспільні відносини розвиваються настільки стрімко та інновативно, що законодавство не встигає за ними. І тоді на перший план для врегулювання тих чи інших питань виходить судова практика, яка є більш гнучкою, ніж законодавчий процес.

За її словами, коли йдеться про швидкість, стрімкість та інновативність, то мається на увазі розвиток злочинності й різних корупційних процесів, які в умовах такої інновативності настільки приховані, варіативні, що часто досить важко сказати, що це дійсно корупція. Судді постійно стикаються з такими складними ситуаціями, тому важливим є вироблення орієнтирів у судовій практиці з цих питань.

Віра Михайленко зауважила, що Україна є кандидатом на членство в ЄС, і одним із маркерів вступу до ЄС є розвиток демократії, верховенства права і, безумовно, боротьба з корупцією. Досягнення поставлених цілей неможливе без єдиної міцної і спроможної судової системи.

«На мою думку, судова система є такою, адже в умовах відключення світла, обстрілів, активних бойових дій суди здійснюють правосуддя», – наголосила голова ВАКС.

Голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександр Марчук зазначив, що антикорупційна тематика не перестає бути актуальною, адже корупція не лише загрожує демократії і правам людини, реалізації принципу верховенства права, а й підриває основу для суспільного блага.

«Беручи до уваги рішучий та стійкий опір української держави й народу, можемо констатувати, що вжиті за попередні роки незалежності заходи щодо боротьби з корупцією хоч і не були вичерпними, однак були на досить високому рівні. І дали певні позитивні результати», – сказав Олександр Марчук.

У цьому контексті голова ККС ВС зауважив, що в Індексі сприйняття корупції – 2023 Україна покращила свій показник на 3 бали. Зростання цього показника України на 3 бали – один із найкращих результатів за минулий рік у світі. Всього за останні 10 років Україна додала 11 балів – це найбільший приріст серед країн, які зараз займають статус кандидаток до ЄС.

Олександр Марчук акцентував, що питання щодо запобігання та протидії корупції в Україні, розбудови доброчесності є ключовим як для нашої держави, так і міжнародних партнерів. Від успішності досягнень у цих питаннях залежить реалізація євроатлантичних інтеграційних процесів України, довіра міжнародних партнерів, відповідно – економічна і військова допомога.

Корупція є одним із чинників, що загрожує національній безпеці та негативно позначається на іміджі країни, підриває довіру до державної влади, тому зумовлює необхідність посилення заходів запобігання і протидії корупції, системного підходу до реалізації державної антикорупційної політики та стратегії, а також втілення принципу доброчесності для працівників усіх структур. Боротьба з корупцією – це не лише про суворість та невідворотність покарання. Це також і про підняття, культивування, розвиток, виховання культури нетерпимості до корупції.

За словами голови ККС ВС, у правозастосовній практиці, у тому числі з розгляду кримінальних правопорушень, що містять ознаки корупції, виникають питання як процесуального, так і матеріального характеру, які надалі знаходять вирішення на таких заходах шляхом обговорення відповідної проблематики або висвітлюються в ухвалених судових рішеннях.

«Досягти прогресу в запобіганні та протидії корупції в Україні можливо лише спільними зусиллями, різноманітністю напрацювань, думок та ідей наукової спільноти, правників-практиків, інститутів громадянського суспільства, медіа, міжнародних партнерів. Якими б досконалим не були закони, вони не зможуть гарантувати очікуваний від них результат. Реалізація будь-якого закону чи процедури – це комплекс дій, які необхідно вчиняти злагоджено, послідовно та якісно. Система органів установ і організацій, що покликана боротися з корупцією, так чи інакше, функціонує завдяки людям. Тож ключ до успіху в цій нелегкій справі пролягає також і крізь призму трансформації людського бачення будь-якої загрози чи проблеми, тобто залежить від кожного з нас», – зауважив Олександр Марчук.

Перша тематична дискусія була присвячена темі «Судова практика як елемент антикорупційної правової політики». Її модератором стала член Вищої ради правосуддя Оксана Кваша. Вона наголосила на необхідності формування в суспільства позитивного образу судді та створення об’єктивних і неупереджених критеріїв оцінки їхньої доброчесності. Крім того, важливо демонструвати професіоналізм українських суддів, які здійснюють правосуддя попри будь-які зовнішні обставини, в тому числі обстріли, відсутність світла та інші фактори.

