Забезпечення сталості та єдності судової практики повинно супроводжуватися її розвитком

Про це говорили на сесії «Забезпечення правової визначеності через єдність та послідовність судової практики» міжнародної конференції до 5-річчя Верховного Суду «Імплементація верховенства права: роль Верховного Суду в сучасних умовах», яка відбулася 20 січня 2023 року в онлайн-режимі.

Сесію модерував суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Євген Петров.

У своєму виступі суддя Європейського суду з прав людини від України Микола Гнатовський зазначив, що п’ять років роботи Верховного Суду – це термін, коли варто підбити підсумки і спробувати спрогнозувати подальший розвиток.

Спікер виступив із доповіддю «Єдність судової практики як вимога права на справедливий суд». Він зауважив, що завдяки єдності й послідовності судової практики стають передбачуваними судові рішення, зростає рівень довіри до суду, яка є критично необхідною. «Якщо немає довіри до суду, його авторитету, то немає суду як такого», – сказав Микола Гнатовський.

Міжнародні судові установи, акцентував доповідач, мають повсякденно переконувати держави в тому, що вони їм потрібні. Ніхто не звертатиметься до таких установ, якщо вони непередбачувані, не обґрунтовують належним чином необхідність відійти від судової практики, сформованої раніше. Щодо національних судів, то, коли вони не забезпечують принцип правової визначеності, у суспільства, якому служить суд, немає переконаності в його адекватності й справедливості.

Суддя ЄСПЛ зауважив також, що справедливість, якої вимагає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від судового розгляду, не матеріальна. Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує лише процесуальну справедливість. «На практиці це означає змагальність процесу, те, що треба оцінювати разом усе, що відбувається в ході провадження, щоб визначити, чи був процес справедливим. Навіть окремі порушення під час провадження не означають, що суд був несправедливим», – сказав доповідач.

Непослідовний і суперечливий суд не може бути справедливим, наголосив він. Але це не означає неможливості змін, розвитку судової практики. ЄСПЛ також часом відходить від власної практики, але завжди пояснює, чому він це робить. Це трапляється у двох випадках: коли сформовані загальні підходи, але конкретні обставини справи відрізняються від тих, у яких ці підходи були розроблені, й існує необхідність модифікувати ці підходи в конкретній ситуації (таку необхідність треба ретельно пояснювати); або змінюється загальний підхід (така зміна потребує додаткової аргументації, тут виникає нова лінія судової практики).

Микола Гнатовський зазначив, що роль Верховного суду в будь-якій національній правовій системі полягає в тому, щоб забезпечувати послідовну судову практику. Водночас розвиток практики є нормальним явищем. До того ж практика повинна змінюватися час від часу, реформуватися, необхідно застосовувати підходи, які розвиваються в практиці ЄСПЛ. «Крім того, ЄСПЛ у своїй практиці свідомий того, що в державі з розвиненою судовою системою розбіжності в судовій практиці є неминучими. І роль Верховного суду саме в тому, щоб ці розбіжності усувати», – зауважив доповідач.

Голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Лариса Рогач виступила на тему «Забезпечення правової визначеності та верховенства права: 5 років досвіду Великої Палати».

Вона наголосила, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальну обов’язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність. З іншого боку, потреба в забезпеченні єдиного застосування закону не має призводити ані до негнучкості такого закону і до необґрунтованих обмежень у відповідному розвитку законодавства, ані ставити під сумнів принцип суддівської незалежності.

Отже, зауважила доповідачка, певною мірою розбіжності є об’єктивно притаманними судовій системі. Вона розповіла про передбачені процесуальним законодавством України механізми подолання таких розбіжностей і зазначила, що коли розбіжності й існуватимуть, треба, щоб вони не мали глибинного характеру та не спричинили порушення права на справедливий суд і принципу верховенства права.

Такі механізми — це можливість передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати касаційного суду та Великої Палати ВС. Лариса Рогач зауважила, що підставами для передачі справи на розгляд ВП ВС може бути: різна практика касаційних судів, наявність об'єктивної потреби в зміні практики, а також виключної правової проблеми.

Лариса Рогач розповіла, що за весь час діяльності ВП ВС до неї надійшло 7384 звернення, із них 53 % – це звернення про перегляд у касаційному порядку. «Тобто статистика свідчить, що механізм забезпечення касаційного перегляду через ВП ВС був достатньо затребуваний», – сказала вона. З метою відступу від попередньої правової позиції до ВП ВС надійшло 536 справ за весь час, 165 разів було здійснено відступ. При цьому від правових позицій Верховного Суду України зроблено відступ 80 разів, касаційних судів у складі ВС – 59 разів, і 26 разів ВП ВС за п’ять років відступала від власної правової позиції. Доповідачка зазначила, що зменшення кількості відступів від попередніх правових позицій вказує на покращення забезпечення єдності судової практики.

