Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Захист прав людини і відступ від конвенційних зобов’язань під час війни, співвідношення міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини, розгляд міждержавних справ у ЄСПЛ, відправлення правосуддя відповідно до стандартів і рекомендацій Ради Європи в умовах воєнного стану – такі теми обговорили під час XI Щорічного міжнародного форуму з практики Європейського суду з прав людини.
Звертаючись до учасників заходу із вступним словом, заступник Голови Верховного Суду Олександр Мамалуй акцентував, що продиктовані війною умови сьогодення створюють нові виклики. Проте всі державні інституції України об’єднують свої зусилля, щоб забезпечити дотримання прав людини в такі складні для держави часи. А підтримка міжнародних партнерів України на цьому шляху є безцінною.
Як зауважив спікер, серед викликів, спричинених збройною агресією, – виникнення умов для застосування Україною як державою – учасницею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ст. 15 цієї Конвенції, що передбачає відступ від зобов’язань під час війни. У такому разі на органи державної влади покладається завдання ретельно оцінювати (а на національні суди – перевіряти) необхідність обмеження прав і свобод людини щодо легітимності, співрозмірності та пропорційності таких обмежень.
Війна як явище, що завжди супроводжується насильницькими злочинами та руйнуваннями, потребує напрацювання ефективного й доступного регламентованого порядку реституції, щоб кожен громадянин, який зазнав шкоди від війни, отримав відповідне відшкодування. Із цією метою, нагадав Олександр Мамалуй, Рада Європи створила Реєстр збитків, завданих агресією рф проти України. «Це яскраво свідчить, що РЄ не просто не залишається осторонь проблем України, а займає проактивну позицію в цих питаннях. Сподіваюся, що це зрештою дасть змогу забезпечити відшкодування заподіяних збитків коштом держави-агресора», – додав він.
Заступник Голови ВС зауважив, що ще одним завданням, яке постало перед нашою державою на тлі збройної агресії рф, є необхідність створення механізму, який допоможе притягти всіх винних у цій війні до відповідальності, забезпечивши цим дотримання фундаментального принципу невідворотності покарання. На переконання спікера, у цьому контексті серед основного арсеналу засобів боротьби мають бути основоположні принципи та критерії, закріплені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, і практика їх тлумачення Європейським судом з прав людини.
Звернув увагу Олександр Мамалуй і на останні напрацювання в напрямі використання національними судами України конвенційних стандартів у своїй практиці. Зокрема, Верховний Суд продовжує готувати та публікувати огляди найважливіших рішень ЄСПЛ. Також для суддів ВС логічним і закономірним кроком у процесі розгляду складних питань є звернення до практики ЄСПЛ. Верховний Суд продуктивно комунікує з ЄСПЛ за допомогою платформ «Superior Courts Network» і «Knowledge Sharing platform». «ВС у межах своєї компетенції продовжує діяльність щодо забезпечення виконання рішень ЄСПЛ, ухвалених щодо України, та недопущення можливих порушень у майбутньому», – зазначив заступник Голови ВС.
Суддя Великої Палати ВС Дмитро Гудима виступив із доповіддю «Деякі проблеми перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у зв’язку зі встановленням Європейським судом з прав людини порушення Україною конвенційних зобов’язань».
Він звернув увагу, що часто заявники, які зверталися до ВП ВС, хибно вважали, що будь-яке рішення ЄСПЛ на їхню користь дозволяє переглянути рішення національного суду в їхній справі. Натомість за змістом Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і рекомендації Комітету міністрів Ради Європи R(2000)2 такий перегляд можливий лише у випадку, коли він призведе до відновлення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану заявника. Тому не можна відкривати провадження за кожною з таких заяв про перегляд. Проте в ЦПК України та інших процесуальних кодексах відповідні положення сформульовані так, що може складатися враження про необхідність відкривати ці провадження щоразу, коли заява оформлена належним чином.
