Верховний Суд визначив, за яких умов роботодавець може звільнити працівника через неможливість забезпечити його роботою внаслідок бойових дій

Роботодавець може звільнити працівника за своєю ініціативою, якщо не може забезпечити його роботою, що безпосередньо пов’язано з повним знищенням виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або його майна внаслідок бойових дій. Таке знищення чи відсутність умов має бути безпосереднім наслідком бойових дій. Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 27 вересня 2023 року.

У справі, яку переглянув Верховний Суд, позивачку звільнили з роботи в дитячому таборі в м. Одесі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов про поновлення її на роботі.

Верховний Суд залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, зробивши такі правові висновки.

Трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадках неможливості забезпечити працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних і технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. Розірвати договір відповідно до пунктів 4 і 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України можна, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч. 4 ст. 41 цього Кодексу). Порядок вивільнення працівника, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, визначений ч. 7 ст. 49-2 цього Кодексу.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на неможливість здійснення діяльності у зв’язку з воєнним станом і тимчасовим перебуванням військовослужбовців на узбережжі.

Верховний Суд зазначив, що введення воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому Суд зауважив, що п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не містить умов, за якими трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв’язку з нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює, чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо.

Оскільки дитячий табір розташований на території, де не відбуваються бойові дії (м. Одеса), неможливість забезпечити позивачку роботою, визначену трудовим договором, не була пов’язана з відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. Саме собою введення воєнного стану в країні та обставини, пов’язані з тим, що фактично дитячий табір не працює, не є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Постанова Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 523/11673/22 (провадження № 61-5654св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113893643.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.