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат виступив із доповіддю на тему «Правовий режим необґрунтованих активів». Він поінформував слухачів про судову практику КЦС ВС щодо розгляду цієї категорії справ і зауважив, що на сьогодні вже ухвалені рішення у трьох справах (див.: постанови КЦС ВС від 27 квітня 2022 року у справі № 991/3401/21, від 4 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22, від 24 січня 2024 року у справі № 991/1786/22), а ще кілька справ перебувають на розгляді.

Суддя пояснив, яким чином відбувається визнання необґрунтованості активів у цивільному процесі та які норми ЦК України регулюють ці питання. Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося два різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem). Українська модель конфіскації in rem виражена в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим: виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково: в ЦК і ЦПК України, Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікації рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності; характеризується суб’єктами, до яких може бути пред’явлений позов про визнання активів необґрунтованими, є публічні особи та «пов’язані» з ними особи (ч. 4 ст. 290 ЦПК України). Тобто правовий режим необґрунтованих активів є своєрідним додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб’єктів така конструкція нехарактерна.

У випадку необґрунтованих активів можна вести мову про «солом’яних» власників, за якими зареєстроване необґрунтовано набуте майно. Тоді слід здійснювати відповідну цивільно-правову кваліфікацію і за ч. 2 ст. 328 ЦК України спростовувати презумпцію набуття права власності.

Про проблеми правозастосовної практики щодо квазікримінальної відповідальності юридичних осіб за корупційні кримінальні правопорушення в Україні учасникам полілогу розповіла завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України Зоя Загиней-Заболотенко. Доповідачка нагадала, що з квітня 2014 року в Україні почав працювати інститут квазікримінальної відповідальності юридичних осіб - законодавчо закріплена можливість застосування до них заходів кримінально-правового характеру. Протягом усього часу було ухвалено 6 вироків, у яких застосовувалися ці принципи. При цьому інститут динамічно змінювався, і найбільших змін зазнав перелік підстав для застосування таких заходів. При цьому варто відзначити, що будь-які зміни є дійсно вагомими та суттєвими лише за умови комплексної роботи з КК України та КПК України. В іншому випадку можливе виникнення суперечностей між нормами. Разом з тим науковиця зазначила, що інститут вже було використано при розгляді однієї справи у ВАКС, що дає надію на те, що його застосовуватимуть також інші суди.

Професор кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса Роман Мовчан виступив із доповіддю «Кримінально-правова протидія порушенням вимог фінансового контролю: окремі правотворчі та правозастосовні проблеми (аналіз судової практики)». На його думку, система притягнення до відповідальності осіб за корупційні злочини стане ефективною тоді, коли це стосуватиметься не лише вчинення власне корупційних злочинів, а й порушень, що є фоновими явищами, які й продукують корупцію. Наприклад, недотримання обмежень в умовах конфлікту інтересів, отримання подарунків і, зокрема, вимог фінансового контролю.

«Вплив практики національних та міжнародних судів на формування стандартів незалежності судової влади у протидії політичній корупції» – такою була тема виступу начальника правового управління секретаріату ВРП Сергія Прилуцького. Він зазначив, що одним з основних завдань є забезпечення інституційної незалежності та функціональної спроможності судової влади. Адже саме утвердження незалежного компетентного й неупередженого суду є найдієвішим способом протидії політичній корупції. Такий суд є гарантією демократичного розвитку суспільства та утвердження правової держави. Водночас він є потужним антикорупційним інструментом, оскільки спроможний у правовий спосіб поновити правопорядок у політичній сфері.

Під час другої тематичної дискусії учасники обговорили процесуальні аспекти забезпечення права на справедливий розгляд справи. Модерувала цю панель суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська. На думку судді, право на справедливий суд, яке є одним з основоположних, часто дарує надію й не дає остаточно піддатися відчаю у складний час, адже людина вірить у те, що попри всі негаразди є незалежний суд, який захистить порушені права. Тому забезпечення права на справедливий розгляд справи в суді є дуже важливим. Проте часто саме процесуальні аспекти можуть стати перепоною для реалізації цього права.  

