Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Національна безпека – це ключовий елемент, завдяки якому країна має можливість розвиватися та забезпечувати дотримання основних принципів правової держави.
Після початку повномасштабної російської агресії Верховна Рада України внесла низку змін до КК України, вдосконаливши положення Особливої частини цього Кодексу, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України.
Відтоді на практиці виникають питання щодо застосування нових законодавчих норм і їх співвідношення з іншими статтями КК України. Втім, фахові обговорення в колі представників судової влади, слідчих органів і науковців дають свої результати та сприяють вирішенню відповідних правових проблем.
Про це зазначив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час конференції «Злочини проти основ національної безпеки: кваліфікація та відповідальність в умовах повномасштабного вторгнення».
Очільник ВС висловив вдячність ОБСЄ та Раді Європи за сприяння у проведенні цього заходу, зауваживши, що Україні в ці надскладні часи особливо важливо відчувати підтримку надійних міжнародних партнерів.
«Національні суди вже активно напрацьовують практику розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти основ національної безпеки України. Думки, що будуть висловлені під час сьогоднішнього обговорення, допоможуть нам покращити ефективність роботи судової системи й забезпечити справедливий та об’єктивний розгляд цієї категорії справ», – переконаний Голова ВС.
Модератор заходу – перший заступник керівника Апарату Верховного Суду Расім Бабанли – зазначив, що сьогоднішня конференція започатковує обговорення проблемних аспектів судової практики в кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, які виникають на етапі як досудового розслідування, так і судового розгляду. Тема злочинів проти основ нацбезпеки актуалізувалася у 2014 році, а ще більшої ваги набула у 2022 році, після повномасштабного вторгнення рф на територію України. У зв’язку із цим виникла велика кількість питань щодо застосування норм права в цих провадженнях. За словами Расіма Бабанли, зібрання на цій конференції стейкхолдерів – суддів усіх інстанцій, адвокатів, представників правоохоронних органів, науковців, міжнародних експертів – є важливим для пошуку та знаходження спільних рішень у проблемних питаннях.
У вітальному слові Спеціальний представник Головування ОБСЄ – Координатор проєктів в Україні, Посол Марцел Пешко зазначив, що неспровокована військова агресія рф проти України поставила перед українською судовою системою безпрецедентну кількість нових викликів. Серед них – злочини проти основ національної безпеки як найбільш небезпечні посягання на суспільні відносини, які спрямовані на збереження незалежності та загального конституційного ладу держави.
Сьогодні на національні суди покладається додаткове навантаження щодо розгляду нових категорій справ, і суди відіграють особливо відповідальну роль. Адже вироків, ухвалених у таких справах, чекає українське суспільство. Ці рішення не лише формують авторитет українських судів, а й мають вплив на світовому рівні, оскільки є предметом ретельного аналізу міжнародних юристів, науковців та експертів.
Марцел Пешко наголосив, що українські судді демонструють повне усвідомлення цього факту і прагнуть забезпечити потужне обґрунтування та високу якість судових рішень у цій категорії справ. За його словами, ОБСЄ підтримує сьогоднішню діалогову платформу й завжди приділяє велику увагу підтримці ефективного функціонування демократичних інститутів, а в умовах війни дієва судова система має першочергове значення.
Голова Офісу Ради Європи в Україні Мачей Янчак зазначив, що починаючи з лютого 2022 року Рада Європи послідовно надає Україні допомогу щодо подолання наслідків агресивної війни росії проти України.
«Особи, причетні до вчинення міжнародних злочинів в Україні, мають бути притягнуті до відповідальності. Водночас украй важливо, щоб загальне правосуддя здійснювалося згідно з принципами верховенства права та дотримання прав людини», – зауважив Мачей Янчак.
За його словами, поняття колабораціонізму нове для української правової системи. Запровадження кримінальної відповідальності за колабораціонізм в Україні охоплює складні правові аспекти, зокрема питання переслідування громадян України, яких могли примушувати до співпраці з окупаційними силами. На переконання Голови Офісу РЄ в Україні, необхідно ретельно досліджувати обставини й мотивацію в кожному з таких випадків, щоб не допустити ймовірного несправедливого покарання осіб, які самі є жертвами.
Мачей Янчак позитивно відгукнувся про зусилля української влади щодо узгодження українського законодавства та практики його застосування зі стандартами РЄ. Послідовність державної політики у сфері подолання наслідків війни важлива для реалізації прагнення громадянського суспільства до дотримання прав людини.
