Особливості концепції книжкового володіння та використання електронних доказів у господарському процесі обговорили судді ВС у межах науково-практичної конференції

Книжкове володіння нерухомим майном щодо речового права у практиці Верховного Суду, використання електронних доказів у господарському процесі – такі питання висвітлили голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Лариса Рогач і Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич під час Міжнародної науково-практичної конференції «Треті наукові читання пам’яті професора Пронської Граціелли Василівни».

Голова КГС ВС розкрила концепцію «книжкового володіння» нерухомим майном щодо речового права, окреслила проблематику, проаналізувала історичний аспект цього питання, а також його роль і значення у практичній площині.

Як зауважила Лариса Рогач, проблематика книжкового володіння нерухомим майном щодо речового права є відносно новою у правозастосуванні. Водночас не тільки в законодавстві України, але і в законодавстві інших країн поняття «володіння» певною мірою має абстрактний характер. В Україні концепція «книжкового володіння» була сформована судовою практикою і полягає в тому, що факт володіння нерухомим майном підтверджується державною реєстрацією права власності на таке майно.

Лариса Рогач також зазначила, що існуючі норми законодавства щодо державної реєстрації прав вимагають їх практичного втілення та застосування у судових рішеннях, а відповідні звичні, усталені концепції потребують розвитку з урахуванням таких новацій.  

Крім того, про динамічний розвиток концепції «книжкового володіння» свідчить і судова практика.

За висновками ВП ВС, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то факт володіння другими може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (п. 43 постанови ВП ВС від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво багатьом видам рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об’єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб’єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб’єкта і права володіння цим майном (п. 62 постанови ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику ввійшла концепція «книжкового володіння» (п. 9.13 постанови ВП ВС від 8 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

Однією з переваг книжкового володіння є високий рівень правової визначеності як щодо того, хто саме є володільцем майна, так і щодо характеру володіння.

За правовою позицією ВП ВС, тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку. Крім того, судове рішення про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанова ВП ВС від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19).

На завершення виступу Лариса Рогач наголосила, що спільний розвиток теорії і практики сприяє збереженню позитивного досвіду, а використання ВС при вирішенні спорів відповідних наукових знань є невід’ємною частиною його процесуальної діяльності.

Секретар ВП ВС Віталій Уркевич акцентував на тому, що Верховний Суд не може стояти осторонь сучасних процесів цифровізацїі, особливо зараз, під час повномасштабної війни. Крім того, багато контрагентів – суб’єктів господарювання спілкуються за допомогою різноманітних електронних застосунків. Надалі, при виникненні спору, відповідні електронні докази надаються суду для оцінки.

Віталій Уркевич звернув увагу на відповідну практику Верховного Суду щодо обміну між сторонами електронними листами, використання скан-копії договору як доказу його укладення. Нерідко контрагенти заперечують проти того, щоб суд приймав докази, які надані іншою стороною, через відсутність електронного підпису. Водночас ВС у низці своїх постанов висловив позицію про те, що наявність або відсутність електронного підпису не свідчить при недопустимість поданого доказу. Законодавством визначено сфери, коли такий підпис є обов’язковим, разом з тим у сфері приватного спілкування, це, як правило, не вимагається, якщо сторони не домовились про інше.

Він також наголосив на тому, що в постановах ВС звернено увагу судів на можливість використання Керівництва «Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі», ухваленого Комітетом міністрів Ради Європи 30 січня 2019 року, в якому наведені відправні положення для правильного вирішення складних питань оцінки електронних доказів.

Як додатково пояснив доповідач, кожен електронний доказ зазвичай містить таку приховану інформацію, як метадані. Тобто відомості, що містять дату й час створення чи модифікації файлу, документа або автора, а також дату й час, коли дані були надіслані. Такі метадані також можуть враховуватися судами при мотивуванні прийняття чи відхилення електронних доказів.

На переконання Віталія Уркевича, все це якнайкраще ілюструє, що ВС у своїй роботі використовує загальноєвропейські підходи щодо недискримінації електронних доказів.

Доповідач також зупинився на основних правових висновках ВС щодо оцінки електронних доказів у господарському процесі.

Так, у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 914/2505/17 КГС ВС зазначив, що обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов’язань шляхом надсилання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні.

Правовий висновок КГС ВС щодо скан-копії договору викладено в постанові від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19.

У постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 923/1379/20 КГС ВС висловився про належність певної адреси електронної пошти особі, а також щодо допустимості як доказу копії електронного листа, до якої додано сканований документ (лист) і яка не підписана електронним підписом відправника.

Детальніше ознайомитися з актуальною практикою ВС щодо використання електронних доказів у господарському процесі можна за посиланням https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Vukor_eletr_dokaziv_gosp_proc_2024.pdf

Захід організовано кафедрою економічного права та економічного судочинства Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.