Доповідач навів постанову ВП ВС від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, в якій сформульовані висновки, що дають змогу зрозуміти, в яких випадках рішення національного суду можна переглянути через ухвалення рішення ЄСПЛ на користь заявника, а коли такий перегляд неможливий.
Також Дмитро Гудима звернув увагу на норми ЦПК України й інших процесуальних кодексів, які встановлюють присічний десятирічний строк для подання заяв про перегляд рішень національних судів. Це обмеження створює проблеми, якщо національний суд ухвалив рішення не на користь заявника, а через 10 років ЄСПЛ визнав порушення Україною відповідних конвенційних прав.
Вперше ВП ВС вирішувала таке питання, коли надійшла заява про перегляд рішення національного суду після рішення ЄСПЛ у справі «ЗАТ "Авіакомпанія "A.T.I." проти України» (Aviakompaniya A.T.I., ZAT v. Ukraine, заява № 1006/07). ВП ВС у відкритті провадження відмовила (ухвала від 12 березня 2018 року у справі № 10/360-15/414), оскільки Верховний Суд України прийняв постанову 6 червня 2006 року, а заявник звернувся до ВП ВС 5 жовтня 2017 року. Надалі через сплив десятирічного строку постановою від 8 вересня 2020 року ВП ВС закрила провадження у справі № 2-1606/07 щодо перегляду рішення національного суду після рішення ЄСПЛ у справі «Котенко та інші проти України» (Kotenko And Others v. Ukraine, заява № 2575/09).
Але постановою від 7 серпня 2021 року ВП ВС направила справу № 2-а-256/08 на новий розгляд до апеляційного суду після рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» (Goryaynova v. Ukraine, заява № 41752/09). ВП ВС взяла до уваги те, що хоч і минуло 10 років з часу, коли національний суд ухвалив остаточне рішення, але заявниця й надалі зазнає порушення її конвенційних прав, і присуджене їй у ЄСПЛ відшкодування не відновлює ці порушені права. ВП ВС вказала, що за досвідом деяких інших країн у виняткових ситуаціях можливий перегляд рішень національних судів після рішення ЄСПЛ навіть тоді, коли сплив відведений законодавством строк.
Це була перша така справа. Надалі, як зазначив Дмитро Гудима, подібна ситуація склалася у справі № 2318/1249/2012, в якій ВП ВС 23 листопада 2022 року прийняла постанову після рішення ЄСПЛ у справі «Жвавий проти України» (Zhvavyy v. Ukraine, заява № 6781/13). ВП ВС врахувала як те, що пропуск десятирічного строку для звернення із заявою про перегляд судових рішень не можна ставити за провину заявникові, так і те, що ЄСПЛ у своєму рішенні прямо вказав, що відновлення цивільного провадження було б найбільш належним способом відшкодування заявникові будь-якої матеріальної шкоди. ВП ВС зазначила, що необхідно відновити настільки, наскільки це можливо, його попередній юридичний стан, бо наслідки порушення конвенційних прав досі впливають на заявника і їх не можна усунути інакше, ніж через повторний розгляд справи.
Крім того, у доповіді суддя порушив питання про особливості оцінки ЄСПЛ загальної справедливості провадження на національному рівні у справах рівні, зокрема у справах «Боротюк проти України» (Borotyuk v. Ukraine, заява № 33579/04), «Радзевіл проти України» (Radzevil v. Ukraine, заява № 36600/09), «Черніка проти України» (Chernika v. Ukraine, заява № 53791/11), «Сітневський та Чайковський проти України» (Sitnevskiy And Chaykovskiy v. Ukraine, заяви № 48016/06 і № 7817/07), «Яхимович проти України» (Yakhymovych v. Ukraine, заява № 23476|15), «Суслов та Батікян проти України» (Suslov And Batikyan v. Ukraine, заяви № 56540/14 і № 57252/14).