«РЄ готова і надалі надавати юридичні консультації та експертну підтримку й розбудовувати потенціал кримінальної юстиції України. У нас спільна мета – побудувати ще ефективнішу систему кримінального правосуддя в Україні», – запевнив Голова Офісу РЄ в Україні.
Голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександр Марчук акцентував на тому, що не випадково злочини проти основ національної безпеки України розміщені в розд. І Особливої частини КК України. Як потреба людини в безпеці є для неї однією з основоположних, так і потреба держави в забезпеченні своєї національної безпеки є фундаментальною. Не буде держава в безпеці – не буде можливо вільно жити, працювати, розвиватися.
За словами голови ККС ВС, національна безпека – це не так про почуття безпеки, як про готовність реагувати на небезпеку. Це більше про повсюдну і повсякчасну готовність людей та інституцій ефективно реагувати на виклики й прояви небезпеки та протидіяти їм. Ці загрози можуть стосуватися людини і громадянина, інституційної стійкості організацій та установ у суспільстві, держави загалом.
Успішний результат проведення таких заходів, як сьогоднішній, залежить від різносторонності представлених думок та можливості дійти спільного розуміння із застосуванням міжнародного досвіду й наукових напрацювань. Адже чітке розуміння мети, завдань, місця та ролі всіх стейкхолдерів у системі запобігання та протидії злочинам проти основ національної безпеки є підґрунтям для безпеки держави, суспільства, кожного з нас.
У фокусі обговорення на форумі такі питання: погляд на злочини проти основ національної безпеки в умовах воєнного стану, проблеми караності, доказування та кримінально-правова кваліфікація злочинів проти основ національної безпеки.
Під час першої панелі «Погляд на злочини проти основ національної безпеки в умовах воєнного стану» голова ККС ВС Олександр Марчук висвітлив проблемні питання щодо кваліфікації та кримінально-процесуальної здійсненності переслідування злочинів проти основ національної безпеки.
Так, з огляду на законодавчі доповнення та зміни до КК України під час розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти основ національної безпеки, які вже надходять до судів, виникає багато запитань, зокрема про відмежування кримінальних правопорушень, передбачених статтями 111-1 (колабораційна діяльність), 111-2 (пособництво державі-агресору), 114-2 (несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану), 436-2 (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, глорифікація її учасників) КК України, одне від одного, а також від злочинів, передбачених ст. 111 (державна зрада) КК України.
Окремої уваги в контексті доповнення КК України відповідними складами кримінальних правопорушень заслуговує питання щодо зворотної дії закону в часі. Наслідком запроваджених змін до КК України стало те, що одне й те саме діяння може бути кваліфіковано за кількома нормами кримінального закону. Наявні суперечності зазначених правових норм потребують як удосконалення національного законодавства про кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність і суміжні злочини, так і формування практики з цих питань.
«Якщо вести мову про кримінально-процесуальну здійсненність переслідування, то треба зазначити, що певна кількість кримінальних проваджень щодо злочинів проти основ національної безпеки здійснюється за процедурою спеціального досудового розслідування та судового провадження – in absentia. У зв’язку із цим виникає ряд питань, пов’язаних з належним повідомленням учасників кримінального провадження, насамперед підозрюваного, обвинуваченого, про дату і час проведення судових засідань, а також із правом сторони захисту на повторний перегляд кримінального провадження з огляду на практику ЄСПЛ щодо розгляду відповідної категорії справ, використання засобів міжнародно-правової взаємодії», – наголосив Олександр Марчук.
Також доповідач проаналізував проблеми доказування злочинів про колабораційну діяльність.
Про особливості перехідної справедливості та вимір галузі права jus post bellum у контексті злочинів проти основ національної безпеки України розповів старший співробітник проєкту Програми підтримки ОБСЄ для України Олександр Водянніков. Він пояснив, що перехідна справедливість як спектр механізмів і процесів потрібна, зокрема, для притягнення винних до відповідальності, забезпечення доступу до правосуддя і встановлення правди, а jus post bellum регулює перехід від збройного конфлікту до мирного життя.
