Виконання рішень приватними виконавцями: у Верховному Суді обговорили проблемні питання та судову практику

Обов’язкове виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. Ефективний доступ до суду охоплює право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Тому мета держави – створити систему виконання судових рішень, яка була б дієвою як у теорії, так і на практиці й гарантувала б їх виконання. Для підвищення показників виконання судових рішень у 2016 році шляхом ухвалення відповідних законодавчих актів в Україні було запроваджено інститут приватних виконавців. З того часу приватні виконавці стали активними учасниками і судових проваджень.

Про це зазначив голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Борис Гулько, виступаючи з вітальним словом під час круглого столу «Виконання рішень приватними виконавцями. Проблемні питання та судова практика».

За його словами, протягом періоду процесуальної діяльності Верховного Суду до Касаційного цивільного суду надійшло майже 1300 касаційних скарг, у яких учасниками справи були приватні виконавці. Повномасштабне вторгнення та окупація рф окремих регіонів України створили нові виклики в роботі як органів державної виконавчої служби, так і приватних виконавців.

Борис Гулько наголосив, що учасники сьогоднішньої зустрічі обговорять деякі з проблемних питань, які виникають під час виконання судових рішень, щоб віднайти шляхи їх вирішення.

Модератор заходу – перший заступник керівника Апарату Верховного Суду Расім Бабанли – акцентував на актуальності проведення такого заходу, навівши певну статистику. Так, за даними ресурсу «Опендатабот», понад 25 млрд грн було стягнуто виконавчими службами за 2023 рік. І це рекорд за останні п’ять років. Здається, зазначив модератор, що сума доволі таки немала. Водночас якщо взяти загальну кількість коштів, яка мала бути стягнута, то з кожної гривні боргу стягується лише 6 коп.

Крім того, відповідно до цього дослідження судове стягнення боргів значно покращилося завдяки появі інституту приватних виконавців та автоматичному блокуванню рахунків. Однак ситуація ускладнюється стрімким зростанням кількості боржників через війну й недостатнім інформуванням щодо штрафів за порушення ПДР, які нині становлять майже 20 % від усіх боргів у країні.

За словами Расіма Бабанли, таким є зараз фактичний контекст виконання рішень. І щоб розвивати тематику, зближати позиції приватних виконавців та судів з окремих питань, розуміти, хто з якими проблемами живе в цьому контексті, проводиться сьогоднішній круглий стіл.

Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Валерій Божик зауважив, що виконання судового рішення – невіддільний складник права кожного на судовий захист. Він передбачає певний комплекс дій, спрямованих на відновлення порушених прав, законних інтересів фізичних, юридичних осіб, суспільства й держави. «На сьогодні виконання судових рішень у приватному порядку лишається досить проблемним етапом судового провадження. Це зумовлюють такі обставини, як, наприклад, виклики повномасштабної війни й недосконалість законодавчого регулювання», – додав Валерій Божик.

За його словами, перед парламентарями як суб’єктами законодавчої ініціативи та й загалом перед усіма правниками сьогодні постає багато питань, які виникають у процесі ефективного реформування системи примусового виконання судових рішень, тому фахові обговорення із залученням представників усіх юридичних професій, зокрема і приватних виконавців, є необхідними.

«Правові позиції Верховного Суду мають вирішальне значення при прийнятті рішень виконавцем, а також впливають на якість їх виконання», – на цьому наголосила голова Асоціації приватних виконавців України Оксана Русецька. Вона акцентувала на проблемних питаннях, які виникають при виконанні судових рішень саме приватними виконавцями, у тому числі й законодавчих.

Водночас спікерка вказала, що попри складну ситуацію в країні виконання судових рішень уже вийшло на показники до повномасштабного вторгнення. Хоча рівень виконання судових рішень в Україні поки що перебуває не на належному рівні, якість та кількість виконання судових рішень саме приватними виконавцями значно вища, ніж у їхніх державних колег. Так, у 2023 році один приватний виконавець стягнув утричі більше заборгованості, ніж державний, хоча на сьогодні кількість приватних виконавців майже у 10 разів менша, ніж державних. На думку Оксани Русецької, зараз приватні виконавці є невіддільним елементом системи примусового виконання судових рішень, а також дієвого правосуддя в Україні. А невиконання судових рішень негативно впливає, в тому числі, на авторитет судової влади, оскільки не досягається необхідного результату, а саме забезпечення інтересів громадян та реального поновлення порушених прав.

