Суддя ВС розповіла про нові зумовлені війною виклики, що постали при розгляді сімейних і спадкових спорів

Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну на фоні підвищення загального рівня стресу та напруги в суспільстві значно збільшилася кількість заяв про застосування обмежувального припису в сімейних відносинах. Часто відповідні рішення одне з подружжя пізніше намагається використати як доказ у справах про визначення місця проживання дитини, поділ майна подружжя та ін. Про це сказала суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Ольга Ступак на I Форумі з сімейного та спадкового права.

Ольга Ступак розповіла про виклики, які постали перед судовою системою під час воєнного стану, при розгляді сімейних спорів. Вона поінформувала, що у 2022 році КЦС ВС розглянув 1391 касаційну скаргу в таких спорах, а цього року, станом на 1 жовтня, – 1205 скарг.

Серед таких викликів суддя назвала зростання кількості справ окремого провадження за заявами про встановлення нетипових фактів. Після 24 лютого 2024 року з’явилася велика кількість заяв про встановлення факту самостійного утримання і виховання дитини батьком. Як правило, заявники прямо зазначали мету: можливість отримати відстрочку від мобілізації, надання дозволу на перетин кордону та ін. В більшості таких справ залучені як заінтересовані особи матері дітей погоджувались із встановленням такого факту і справи не оскаржувалися в апеляційному або касаційному суді.   

Однак пізніше чоловіки з цими рішеннями зверталися до територіальних центрів комплектування, які згодом почали оскаржувати відповідні рішення як особи, чиїх прав стосується рішення, але вони не брали участі в розгляді справи. Тож тепер у відповідних заявах заінтересованими особами вказують ТЦК.

Постало питання щодо юрисдикції розгляду таких справ. Об’єднана палата КЦС ВС в одній із постанов зазначила, що з огляду на правову мету заяви – відстрочка від мобілізації справа має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Суди адміністративної юрисдикції з цим не погодилися, зокрема, вказуючи, що КАС України не передбачає окремого провадження. Тому КЦС ВС ухвалою від 27 вересня 2023 року у справі № 201/5972/22 передав це питання на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Також Ольга Ступак сказала про зростання кількості справ щодо визначення місця проживання дитини. Більшість відповідних позовів стосується повернення до України дітей, що виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення. 

Існує проблема зупинення провадження у справах у зв'язку з перебуванням сторони справи в лавах ЗСУ. Таку імперативну норму містить ЦПК України. Разом із цим, зауважила доповідачка, у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 174/760/21 КЦС ВС зробив висновок, що в разі, якщо позивач перебуває в ЗСУ, але наполягає на продовженні розгляду справи, зупиняти провадження не можна (http://surl.li/mgbew).

Під час обговорення особливостей застосування Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (Гаазька конвенція 1980 року) в умовах воєнного стану Ольга Ступак наголосила на важливості однакового розуміння судами України та іноземними судами наявності істотних ризиків для повернення дітей в Україну. Вона зазначила, що, відповідно до статистики, іноземні суди ухвалювали рішення про повернення дітей в Україну в поодиноких випадках, натомість переважно відмовляли в задоволенні таких позовів з міркувань безпеки дітей. Водночас є випадки врегулювання спорів мирним шляхом, де повернення дітей до України відтерміновано до завершення дії воєнного стану. 

Суддя звернула увагу на постанову КЦС ВС від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19, у якій зроблено висновки щодо застосування п. «b» ч. 1 ст. 13 Гаазької конвенції 1980 року, відповідно до якого дитину не можна повертати до країни звичайного її проживання, якщо це загрожує заподіянням їй фізичної або психічної шкоди. Також у цій справі вирішувалося питання щодо юрисдикції розгляду такої справи національним або іноземним судом. Ольга Ступак навела схему можливого звернення з відповідними вимогами до компетентного органу чи суду країни перебування дитини та країни її звичайного місця проживання.

Розглядаючи справи, колегія суддів зверталася до Гаазької конференції з міжнародного приватного права (ГКМПП) за роз’ясненнями про застосування Гаазької конвенції 1980 року в поєднанні з Конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року). Верховний Суд з дозволу ГКМПП здійснив неофіційний переклад Керівництва з належної практики застосування п. «b» ч. 1 ст. 13 Гаазької конвенції 1980 року (http://surl.li/mgbed).

Учасники заходу звернули увагу на ст. 12 Гаазької конвенції 1980 року, відповідно до якої однією з умов повернення дитини до країни звичайного проживання є те, що з дати незаконного вивезення дитини минуло не більше року. Тож запитали, як обчислювати однорічний строк, якщо дитину вивезено за кордон на початку повномасштабного вторгнення рф, а тепер один із батьків звернувся до суду з позовом про її повернення. Ольга Ступак відповіла, що, на її думку, не можна вважати вивезення дитини за кордон через збройну агресію зі згоди обох батьків незаконним. Тому припустила, що річний строк потрібно обчислювати з моменту, коли домовленості про перебування дитини за кордоном між батьками вже немає і один із батьків вимагає повернення дитини в Україну.  

В ході обговорення питання про планування спадщини та виклики воєнного часу, що постали в питаннях щодо спадкування, Ольга Ступак відзначила збільшення кількості спадкових спорів під час війни. Зокрема, звернула увагу, що КМУ своєю постановою змінив строк на прийняття спадщини під час дії воєнного стану. Нотаріуси керувалися нормами цієї постанови. А суди вказували, що строк на прийняття спадщини визначений у ЦК України й він не може бути змінений підзаконним актом.

Існує багато спорів щодо прийняття спадщини. Відповідно до п. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Традиційно вважають, що цей факт підтверджується реєстрацією місця проживання. Але не завжди місце реєстрації збігається з місцем фактичного проживання особи. Наприклад, буває, що спадкодавець, зареєстрований за певною адресою, проживав у будинку для літніх людей. Тому в суді відповідні обставини підлягають доказуванню.

Одна з типових категорій справ – про визначення додаткового строку на прийняття спадщини. Доповідачка акцентувала на необхідності доведення заявником саме об’єктивних, непереборних обставин для прийняття спадщини протягом встановленого законом строку. Водночас вона зазначила, що ЦК України не передбачає визначення додаткового строку для подання заяви про відмову у прийнятті спадщини та на відкликання цієї заяви.

Крім того, суддя закликала правників застосовувати медіацію у спадкових спорах. В такій процедурі сторони можуть укласти договір про розподіл спадщини. Це набагато краще, ніж визначення судом часток кожного зі спадкоємців у різних об’єктах, що може зумовити нові спори стосовно користування цими частками тощо. 

Презентація (розгляд сімейних спорів в умовах війни) – https://is.gd/XZ4YdH.

Презентація (судова практика про повернення дітей в Україну) – https://is.gd/dXMDS6.

Захід організований Комітетом Асоціації правників України з цивільного, спадкового та сімейного права.