Професор кафедри теорії права та прав людини Українського католицького університету, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Вячеслав Навроцький розповів про законодавчі новели та класичні доктринальні положення щодо злочинів проти основ нацбезпеки України. Спікер, зокрема, наголосив на тому, що, новелізуючи КК України, законодавець ігнорує те, що Кодекс уже містить певні положення. Вячеслав Навроцький окреслив питання тлумачення як способу подолання законодавчих прорахунків, проблемні нюанси доповнення КК України статтею про колабораційну діяльність, щодо юридичної природи ст. 111-1 КК України в аспекті співвідношення з іншими статтями Кодексу, а також проаналізував конститутивні ознаки державної зради, питання кваліфікації, коли вчинення одного злочину чи проступку є способом вчинення іншого кримінального правопорушення, суміжності / розмежування складів про заперечення російської збройної агресії та ін.
Заступник начальника управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора Олександр Жила зауважив, що під час розмежування понять «державна зрада» і «колабораціонізм» потрібно брати до уваги обставини окупації. Він також зупинився на відповідних нормах КК України, які потребують уточнень і внесення певних змін.
Другу панель «Кримінально-правова кваліфікація злочинів проти основ національної безпеки» відкрила заступник голови ККС ВС Наталія Антонюк, розповівши про проблеми кваліфікації злочинів проти основ національної безпеки України та актуальної практики ККС ВС.
За словами доповідачки, найбільш дискусійними питаннями є:
Зокрема, що стосується розмежування державної зради та колабораційної діяльності, то тут виникають такі труднощі. По-перше, обидва злочини можуть вчинятися як на окупованій території, так і на території, підконтрольній Україні. По-друге, суб’єктом державної зради є лише громадянин України, а суб’єктом колабораційної діяльності – залежно від форми цього діяння: або громадянин України, або просто загальний суб’єкт. Крім того, для державної зради має бути обов’язково встановлений зв'язок з іноземним елементом.
Наталія Антонюк ознайомила присутніх з окремими провадженнями, які розглядав ККС ВС, а також питаннями, які поставали під час їх розгляду. Зокрема, у справі № 161/12980/22 щодо особи, яка зайняла посаду прокурора в прокуратурі ЛНР, ВС зазначив, що суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, полягає в тому, що особа (колаборант), з використанням умов воєнного стану, співпрацює з окупаційною владою на шкоду власній державі, свідомо допомагаючи агресору створити вертикаль незаконних органів влади. У справі № 953/406/23 щодо особи, яка добровільно зайняла посаду поліцейського у новоствореному правоохоронному органі – «народній міліції» (посаду водія чергової частини) і виконувала обов’язки за цією посадою, постало питання, чи є в діях особи склад ч. 7 ст. 111-1 КК України (добровільне зайняття громадянином України посади в правоохоронних органах на окупованій території). ВС вказав, що у нормативній конструкції ч. 7 ст. 111-1 КК України термін «працівник правоохоронного органу» не використовується, тому дії засудженого правильно кваліфіковані за ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Проблеми щодо кваліфікації кримінальних правопорушень, передбачених статтями 114-1 і 114-2 КК України, висвітлив завідувач кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Юрій Пономаренко. Як він зауважив, ці статті – рефлексії законодавця на події перших місяців війни у 2014 та 2022 роках відповідно. Тепер ці норми, на думку спікера, з огляду на сучасні реалії та судову практику, яка склалася, потребують змін.
Представник Головного слідчого управління Служби безпеки України Олександр Жупіна зазначив, що з початку збройної агресії перед Україною постало багато викликів, насамперед у кримінально-правовій сфері. Нині розслідування окремих справ мають логічне завершення – ухвалення остаточних судових рішень. Зокрема, у кримінальних провадженнях, які розслідували органи безпеки, суди постановили сім вироків, за якими особам призначено максимальне покарання – довічне позбавлення волі за державну зраду. Стосовно більш ніж 400 осіб – призначено реальне покарання на строк понад 10 років.
За його словами, колабораційна діяльність та пособництво державі-агресору стали одним із негативних чинників ефективної протидії широкомасштабному вторгненню. Водночас криміналізація цих дій у перші місяці агресії стала правильною юридичною відповіддю на правові прогалини у цій сфері.
На окремі проблеми кваліфікації за статтями 111-1 та 111-2 КК України звернула увагу завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України Зоя Загиней-Заболотенко. Так, вона акцентувала на кваліфікації дій колаборантів за ч. 7 ст. 111-1 КК України щодо добровільного зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, зауваживши, що визначати належність відповідного органу до правоохоронного або судового слід відповідно до законодавства країни-агресора. Ще серед проблемних питань доповідачка виокремила кваліфікацію освітнього колабораціонізму й пособництва державі-агресору.