Головний експерт з питань правосуддя в економічній сфері проєкту ЄС «Право-Justice» Олег Михалюк зазначив, що складно переоцінити внесок Верховного Суду, особливо в умовах воєнного стану, в розбудову верховенства права, утвердження прав людини. При цьому правосуддя було б ілюзорним без ефективного виконання рішень.

За його словами, як неодноразово вказував ЄСПЛ, низька ефективність виконання судових рішень залишається однією із системних проблем в Україні. Суттєвий прогрес досягнутий завдяки запровадженню, зокрема, інституту приватних виконавців. Водночас важко уявити ефективний процес виконання судових рішень без належного судового контролю за їх виконанням.

Олег Михалюк наголосив, що виконання судових рішень виходить за межі верховенства права, адже це питання макрофінансової стабільності України. Особливо зараз, у період відбудови, потенційні кредитори та інвестори оцінюють ефективність діяльності всієї системи правосуддя, ту кількість центів чи доларів, які вони можуть стягнути за кредитом чи інвестиційною угодою. Тому прецедентна практика ВС є дороговказом, який формує підходи приватних виконавців до виконання судових рішень і забезпечує передбачуваність та уніфікацію підходів до виконання судових рішень.

Під час першої панелі заходу учасники обговорили проблемні питання про визначення частки і звернення стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. На переконання судді ВС у КЦС Василя Крата, держава має вживати всіх розумних заходів, щоб забезпечити виконання судового рішення. Цього можна досягти саме завдяки розширенню конструкції фраудаторності, яка має надзвичайно важливе значення при виконанні судового рішення, і створенню механізмів, які унеможливлювали б для осіб, яким на праві спільної власності належить певне майно, вчиняти дії, що унеможливлюють виконання судового рішення або перешкоджають йому. У цьому контексті важливим є підхід Великої Палати Верховного Суду, завдяки якому виконавці можуть оспорювати фраудаторні правочини.

Також суддя озвучив три блоки питань щодо впливу режиму спільної власності на виконання судового рішення, які розглядала Об’єднана палата КЦС і ВП ВС: допустимість / недопустимість зняття арешту з рухомої неподільної речі, якщо один із співвласників не є боржником; оспорення акта приватного виконавця про передачу майна стягувачу; звернення виконавця до суду з поданням чи позовом про визначення частки.

Василь Крат підкреслив, що слід розмежовувати частку в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Він зауважив, що наявність судового рішення (чи то за результатом розгляду позову чи подання виконавця) про визначення частки боржника є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за боржником права спільної часткової власності. Очевидно, що за наявності судового рішення про визначення частки боржника для внесення запису про частку в праві спільної часткової власності не може бути використаний механізм звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку (ч. 10 ст. 440 ЦПК України). Адже частка в праві спільної власності є майновим правом. Ця частка – окремий об’єкт, адже саме як окремий об’єкт вона відчужується (продаж частки в праві спільної власності на нерухоме майно, а не продаж нерухомості). У разі якщо продається частка, то співвласник має право її відчужувати на власний розсуд (з додержанням переважного права інших співвласників на її купівлю), а коли продається нерухомість, що належить співвласникам, вони мають спільно прийняти рішення про її продаж. Серед об’єктів, правовий режим яких регулюється в гл. 13 ЦК України, майнове право (ч. 2 ст. 190 ЦК України) і нерухома річ (ст. 181 ЦК України) є різними об’єктами. Майнове право в різних правовідносинах може мати свої особливості.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомості можуть відноситися об’єкти, на яких відповідно до закону поширено режим нерухомої речі. Тобто ті, які по суті нерухомістю не є, але з використанням фікції на них поширюється правовий режим як для нерухомості. Наприклад, предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, що надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти й відчужувати об’єкт нерухомого майна, право оренди земельної ділянки, яке відповідно до закону може бути відчужене, передано в заставу орендарем, а також право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи для забудови (суперфіцій). Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном (ч. 7 ст. 5 Закону України «Про іпотеку»). Натомість такий прийом законодавчої техніки не був використаний щодо права на частку в спільній частковій власності на нерухомість. У відкритому переліку, передбаченому в ст. 181 ЦК України, вказівка про інше нерухоме майно не може розумітися як допустимість вважати таким іншим нерухомим майном частку, яка є майновим правом. Тому частка не підпадає під розуміння нерухомого майна, наданого у ст. 181 ЦК України, за відсутності всіх позначених у цій статті ознак нерухомих речей. Таким чином, частка не може вважатися нерухомим майном, не може дорівнювати нерухомому майну.