Доповідач звернув увагу на значення для перегляду рішень національних судів присудженої справедливої сатисфакції. Зокрема на те, що за відсутності розмежування сум відшкодування майнової та моральної шкоди не завжди з рішення ЄСПЛ можна зрозуміти, чи покриває присуджена ним єдина сума відшкодування всі негативні майнові наслідки (справа «Удовиченко проти України» (Udovychenko v. Ukraine, заява № 46396/14)).
Суддя ВС у Касаційному кримінальному суді Надія Стефанів під час доповіді «Право на справедливий суд = право на гендерно чутливий суд» зауважила, що під час збройного конфлікту в Україні гендерне питання суттєво посилилося. Доповідачка порушила такі питання:
Суддя наголосила, що забезпечення права на рівність, гендерно чутливий підхід є складовими принципу справедливості, досягнення якого прагне правосуддя. Гендерно чутливе правосуддя – невід’ємна частина справедливого правосуддя. Сьогодні це дуже важливо враховувати судам, які розглядають кримінальні провадження, пов’язані не тільки з домашнім чи гендерно зумовленим насильством, але й з насильством, що призводить до тяжких тілесних ушкоджень чи смерті людини.
Надія Стефанів зазначила, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є гендерно нейтральним документом. Однак ЄСПЛ має усталену практику щодо порушень прав жінок, зокрема насильства стосовно жінок, а також визначає декілька важливих принципів рівного доступу жінок до правосуддя. Також суддя звернула увагу, що Протокол № 12 до Конвенції містить загальну заборону дискримінації за будь-якою ознакою (статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до певної національної меншини, майнового, родинного чи іншого становища), причому стать стоїть на першому місці в переліку ознак, за якими заборонена дискримінація.
Доповідачка звернула увагу на справу «Опуз проти Туреччини» (Opuz v. Turkey, 2009), в якій ЄСПЛ зробив висновок, що домашнє насильство, жертвою якого стала заявниця, «може вважатися гендерно мотивованим насильством, що є однією з форм дискримінації щодо жінок».
Вона проаналізувала рішення у справі «Еремія та інші проти Республіки Молдова» (Eremia and Others v. the Republic of Moldova, 2013), в якому ЄСПЛ вказав, що «дії органів державної влади у відповідь на акти насильства щодо першої заявниці були не просто неефективними чи запізнілими, а й зводилися до неодноразового потурання подібним актам насильства і відображали дискримінаційне ставлення до першої заявниці через її стать», а також низку інших рішень Суду.
Крім того, суддя звернула увагу на Протокол Берклі – рекомендаційний документ, який у 2020 році представили Центр прав людини Університету Берклі в Каліфорнії та Офіс Верховного комісара ООН з прав людини. Цей документ окреслює мінімальні стандарти для пошуку, збирання, зберігання, перевірки та аналізу доказів з відкритих джерел і може слугувати практичним посібником для адвокатів, журналістів та дослідників.
Доповідачка навела рішення ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» (Georgia v. Russia (II), заява № 38263/08 від 21 січня 2021 року). В ньому Суд посилався на звіт «Супутникові зображення високої роздільної здатності та конфлікт у Південній Осетії», опублікований Американською асоціацією сприяння розвитку науки (AAAS), встановивши, що аналіз супутникових знімків у звіті являє собою об’єктивний доказ, що стосується питань, які мають бути визначені в цій справі, і, зокрема, причини пошкодження будинків у Грузії.
Також у заході взяв участь суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Сергій Уханенко.
У форумі взяли участь судді ЄСПЛ, Верховного Суду та судів загальної юрисдикції, представники органів судової, законодавчої та виконавчої влади, юристи-практики, науковці, представники та міжнародні експерти Ради Європи.
Захід організувала Програма підтримки ОБСЄ для України в межах проєкту «Гарантування дотримання прав людини при здійсненні правосуддя. Фаза ІІ» та спільно з проєктом РЄ «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду» у співпраці з юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка, Верховним Судом і Національною школою суддів України.
_03_03.png)