Під час третьої панелі учасники форуму обговорили проблеми караності та доказування злочинів проти основ національної безпеки. Керівник відділу з процесуального керівництва у справах про воєнні злочини (КМЄС) Аонгус Келлі розповів про інструмент дослідження інформації з відкритих джерел (Open source intelligence, OSINT) у розслідуванні міжнародних злочинів. Доповідач висвітлив три аспекти цього питання: національні процедури, які стосуються OSINT, міжнародні процедури щодо OSINT, корисність і важливість інструменту OSINT, який не може й не повинен замінити показання свідків, а також стандартні процедури збирання доказів. Крім того, експерт наголосив на тому, що важливо, щоб використання OSINT відповідало законодавству України.
Старший радник з питань OSINT (КМЄС) Міхал Вивода зупинився на історії та технічних моментах використання OSINT, зокрема, у розслідуванні кримінальних правопорушень. Він зауважив, що інформація, зібрана з відкритих джерел, – важливий елемент у процесі доказування, який може допомогти довести скоєння злочину, однак вона не має бути автономним доказом. Окрім цього, серед поточних викликів у застосуванні OSINT спікер виділив необхідність вдосконалення механізмів обміну доказами між державами, у тому числі завдяки навчанню суддів.
Міжнародний експерт Ради Європи, баристер Джеремі Макбрайд висвітлив питання про стандарти Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які стосуються розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти основ національної безпеки. Спікер зазначив, що найбільш актуальне питання для дискусії – заборона ретроспективної кримінальної відповідальності у ст. 7 Конвенції.
Також експерт застеріг від ситуацій, коли під час розгляду проваджень може бути порушена ст. 3 щодо заборони катування, та окреслив питання пропорційності покарання за згадані злочини, дотримання права на справедливий суд, особливостей розгляду справ in absentia.
Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Ігор Іваненко свій виступ присвятив тенденціям судової практики і труднощам, над вирішенням яких працює судова система України, щодо кримінальних правопорушень, передбачених у розд. І Особливої частини КК України. Суддя узагальнив, що з огляду на необхідність застосування досить суворих покарань у відповідній категорії справ суди усвідомлюють свою відповідальність і важливість урахування принципу пропорційності. До того ж, на думку Ігоря Іваненка, стосовно деяких санкцій доцільно передбачити альтернативність покарань, особливо основних.
Перший заступник начальника Головного слідчого управління Національної поліції України Сергій Пантелеєв зауважив, що в умовах повномасштабного вторгнення росії на територію України на НПУ було покладено завдання не лише щодо забезпечення публічного порядку й безпеки, збереження життя та здоров’я людей, їх евакуації, а й щодо реагування на злочини, пов’язані зі збройним конфліктом, воєнні злочини. Важливі також їх якісна фіксація, документування та розслідування, встановлення і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, причетних до їх вчинення. Слідчими НПУ на сьогодні вже зареєстровано 117 тис. кримінальних проваджень за фактами вчинення злочинів, що безпосередньо пов’язані зі збройним конфліктом. До них належать не лише факти порушення законів та звичаїв війни, яких, звісно, найбільша кількість – 102 тис. До спектра злочинів цієї категорії входять і злочини проти основ національної безпеки, і терористичні акти, і факти участі громадян України у незаконних збройних формуваннях квазіутворень «Л / ДНР». Зрозуміло, що практично всі озвучені склади злочинів – це підслідність слідчих Служби безпеки України, тому НПУ вважає за доцільне врегулювати на законодавчому рівні питання альтернативної підслідності злочинів проти основ національної безпеки шляхом внесення відповідних змін до ст. 216 КПК України, у якій буде передбачена норма, що дозволятиме здійснювати розслідування цих злочинів слідчими того правоохоронного органу, який його виявив та зареєстрував.
Як зауважив виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко, на практиці виникають певні проблемні питання із застосуванням статей 111-1, 436-2 КК України. Серед них він виокремив питання щодо правильної кваліфікації і визначення термінів, наведених у цих положеннях, що важливо для дотримання принципу правової визначеності. А щодо процедури in absentia спікер сказав, що, на його думку, для осіб, засуджених за цією процедурою, має бути забезпечена можливість для повторного розгляду справи.
.jpg)
Захід організований Верховним Судом спільно з Програмою підтримки ОБСЄ для України та Радою Європи.
_03_03.png)