До обговорення долучився приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Зорян Маковецький. Він розповів про судову практику щодо поділу спільного сумісного майна, зокрема про випадки, коли боржники умисно приховують факт проживання подружжям. Часто це використовується для умисного затягування процесу чи уникнення відповідальності на виведення майна з-під  можливої реалізації. Доповідач також висловив переконання, що завдяки правовим позиціям Верховного Суду можливо врегулювати це питання, переклавши питання на боржника: саме він має повідомляти про майно, яке йому належить на праві спільної сумісної власності. Зокрема, при розгляді власне стягнення заборгованості й поділі майна в межах виконавчого провадження.

Cуддя ВС у КЦС Андрій Грушицький розповів про судову практику ВС. Зокрема, навів як приклад постанову Великої Палати ВС від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) щодо визнання електронних торгів недійсними. У цій справі ВП ВС відступила від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо звернення стягнення на частку в майні, що є у спільній частковій власності, визначивши, що частка у праві спільної часткової власності – самостійний об’єкт цивільних прав і може бути об’єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об’єкта нерухомого майна. Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Також спікер окреслив питання щодо форми звернення виконавця до суду для визначення частки в майні, судової практики, яка стосується визначення часток у спадкових справах, заміни сторони у справі у виконавчому провадженні (зокрема, цього тижня в одній зі справ КЦС ВС зробив висновок, що сторону виконавчого провадження можна замінювати лише у відкритому виконавчому провадженні) та ін.

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Анатолій Телявський зосередився на неефективності механізму визначення частки майна боржника та звернення стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. У цьому контексті доповідач, зокрема, наголосив на доцільності надання виконавцям можливості об’єднувати вимоги подань за статтями 443 і 440 ЦПК України щонайменше в одне провадження. Також Анатолій Телявський зауважив про проблеми, спричинені зловживанням правом з боку боржників.

Друга панель круглого столу була присвячена проблемним питанням щодо опису та оцінки майна боржника без доступу до приміщення та реалізації майна боржника, на яке накладено арешт у порядку забезпечення позову та у кримінальному провадженні.

Секретар Першої судової палати КЦС ВС, секретар Пленуму Верховного Суду Дмитро Луспеник нагадав слухачам про еволюцію системи виконання судових рішень в Україні. Він звернув увагу на те, що Україна, як і більшість європейських держав, поступово переходить на французьку модель, у якій виконанням судових рішень приватноправового характеру займаються лише приватні виконавці.

Суддя також розповів про судову практику касаційного суду, зокрема про рішення ОП КЦС ВС у справі щодо дотримання виконавцем принципу розумної обачності під час здійснення своїх професійних обов’язків. Оскарження дій виконавця під час опису та оцінки майна є однією з найпоширеніших причин для звернення до суду. При цьому часто боржники умисно перешкоджають доступу оцінювачів до майна, через що немає можливості зробити адекватну й об’єктивну оцінку майна, а тому втрачається необхідна інформація про нього. Суд у таких випадках насамперед звертає увагу саме на дії боржника, адже дії виконавця є суто процесуальними. Доповідач зазначив, що важливою є мотивувальна частина звіту, в якій мають бути описані причини, через які він не зміг оглянути предмет оцінки, і чому. Зловживанню боржниками виконання рішення щодо оцінки майна, якщо такі мають місце, суд має мотивувати передусім.

