Завдяки однаковому розумінню норм міжнародних конвенцій вдасться правильно кваліфікувати дії російських загарбників і притягнути їх до відповідальності

Станом на 25 квітня 2023 року до судів надійшло 952 кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку. Водночас уже зареєстровано понад 80 тис. злочинів агресії та воєнних злочинів, скоєних у період повномасштабного вторгнення рф. Переважна кількість цих кримінальних проваджень – на стадії досудового розслідування. І вже на цьому етапі великий обсяг роботи покладається на плечі слідчих суддів, які, відповідно до національного законодавства, здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні й ухвалюють рішення, зокрема, про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення НСРД.

Про це розповів голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Станіслав Кравченко під час вебінару «Процесуальні гарантії та доказові норми при винесенні вироків у справах про воєнні злочини».

Доповідач зауважив, що понад 20 років тому Україна, будучи вже незалежною державою, ухвалила КК України, в якому міститься розд. ХХ «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Ніхто з правників навіть уявити не міг, що, вивчивши цей розділ в теорії, доведеться застосовувати його положення на практиці.

У 2014 році, коли розпочалася збройна агресія рф, законодавець доповнив розд. ХХ КК України новою статтею – щодо притягнення до відповідальності за виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганду комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів (ст. 436-1). У 2022 році, після широкомасштабного вторгнення російських загарбників на територію України, згаданий розділ було доповнено ст. 436-2 «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників».

За словами голови ККС ВС, сьогодні існує широкий спектр цього розділу, який визначає такі склади злочинів, як пропаганда війни, порушення законів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, екоцид, геноцид, посягання на життя представника іноземної держави, злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист, та ін.

Станіслав Кравченко зазначив, що 702 з 952 кримінальних проваджень щодо кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку стосуються виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників (ст. 436-2 КК України).

Особливих проблем, пов’язаних як із досудовим розслідуванням, так і судовим розглядом цієї категорії справ, не виникає. Втім, нині лунають думки окремих правозахисників, що в Україні карають за свободу слова та вираження поглядів. У цьому контексті варто звернути увагу на ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на свободу вираження поглядів. Водночас у цій статті визначено, що здійснення цих свобод може підлягати обмеженням або санкціям, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності.

Голова ККС ВС сказав, що ні в кого не виникає сумнівів стосовно того, що в Україні сьогодні існує загроза національній безпеці та територіальній цілісності і має бути відповідальність осіб за виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, глорифікацію її учасників.

Крім того, до судів надійшло 127 кримінальних проваджень щодо виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки і пропаганди комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів (ст. 436-1 КК України). Із розслідуванням та розглядом цієї категорії справ також немає особливих проблем.

Однак виникають проблеми із застосуванням ст. 437 КК України «Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни» (на розгляді в судах перебуває три такі справи). Однією з ключових проблем цієї статті є визначення суб’єкта злочину, а саме того, чи підлягають кримінальній відповідальності за ст. 437 КК України особи, котрі не здійснюють військового й політичного керівництва державою-агресором, не наділені службовою компетенцією чи іншими можливостями впливати на прийняття рішень щодо планування, підготовки, розв’язування чи ведення агресивної війни, агресивних воєнних дій та/або контролювати їх виконання.

Існують також проблемні питання у кримінальних провадженнях за ст. 438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни» (до судів надійшло 102 такі справи). Приймаючи цю норму, законодавець визначив у диспозиції статті, що являє собою порушення законів та звичаїв війни: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тобто у цій статті законодавець відсилає до міжнародного права і міжнародних договорів, а щоб правильно сформулювати обвинувачення та належно здійснювати судовий розгляд, потрібно ознайомитися з міжнародними напрацюваннями та світовою практикою під час воєнних конфліктів. У цьому питанні корисним і вкрай необхідним є досвід міжнародних експертів, які можуть поділитися ним із суддями України.

Крім того, надзвичайно важливо, щоб у представників органів досудового розслідування та суддів було однакове розуміння норм міжнародних конвенцій, що допоможе правильно кваліфікувати дії російських загарбників і притягнути їх до відповідальності. Всі рішення судів України, зокрема у справах про воєнні злочини, мають бути справедливими і сприйматися в усьому світі, тобто відповідати всім міжнародним стандартам.

Під час заходу старший викладач Центру міжнародного та операційного права Університету оборони Швеції доктор Нобуо Хаяші розповів учасникам вебінару – представникам української системи правосуддя – про ключові концепції та відмінності між складовими міжнародних злочинів (воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини агресії). Разом із суддею (у відставці) апеляційного відділу секції воєнних злочинів суду Боснії і Герцеговини Філіпом Вайнером вони окреслили питання щодо основних гарантій допустимості доказів відповідно до міжнародних і регіональних стандартів та належної практики міжнародних трибуналів.

Суддя Джоанна Корнер CMG QC, яка нині працює в Міжнародному кримінальному суді, висвітлила питання щодо допустимості, актуальності та доказовості в контексті ухвалення МКС вироку у справах про міжнародні злочини. Суддя Касаційної палати Верховного суду Республіки Хорватія, колишній заступник Голови Верховного суду Хорватії, Голова GRECO Марін Мрчела розповів про колегіальне обговорення стосовно дотримання процесуальних гарантій і допустимості доказів у справах про воєнні злочини в Хорватії.

Також міжнародні експерти й українські судді обмінялися думками щодо актуальних питань розгляду справ про воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини агресії.

Вебінар організований Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ спільно з Верховним Судом.