Застосування Гаазьких конвенцій щодо захисту прав дітей і виклики для судової практики при вирішенні справ щодо дітей під час війни в Україні

Війна зумовила запити від судів інших держав, які стосуються деяких аспектів процесуального права у вирішенні міжнародних сімейних спорів: застосування норм ЦПК України та Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 року. Для іноземних судів украй актуальними є питання про те, яким чином отримати показання батька (громадянина України, який проживає в Україні) у судовому процесі, що відбувається за кордоном.

Про це розповіла суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді, член Гаазької мережі суддівської взаємодопомоги Юлія Черняк під час круглого столу «Застосування Гаазьких конвенцій щодо захисту прав дітей під час війни в Україні». На заході обговорювалися питання застосування Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (Конвенція 1980 року) та Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (Конвенція 1996 року), а також виклики, з якими стикаються компетентні органи при їх виконанні в Україні в умовах воєнного стану.

Юлія Черняк зазначила, що із червня 2021 року по жовтень 2023 року вона як суддя в Гаазькій мережі суддівської взаємодопомоги отримала та опрацювала 13 запитів від колег-суддів з ФРН, Королівства Іспанія, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Республіки Австрія, Чеської Республіки та Швейцарії. Ці запити різняться за предметом.

Перші запити стосувалися надання інформації щодо українського сімейного законодавства. Зокрема, таких питань: а) юридична сила (дійсність) угоди між біологічними батьками дитини (сімейна пара з Німеччини) і сурогатною матір’ю (жінка з України, яка народила дитину) щодо спільної опіки над дитиною; б) визнання батьківства та можливість встановлення «спільної опіки над дитиною», оцінка нотаріально завіреної заяви матері про визнання батьківства як належного доказу в судовому процесі; в) застосування різних аспектів інституту усиновлення.

Специфічний запит надійшов наприкінці 2022 року від судді Королівства Іспанія – прохання про сприяння в дотриманні українськими судами вимог Конвенції 1980 року щодо строків вирішення справи про забезпечення повернення малолітньої дитини до Королівства Іспанія (ст. 11 Конвенції) та щодо застосування ст. 16 Конвенції. Мати дитини, яка є відповідачкою у справі в Іспанії, звернулася до українського суду з позовом про визначення місця проживання дитини. Ухвалою місцевого суду було відкрито провадження у справі.

Юлія Черняк зазначила, що суддя Верховного Суду не має права втручатись у здійснення правосуддя місцевими та апеляційними судами. Разом із цим вона направила лист до відповідного місцевого суду, в якому проінформувала про зазначений суддівський запит і наголосила на необхідності дотримання судами положень Конвенції 1980 року та ЦПК України при розгляді вказаних судових справ. Зокрема, відповідно до ст. 16 Конвенції судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина або на території якої вона утримується, не повинні вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції, або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду після одержання повідомлення.

Також суддя навела постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18, в якій наголошено, що питання про опіку не може вирішуватися по суті, доки не буде вирішено питання про повернення дитини. У підсумку ухвалою місцевого суду провадження у справі за позовом про визначення місця проживання дитини було закрито на підставі ст. 16 Конвенції 1980 року.

У 2023 році надійшло кілька запитів від іноземних суддів, у провадженні яких перебувають цивільні справи за заявами про повернення малолітньої дитини до України в порядку Конвенції 1980 року. Судді запитували, чи є відповідний регіон України безпечним з огляду на воєнні дії.

Юлія Черняк зазначила, що іноземні суди, розглядаючи у 2022–2023 роках справи за позовами батьків – громадян України про повернення до України дітей у порядку Конвенції 1980 року, у більшості випадків відмовляли в задоволенні позову на підставі п. «b» ч. 1 ст. 13 Конвенції. Мотивація таких судових рішень зводиться до того, що: вся територія України класифікується як зона бойових дій з 24 лютого 2022 року; неможливо спрогнозувати, які саме райони й цілі буде уражено в майбутньому; у будь-який момент може статися артилерійський обстріл. Крім того, іноземні суди вказують на те, що загальний розвиток конфлікту не передбачає реальних перспектив його мирного швидкого завершення – навпаки, проявляється тенденція до подальшої ескалації воєнних дій.