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дмитро Ляпін окреслив проблемні питання щодо опису та оцінки майна боржника без доступу до приміщення. За його словами, чинне законодавство і судова практика не передбачають наявності доступу до приміщення боржника для здійснення його опису. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов’язаний допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій. На практиці відсутність доступу до приміщення частіше за все пов’язана з невиконанням боржником свого обов’язку та перешкоджанням законним діям приватного виконавця. Як правило, відсутність огляду об’єкта оцінки не впливає (або впливає не суттєво) на результати оцінки майна.

Доповідач розповів про кейси щодо оскарження результатів оцінки майна боржника без доступу до приміщення: у справі № 755/17143/21 (постанова ВС від 7 лютого 2024 року) скаржник не довів належними та допустимими доказами того, що вартість квартири, визначена в оспорюваному звіті, є заниженою; при проведенні оцінки оцінювачем не було здійснено особистого огляду; у справі № 754/9340/21 (постанова КАС ВС від 18 січня 2023 року) відмовлено в задоволенні скарги (позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права), ухвалою ВС від 3 квітня 2023 року касаційну скаргу було повернуто заявнику.

Суддя ВС у КЦС Євген Синельников зазначив, що Верховний Суд вирішує питання, які постають на стадії примусового виконання судових рішень, керуючись принципами недопустимості зловживання правом, розумності, добросовісності, усвідомлюючи важливість реального виконання судового рішення з метою виконання завдань правосуддя, формування в суспільстві впевненості у невідворотності покарання за порушення прав, справедливості, довіри до державних інституцій. Щодо можливості реалізації майна на прилюдних торгах виконавцем за наявності арешту, накладеного на це майно в іншому судовому провадженні, суддя повідомив, що, як свідчить судова практика, у такій ситуації необхідно зважати на принцип пріоритетності обтяження, запис про яке міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Якщо ж на момент реалізації певне майно є речовим доказом, в актуальному кримінальному провадженні на нього накладено арешт, то судова практика переважно складається так, що реалізація такого майна не має відбуватися.

Про проблемні питання реалізації майна, на яке накладено арешт у порядку забезпечення позову та в кримінальному провадженні, розповів заступник генерального директора з юридичних питань Державного підприємства «СЕТАМ» Ярослав Деяк. Серед основних проблем, з якими доводиться стикатися виконавцям, спікер назвав, зокрема, спільну сумісну власність подружжя та мораторій у рамках справи про банкрутство.

Крім того, доповідач поінформував слухачів про правозастосовну судову практику щодо пріоритету обтяжень (арештів), зосередившись на судовій практиці ВП ВС. Окремо розглянули практику щодо обов’язковості встановлення обставин в інтересах особи, в інтересах якої накладено арешт, та щодо розповсюдження заборони на вжиття заходів забезпечення позову стосовно електронних аукціонів з реалізації арештованого майна.

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Іван Жаботинський звернув увагу на одну з  проблем у питанні щодо реалізації майна боржника у виконавчому провадженні, на яке накладено арешт у порядку забезпечення позову та у кримінальному провадженні, – конкуренцію арештів щодо нерухомого майна. Спікер навів практику ВС, яка стосується: того, що арешт, накладений на виконання рішення про забезпечення позову, має пріоритет, якщо він накладений першим (постанова ВП ВС від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17); безумовного пріоритету кримінального арешту перед арештом, накладеним виконавцем (постанова ВС від 9 лютого 2024 року у справі № 902/1126/22); відсутності безумовного пріоритету кримінального арешту перед арештом, накладеним виконавцем (постанова від 13 лютого 2024 року у справі № 910/11252/22).

Учасники третьої панелі, яку модерувала голова Асоціації приватних виконавців України Оксана Русецька, обговорили проблемні питання щодо стягнення основної винагороди приватного виконавця.

