Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Війна зумовила появу в Кримінальному кодексі України багатьох нових статей як реакцію на новітні виклики, пов’язані, зокрема, з протиправною поведінкою громадян України, які добровільно співпрацюють з окупаційними адміністраціями держави-агресора. Зокрема, обіймають посади в незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованих територіях. Зважаючи на це, судова практика зіткнулася з певними труднощами під час кваліфікації таких дій.
Про це сказала начальник відділу аналітичної та правової роботи ККС ВС департаменту аналітичної та правової роботи Апарату ВС Зоя Загиней-Заболотенко під час ХІV Всеукраїнської науково-теоретичної конференції «Актуальні проблеми кримінального права», присвяченої пам’яті професора П. П. Михайленка.
Доповідачка нагадала, що Законом України від 3 березня 2022 року № 2108-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» КК України було доповнено новою ст. 111-1 КК України «Колабораційна діяльність». Серед форм колабораціонізму передбачено такі, що полягають у зайнятті громадянами України певних посад у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, в тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, а саме посад, не пов’язаних з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій (ч. 2), посад, пов’язаних з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій (ч. 5), посад у незаконних судових або правоохоронних органах (ч. 7). Тому на сьогодні виникає питання щодо кваліфікації таких дій з урахуванням, що в чинному КК України формою державної зради є надання допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (ст. 111 КК України).
Зоя Загиней-Заболотенко розповіла, що, за результатами аналізу наявної судової практики, національні суди найчастіше застосовують один із трьох варіантів кваліфікації дій громадян України, які добровільно обійняли посади, пов’язані чи не пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків у незаконно створених органах влади на тимчасово окупованій території, а також у незаконно створених на цій території правоохоронних та судових органах, та почали безпосередньо виконувати свою трудову функцію на цій посаді. А саме:
Доповідачка навела приклади справ, під час розгляду яких використовувався один з варіантів кваліфікації дій засудженого. Вона також зауважила, що Верховний Суд дотримується думки, що кваліфікація за сукупністю статей є найповнішим варіантом оцінки дій особи в цій категорії справ.
Результати тлумачення диспозицій ч. 1 ст. 111 КК України та частин 2, 5 та 7 ст. 111-1 КК України у їх взаємозв’язку вказують на те, що кореспондуючими діями в них, які й визначають співвідношення відповідних норм як загальної та спеціальних, є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану та добровільне зайняття посад у незаконно створених органах влади, в тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або в незаконно створених судових чи правоохоронних органах (відповідно). Тому саме в цьому випадку слід розв'язувати питання про кваліфікацію в разі конкуренції загальної та спеціальної норм, віддаючи перевагу останнім. Тобто саме в такому випадку дії громадян України потрібно кваліфікувати за частинами 2, 5 або 7 ст. 111-1 КК України.
Також Зоя Загиней-Заболотенко пояснила, що з моменту переходу громадянина України на бік ворога в умовах воєнного стану / добровільного зайняття ним посад, визначених у диспозиціях частин 2, 5 або 7 ст. 111-1 КК України, відповідне діяння вважається закінченим. А тому всі подальші його дії підлягають самостійній кримінально-правовій оцінці. Отже, у випадку, коли після переходу на бік ворога в період збройного конфлікту громадянин України надає допомогу в проведенні підривної діяльності проти України, його дії кваліфікуються за відповідною частиною ст. 111 КК України, однак формулювання обвинувачення має містити вказівку на дві форми державної зради.
Водночас у диспозиціях частин 2, 5 та 7 ст. 111-1 КК України не передбачено форми колабораціонізму, яка була б кореспондуючою з наданням громадянином України допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Це свідчить про те, що:
– добровільне зайняття громадянином України посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора (ч. 2 ст. 111-1 КК України), або посади, пов’язаної з виконанням таких функцій (ч. 5 ст. 111-1 КК України), або посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території (ч. 7 ст. 111-1 КК України), є спеціальним видом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту як форми державної зради (ст. 111 КК України). Долаючи конкуренцію загальної та спеціальної норм у цьому випадку, дії громадянина України слід кваліфікувати за спеціальною нормою – за частинами 2, 5 або 7 ст. 111-1 КК України;
– здійснення професійної функції громадянином України на посадах, перелічених у диспозиціях частин 2, 5 або 7 ст. 111-1 КК України, не охоплюється складами цих злочинів, лежить поза їх межами, а тому з урахуванням правил кваліфікації такі дії слід додатково кваліфікувати за сукупністю з ч. 2 ст. 111 КК України.
Саме така кваліфікація, за сукупністю ч. 2 ст. 111 та частин 2, 5 або 7 ст. 111-1 КК України, відповідає принципам кримінально-правової кваліфікації, зокрема принципу повноти кваліфікації, відповідно до якого кваліфікація повинна бути завершеною та вичерпною. Про завершеність і вичерпність кваліфікації можна говорити, зокрема, у випадку, коли кримінально-правову оцінку отримало кожне з діянь, вчинених особою, а при її здійсненні використані всі необхідні чинні кримінально-правові норми.
Окрему увагу начальник відділу аналітичної та правової роботи ККС ВС приділила позиції Верховного Суду щодо діяльності суддів на тимчасово окупованій території України. У цьому випадку їхня діяльність оцінюється як державна зрада, оскільки констатується, що здійснення діяльності суддею незаконно створеного суду на тимчасово окупованій території від імені рф є наданням допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Цей підхід відповідає принципу кваліфікації й жодним чином не суперечить принципу «Non bis in idem», оскільки допомагає врахувати всі дії, вчинені особою.
В такому разі забезпечується адекватна форма реагування держави на протиправні прояви, з якими досить часто стикаються суди в умовах війни.
У межах заходу Зоя Загиней-Заболотенко також відповіла на запитання щодо притягнення до відповідальності осіб, які виконують функції держави. Зокрема, мова йде про фахівців, які продовжують свою діяльність на окупованих територіях та займаються розв’язанням гуманітарних питань, важливих для нормального життя суспільства. Доповідачка зазначила, що судова практика щодо цієї категорії справ неоднозначна – обставини кожної з них необхідно розглядати окремо й зважати на багато факторів. Крім того, необхідно брати до уваги не лише національне, а й міжнародне законодавство.
На її думку, проблему можна вирішити внесенням відповідних змін до КК України, що допоможе уніфікувати судову практику щодо цього питання. Наприклад, деталізувати, які саме обставини та особливості професійної діяльності підлягають кримінальному переслідуванню.
Серед іншого, під час науково-теоретичної конференції обговорили актуальні проблеми Загальної та Особливої частин КК України, історико-правові аспекти кримінального права та порівняльного аналізу кримінального права України та інших країн.
Захід організувала Національна академія внутрішніх справ. У ньому взяли участь науково-педагогічні та практичні працівники – спеціалісти з кримінального права.
_03_03.png)