Судді Верховного Суду розповіли про судову практику в банківській сфері

У визначених процесуальним законом випадках Верховний Суд може змінювати підходи в судовій практиці. Завдяки цьому в одній зі справ щодо кредитування, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, було докорінно змінено наявний у судовій практиці підхід і визначено, що нараховувати відсотки за користування кредитом можливо лише в межах строку кредитування. До цього часто траплялися випадки, коли за той самий період одночасно нараховувалися і договірні відсотки, і штрафні санкції. Однак тепер є чітке розуміння, що цього робити не можна, оскільки нараховувати відсотки можна лише за період правомірного користування кредитними коштами, а в період неправомірного користування – суми, визначені ст. 625 ЦК України.

Про це розповіла суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Ольга Ступак під час засідання «Клубу банкірів».

«Для суду визначальним є законне й справедливе вирішення спору. І ні в кого не виникає сумнівів про те, що гроші, які були позичені, мають бути повернуті», – наголосила суддя.

Також доповідачка розповіла про випадки, коли іпотекодержателі за допомогою недобросовісних маніпуляцій намагалися вивести об’єкт з-під іпотеки. Труднощі виникають і тоді, коли банк не перевіряє правову «історію» об’єкта, який передається в іпотеку, і згодом з’ясовується, що цей об’єкт проблемний.

Обговорюючи тему поруки, Ольга Ступак акцентувала, що під час внесення у 2018 році змін до ЦК України законодавець звернув увагу на ті висновки, які зробив Верховний Суд, що дало можливість зробити поруку ефективнішим видом забезпечення виконання зобов’язання. Втім, порука й досі залишається персоніфікованою і поручитель відповідає за виконання зобов’язання лише конкретної особи, але не її правонаступників, якщо іншого не передбачено в договорі.

Суддя ВС Ігор Гулейков нагадав положення Закону України «Про захист прав споживачів», у якому йдеться про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банківські установи – їх виконавцем та несуть відповідальність за неналежне надання цих послуг, а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Водночас проблема у використанні законодавцем трактування поняття «вартість послуги» існувала досить довго, адже раніше це поняття охоплювало як суму депозиту, так і нараховані відсотки. Проте на початку 2022 року Велика Палата ВС дійшла висновку, що дійсний зміст приписів ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що становить грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу, що є платою банків за використання коштів споживача. Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені (постанова ВП ВС від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц).

Окремо доповідач розповів про те, хто має повернути клієнту кошти, якщо співробітник банку вчинив шахрайські дії. Зокрема, він зазначив, що вчинення працівниками банку злочину із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника й банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх. У такому випадку банк, як роботодавець, має нести відповідальність за вчинок свого працівника перед клієнтом. Майнові відносини між банком та працівником вирішуються в окремому порядку.

Поширеною є практика щодо незаконного використання електронних платіжних засобів. Тоді банк має довести, що саме дії клієнта призвели до втрати даних, які надають доступ до платіжної картки та рахунку.

Суди ж звертають увагу на те, як швидко клієнт відреагував на втрату картки, заблокував її та звернувся до банку й правоохоронних органів. Тобто оцінюють, чи справді клієнт зробив усе можливе задля мінімізації власних втрат. До речі, одним із ризиків відповідно до судової практики є використання онлайн-банкінгу зі збереженими в системі паролями.

Під час заходу судді ВС акцентували й на питаннях щодо споживчого кредитування, повернення кредитів у тій валюті, в якій вони надавались, а також про законодавчі зміни воєнного часу, які стосуються кредитування.

Крім того, вони розповіли про випадки, коли одна зі сторін намагалася використати право користування дітьми житлом задля виведення майна з-під іпотеки. У цьому разі через неузгодженість цивільного й адміністративного законодавства, яке дозволяє зареєструвати дитину одному з батьків за своєю адресою проживання без згоди іпотекодержателя, виникає багато спорів. При зверненні стягнення на предмет іпотеки суд зобов’язаний перевірити дотримання прав дітей, а саме коли вони були там зареєстровані, чи були зареєстровані на момент укладення іпотечного договору тощо.

На завершення заходу Ольга Ступак наголосила на важливості законодавчого внесення змін до нормативних документів задля ефективного використання іпотеки як виду забезпечення виконання зобов’язань.

Засідання «Клубу банкірів» організувала Академія фінансового управління при Міністерстві фінансів України.