Про особливості стягнення основної винагороди приватного виконавця розповіла суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Наталія Мартинюк. Вона передусім зауважила, що з 1 січня 2022 року розмір такої винагороди становить 10 % суми, яка підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Доповідачка також навела висновки Верховного Суду щодо питань, пов’язаних з основною винагородою приватного виконавця. Зокрема, ВС звертав увагу на те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди. Водночас лише наявність постанови про стягнення основної винагороди, ухваленої одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не надає приватному виконавцю права стягувати визначену ним суму без здійснення належних дій із виконання судового рішення.

До обговорення також долучилася доцент кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ, член Дисциплінарної комісії приватних виконавців Ольга Верба. Під час виступу на тему «Проблемні питання стягнення основної винагороди приватного виконавця» доповідачка окреслила основні проблеми згаданої теми: єдиною підставою для стягнення винагороди є вчинення виконавчих дій; основна винагорода, як і виконавчий збір, що стягується органами ДВС, – так звана санкція за несвоєчасне виконання судового рішення; розрахунковою одиницею для нарахування суми основної винагороди є сума, що підлягає стягненню, а не яка була стягнута; для припинення заходів примусового виконання рішень стягнення основної винагороди і витрат виконавчого провадження є обов’язковим; примушення приватних виконавців до вчинення виконавчих дій на безоплатній основі, якщо в результаті їхньої роботи не було здійснено фактичного виконання рішень згідно з виконавчим документом. У такому випадку держава створює потенційну ситуацію невиконання чи неналежного виконання позитивних обов’язків, покладених на державу.

Секретар судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян КАС ВС Жанна Мельник-Томенко висвітлила, зокрема, питання щодо судового контролю за діяльністю приватних виконавців. Суддя розповіла про практику ВС, звернувши увагу на висновок, що праву на позов повинно відповідати певне конкретне порушене право чи охоронюваний законом інтерес (постанови ВС від 7 липня 2021 року у справі № 160/10658/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 200/11957/20). Крім того, доповідачка проаналізувала практику у спорах щодо оскарження рішень про застосування дисциплінарних стягнень, зокрема стосовно випадків, коли приватний виконавець у своїй заяві просив суд зупинити дію рішення дисциплінарної комісії  (постанови ВС від 31 березня 2021 року у справі № 560/6068/20, від 26 травня 2021 року у справі № 560/7394, від 2 грудня 2021 року у справі № 640/8596/21); щодо дискреційних повноважень Дисциплінарної комісії приватних виконавців (постанова ВС від 31 серпня 2021 року у справі № 520/6288/2020); щодо підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця (постанова ВС від 2 червня 2022 року у справі № 420/2431/20); щодо визначення виду дисциплінарного стягнення та складу дисциплінарного проступку (постанови ВС від 29 лютого 2024 року у справі № 320/1771/19, від 19 травня 2022 року у справі № 160/16943/20, від 7 липня 2021 року у справі № 160/10658/20, від 10 червня 2021 року у справі № 420/11224/20, від 21 січня 2021 року у справі № 140/2740/19, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/19).

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Андрій Авторгов зупинився на тлумаченні понять «виконавчий збір» і «основна винагорода приватного виконавця». Він повідомив, що у Верховній Раді України зареєстровано та прийнято в першому читанні законопроєкт № 5660, у якому запропоновано уніфікувати ці поняття та запровадити новий термін «виконавча санкція». Розгляд справ щодо стягнення основної винагороди приватного виконавця – це також одна з форм судового контролю за виконанням судових рішень. Особлива роль у цьому належить саме Верховному Суду, зауважив спікер.

Наприкінці круглого столу голова КАС ВС Михайло Смокович зазначив, що Верховний Суд приділяє значну увагу судовому контролю, та акцентував на важливості дотримання виплати винагороди виконавцям.

Захід організований Верховним Судом спільно з Асоціацією приватних виконавців України та Державним підприємством «СЕТАМ» за підтримки проєкту ЄС «Право-Justice».