Доповідачка зауважила, що наразі зміст надісланих запитів від іноземних суддів указує на те, що справи про повернення дитини до України вирішуються, в тому числі, з урахуванням Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309. Українська судова практика визначила, що питання безпекової ситуації та обмежень, які пов’язані із проведенням бойових дій та їх наслідками, є складником предмета доказування у справах про повернення дитини на підставі Конвенції 1980 року.

Проте, наголосила суддя, питання безпеки не може бути єдиною підставою для визначення місця проживання дитини. В кожному окремому випадку необхідно зважати й на інші аспекти, зокрема на сімейні обставини, місцеперебування дитини, умови проживання, відвідування навчальних закладів, соціальні контакти, а також думку дитини. Сам лише факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для задоволення позову про повернення дитини з України до держави її попереднього звичайного місця проживання в порядку Конвенції 1980 року та для визначення місця проживання дитини з одним із батьків, зокрема з тим, який проживає за межами України (в порядку Конвенції 1996 року).

Також Юлія Черняк розповіла про виклики, з якими стикається судова практика (як вітчизняна, так і іноземна) під час вирішення справ щодо дітей відповідно до Гаазьких конвенцій у воєнний час і які можуть бути вирішені, в тому числі, за допомогою обміну інформацією в межах Гаазької мережі суддівської взаємодопомоги. Вирішення потребують указані нижче питання.

1. Необхідність визначення звичайного місця проживання дитини як основного критерію встановлення міжнародної підсудності справ за Конвенцією 1996 року і правильного застосування статей 5 і 7 Конвенції. Чимало дітей виїхало з України внаслідок військової агресії рф в Україні, водночас вони не є біженцями, тому має застосовуватися не ст. 6, а ст. 5 Конвенції. Це передбачає вирішення питання про те, зберігається юрисдикція за українським судом (як судом звичайного місця проживання) чи визнається за судом іноземної держави (як держави нового звичайного місця проживання). Ця проблема проілюстрована в постанові КЦС ВС від 28 червня 2023 року у справі № 372/2558/21 та ухвалі КЦС ВС від 12 червня 2023 року у справі № 359/2356/21.
2. Застосування інституту передачі юрисдикцій. У серпні 2023 року до Юлії Черняк надійшов запит від Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії з проханням роз’яснити законодавство України про порядок виконання в Україні ст. 8 Конвенції 1996 року (transfer of jurisdiction). Суддя зазначила, що концепція forum non conveniens («неналежний суд») та інститут передачі юрисдикції суду іншої держави не є традиційними для української правової системи й наразі взагалі не відомі внутрішньому законодавству України. Проте буде формуватися практика їх застосування з огляду на те, що вони передбачені Конвенцією 1996 року (до якої Україна приєдналась у 2006 році) та Конвенцією про угоди про вибір суду 2005 року (ратифікована Україною у 2021 році).
3. Врегулювання проблеми конкуренції юрисдикцій, множинних судових процесів (ст. 13 Конвенції 1996 року). Якщо сторони не надають доказів, що дають змогу чітко визначити наявність lis alibi pendens, суд, який відкрив провадження другим, може визнати за потрібне звернутися із цього питання до відповідного суду іншої Договірної держави. Таке звернення може бути зроблено або шляхом прямого спілкування між суддями, або через Гаазьку мережу суддівської взаємодопомоги.
4. Співробітництво у сфері мирного врегулювання спору, у тому числі шляхом обміну суддями досвідом щодо застосування медіації в міжнародних сімейних спорах. Усі Гаазькі конвенції щодо дітей наголошують на необхідності вжиття всіх можливих заходів для забезпечення добровільного врегулювання спору. Так, нерідко під час тривалих, дороговартісних, емоційно виснажливих судових процесів із вирішення сімейного спору так і не знаходиться вичерпна відповідь щодо нього. Як засвідчує практика, досягнення батьками дитини домовленості щодо суті спору є найбільш оптимальним способом його врегулювання.

Круглий стіл організовано в межах робочого візиту в Україну Генерального секретаря Гаазької конференції з міжнародного приватного права Крістофа Бернасконі, приуроченого до 20-річчя членства України в Гаазькій конференції.