Спори щодо зобов’язання передати дериватив, який стосується майнових прав на нерухомість, розглядаються судами за місцезнаходженням майна – КЦС ВС

Позов про зобов’язання передати за актом приймання-передачі дериватив (форвардний контракт), який засвідчує право придбати базовий актив у вигляді майнових прав на квартиру в житловому будинку, має розглядатися судом за місцезнаходженням майна відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 ЦПК України,  оскільки спір фактично виник з приводу об’єкта нерухомого майна, а саме щодо набуття в майбутньому майнових прав на квартиру.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії Третьої судової палати  Касаційного цивільного суду за позовом про виконання зобов’язання в натурі.

Позивачка уклала з відповідачем договір купівлі-продажу дериватива (базовий актив – майнові права на квартиру), за умовами якого відповідач зобов’язався передати позивачці дериватив за актом приймання-передачі протягом трьох робочих днів з моменту повної оплати покупцем ціни договору. Таку оплату позивачка здійснила, що підтверджується платіжним дорученням, однак відповідач не передав їй дериватив на підставі акта прийому-передачі.

Придніпровський районний суд міста Черкаси, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, розглянув справу, задовольнив позов. Зокрема, визнав безпідставними твердження відповідача щодо порушення судом правил територіальної юрисдикції. Вказав, що дериватив є товаром, тож на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Позивачка, як споживач, на власний розсуд пред’явила позов за зареєстрованим місцем свого проживання, тобто скористалася правом, передбаченим ч. 5 ст. 28 ЦПК України.

КЦС ВС скасував судові рішення, передав справу на новий розгляд до Подільського районного суду міста Києва, зробивши такі правові висновки.

У ст. 28 ЦПК України передбачено категорії справ, для яких установлено альтернативну підсудність. Зокрема, відповідно до ч. 5 цієї статті позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача.

Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правова вимога про зобов’язання виконати в натурі обов’язок, передбачений договором купівлі-продажу дериватива.

За правовою природою укладений між сторонами договір купівлі-продажу дериватива є договором про придбання товару – базового активу у вигляді майнових прав на квартиру в житловому будинку.

Згідно із частинами 1 та 2 ст. 656 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

Таким чином, майнове право на об’єкт нерухомості є складовою частиною такого майна як об’єкта цивільних прав.

У ч. 1 ст. 30 ЦПК України йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто перелік спорів цієї категорії є розширеним.

Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов’язків, що пов’язані з нерухомим майном.

Предметом договору у цій справі є майнове право на об’єкт, розташований у будинку, якому присвоєно поштову адресу, переміщення цього об’єкта є неможливим без знецінення та зміни його призначення, тобто якому притаманні всі ознаки нерухомого майна.

Оскільки спір фактично виник з приводу об’єкта нерухомого майна, то відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 ЦПК України він мав би розглядатися Подільським районним судом міста Києва.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 711/6895/21 (провадження № 61-6695св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/118984497.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.