Правові позиції ВС щодо обшуку та огляду висвітлила суддя ВС у ККС Наталія Марчук. У її виступі йшлося про питання, пов’язані зі слідчими діями, які проводяться у службових приміщеннях. Суддя нагадала про практику ЄСПЛ щодо обшуку в приміщенні офісу нотаріуса, коли разом з речами, які мали значення для розслідування справи, були вилучені й приватні речі особи. Тоді суд дійшов висновку, що такі дії є порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цьому випадку слід звертати увагу на те, що є приватною власністю, і вилучати лише ті предмети, які можуть мати значення для розслідування. Залежно від того, де саме проводиться обшук та за яких обставин, наявність дозволу слідчого судді може бути обов’язковою чи необов’язковою. Окремо доповідачка також зосередилась на практиці ВС у розгляді цієї категорії справ.

Роль Вищої ради правосуддя у забезпеченні права на справедливий розгляд справ розкрив член ВРП Олексій Мельник. Він нагадав, що одним з основних завдань ВРП є захист авторитету правосуддя, саме тому повноваження ВРП спрямовані на забезпечення гарантій справедливого розгляду справи. Для цього необхідно дотримуватися високих стандартів призначення доброчесних і професійних суддів, а також зберігати незалежність судової влади.

Професор кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту права Львівського державного університету внутрішніх справ Ірина Гловюк під час виступу окреслила деякі питання щодо арешту майна у практиці ВАКС. Зокрема, стосовно презумпції приналежності майна особі, у якої воно було вилучено під час здійснення обшуку, науковиця зазначила, що необхідно враховувати сукупні контекстуальні обставини, якщо людина говорить, що вилучена річ належить не їй, а не застосовувати формалізований підхід. На сьогодні сталою є позиція, коли презумпція може бути спростована беззаперечними доказами або їх сукупністю за умови, що пояснення свідків чи зацікавлених осіб засвідчені у письмовому вигляді. Також Ірина Гловюк висвітлила судове рішення у справі, в якій було оскаржено ухвалу щодо арешту майна з посиланням на недоведення прокурором ризиків щодо знищення або передачі майна власником. Спікерка висловила думку, що при забезпеченні збереження речових доказів не врахована специфіка об’єктів у кримінальному провадженні у випадку їх знищення чи спотворення.

Тематичну дискусію ІІІ «Справедливе правосуддя в справах про корупцію – елемент забезпечення стійкості держави у війні» модерувала суддя ВАКС Катерина Широка. Вона зауважила, що в умовах воєнного стану питання про справедливість правосуддя набуває особливого значення. Корупція підриває довіру до державних інститутів і послаблює економіку, знижуючи здатність держави ефективно боротися з агресором та забезпечувати належний рівень життя громадян. Крім того, вона зазначила, що сьогодні стабільність і розвиток нашої держави значною мірою залежить від міжнародної підтримки. І виконання умов щодо прозорості та доброчесності є важливим чинником для отримання цієї підтримки. Наші партнери очікують від України рішучих дій у боротьбі з корупцією, що передбачає створення та забезпечення роботи незалежних антикорупційних органів, прозорість судових процесів і відповідальність за корупційні злочини.

Суддя ВАКС Катерина Сікора виступила з доповіддю на тему «Підстави вилучення і утримання мобільних телефонів як речових доказів». Доповідачка зауважила, що в КПК України є чимало прогалин щодо врегулювання зазначеного питання. Інститут тимчасового вилучення речей – це захід забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості кримінального провадження та пов'язаний із втручанням у права особи. Слідчий, виявивши майно, яке становить інтерес для досудового розслідування, має право його вилучити, оскільки це потенційний речовий доказ. І таке право може бути здійснено без відповідного судового контролю.

Суддя ВС у ККС Аркадій Бущенко виступив із доповіддю «Оцінка провокації через призму рішень ККС ВС». Він зауважив, що зараз дуже популярна стратегія і тактика сторін захисту в корупційних справах стверджувати про наявність ознак провокації при проведенні негласних слідчих розшукових дій.

Поняття провокації визначене у ст. 271 КПК України, водночас судова практика трактує його ширше, застосовуючи підходи, сформовані ЄСПЛ. Зокрема, застосовуються висновки в рішеннях у справі «Раманаускас проти Литви», «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та ін.

Оцінюючи, чи мала місце провокація, суд має дослідити головне питання: чи був би злочин вчинений без втручання влади. При цьому треба вивчити те, що відбувалося під час контролю за вчиненням імітації злочину, оцінити дії особи, яка виступає агентом при розслідуванні. Має значення, чи проявляв агент ініціативу в контактах із підозрюваним (обвинуваченим), чи були наполегливі повторні пропозиції неправомірної вигоди, незважаючи на те, що людина спочатку відмовлялася від такої пропозиції, тощо. Водночас чітко визначених ознак провокації немає, вони можуть бути різними. Суддя бере до уваги багато факторів, які не можуть бути завчасно визначені в законі.

Крім того, дуже важливий фактор – чи були до того, як почалася операція з викриття обвинувачення, об’єктивні дані, що існує значна ймовірність вчинення ним злочину. 

Старший проєктний співробітник Програми підтримки ОБСЄ для України Олександр Водянніков присвятив свій виступ критеріям доброчесності судді в Конституції України. Доповідач зауважив, що з 2018 року КАС ВС намагався сформулювати визначення доброчесності, посилаючись на Кодекс суддівської етики та Бангалорські принципи поведінки суддів. В останніх рішеннях він визначав доброчесність як морально-етичний фундамент діяльності судді, який визначає межу і спосіб його поведінки. А нещодавно ВП ВС виснувала, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, і обставини, що свідчать про недоброчесність кандидата на посаду судді, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду.

Крім того, Олександр Водянніков акцентував, що доброчесність має оцінюватися з точки зору сучасних морально-етичних стандартів. Це означає, що, можливо, певна поведінка могла вважатися доброчесною 20 років тому, а зараз вона такою не є.

Під час свого виступу член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Віталій Гацелюк акцентував на проблемі нестачі кадрів у судовій системі, що набула вже таких масштабів, що створює реальний ризик відсутності доступу до правосуддя для громадян у багатьох населених пунктах.

На сьогодні в Україні залишилося менше 4 тис. діючих суддів, в судах першої інстанції майже 1,5 тис. вакансій, в апеляційних – 704 вакансії (це вже більше, ніж працюючих суддів). Минулого року ВРП звільнила 325 суддів (для порівняння, у 2022 році – 33 судді), а в цьому році звільнено вже 103 судді.

Також Віталій Гацелюк поінформував, що на конкурс на 25 вакантних посад суддів ВАКС було 238 кандидатів, а після перевірки документів залишилося 160 осіб. Гірша ситуація на конкурсах на посаду суддів апеляційних судів. На 550 вакансій було подано 2076 заяв, а після етапу допуску залишилося 1840 кандидатів. Це менше 3,5 осіб на місце.

Про практичні аспекти затвердження ВАКС угод про визнання винуватості розповіла суддя ВАКС Інна Білоус. За її словами, з 2020 року кількість вироків, які ухвалені на підставі угод про визнання винуватості, становить 30–40 % від загальної кількості вироків.

Доповідачка зазначила, що однією з переваг застосування цього інституту, окрім процесуальної економії, є фінансова вигода держави: виплата компенсації державі за отриману шкоду. Але в цьому питанні нема єдності щодо пріоритетності фінансової вигоди для держави над суспільним інтересом в отриманні повного судового розгляду та покарання винних.

Також суддя зазначила, що виникають дискусії щодо застосування ст. 75 КК України при укладенні угод про визнання винуватості. Однак цю статтю застосовують дуже активно. Тож це питання доцільно вирішити або на законодавчому рівні, або на рівні судової практики касаційного суду.

Захід організовано Верховним Судом, проєктом Спеціального представника Головування ОБСЄ – Координатора проєктів в Україні «Підтримка Верховного Суду та вищих судів у реалізації судової реформи та забезпеченні доступу до правосуддя в умовах війни», Вищим антикорупційним судом, Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького, Вищою радою правосуддя.