Лариса Рогач наголосила, що завданням ВП ВС є перш за все формування та забезпечення єдності правозастосовної практики, а не неодноразове дублювання власних правових позицій лише через наявність іншої точки зору щодо тлумачення одних і тих самих норм права. ВП ВС здійснює оцінку наявності чи відсутності підстав для передачі справи на її розгляд ще на етапі прийняття справи і саме крізь призму вмотивованості такого відступу. Тому необхідність відступу від попереднього правового висновку має супроводжуватися належним обґрунтуванням касаційними судами мотивів для відступу.

Голова Європейської асоціації суддів (EAJ) Джуро Сесса виступив із доповіддю «Зміни судової практики: забезпечення актуальності через ризик передбачуваності?».

Він зазначив, що, розглядаючи справи, суди в подібних випадках повинні діяти однаковим чином, а до осіб, що звертаються до суду, має бути однакове ставлення. З іншого боку, це не означає, що судова практика повинна залишатися незмінною. Доповідач зауважив, що правова визначеність, послідовність судової практики підвищує впевненість у суді, це є частиною справедливого суду. Учасники справи повинні розуміти, які рішення будуть прийняті в подібній до їхньої ситуації. «Але, звичайно ж, судова практика може змінюватися, оскільки змінюється суспільство, змінюються думки і змінюється саме законодавство», – зауважив Джуро Сесса.

Отже, сказав він, зміни судової практики можуть мати різні причини. Зокрема, може змінюватися, вдосконалюватися тлумачення норм закону. Але при цьому треба бути дуже обережними, необхідність зміни правової позиції повинна бути значною, і така позиція має бути добре обґрунтованою. «Суддя обов’язково повинен обґрунтувати, чому виникла потреба відступу від певної практики, пояснити, що попередня практика вже незастосовна через певні причини. Законодавство розвивається, виникають законодавчі колізії, тож, звичайно, суддям треба розуміти, коли варто робити певні зміни у своїх рішеннях», – зауважив доповідач.    

Крім того, Джуро Сесса наголосив, що коли судді відступають від практики, якщо вони роблять це доброчесно, обережно, дотримуються всіх правил, то стосовно них не повинно бути жодних негативних наслідків у вигляді дисціплінарних стягнень, перепон у кар’єрному зростанні тощо. «Якщо такі речі стануться, це матиме охолоджувальний ефект, і інші судді не будуть так відкрито, вільно щось робити на благо розвитку права, судочинства», – сказав доповідач.

Голова Верховного суду Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії Лорд Роберт Рід виступив на тему «Відступ від прецеденту – досвід Верховного суду Сполученого Королівства».

Він зазначив, що, з одного боку, в судовій практиці потрібно встановити правову визначеність. З другого боку – забезпечити релевантність відповідної практики на тлі соціальних умов, що змінюються. І знайти баланс тут непросто. Якщо легко відступати від попередніх правових позицій, то постраждає послідовність. Це може негативно впливати на забезпечення принципу верховенства права. Коли ж важко відступати, створюються ризики відриву від реального життя суспільства.   

Доповідач розповів, що Верховний суд Сполученого Королівства – відносно новий орган, до 2009 року відповідну функцію виконував Комітет при Палаті лордів Великої Британії. Ще в 1966 році цей Комітет розробив тест-перевірку, який і сьогодні застосовує ВС СК під час відступу від попередньої практики.  

У Великій Британії – прецедентне право, що дає змогу забезпечувати передбачуваність. Але дійшли висновку, що відступи від попередньої практики можуть виникати, не потрібно більше так суворо дотримуватися прецеденту, адже від цього страждатиме суспільство. «Негнучкість призводила до того, що треба було вдаватися до «юридичної гімнастики», тому що доводилося працювати з прецедентом, який був досить складним. І з 1966 року застосовують більшу гнучкість, що дозволило вищим судам країни робити відступи і напрацьовувати відповідне право, яке реагувало на зміни в суспільстві», – сказав доповідач. Занадто суворе дотримання прецеденту, додав він, у деяких випадках може завадити правосуддю – обмежувати належний розвиток права, законодавства.  

Також Роберт Рід розповів, коли та як у Великій Британії судді відступають від попередніх правових позицій. Зокрема, він зауважив, що переглянути можна свіжий прецедент, а не той, що вже має багаторічну історію, оскільки люди покладаються на певні справи, прийняті в минулому. «Тому такі питання краще залишити на розгляд законодавчого органу», – сказав доповідач.

Суддя Верховного суду Словенії Ніна Бететто виступила з доповіддю «Інструменти забезпечення єдності судової практики, досвід Словенії».

Вона зауважила про важливість гармонізації та стандартизації застосування права. При цьому необхідно дотримуватися загальних принципів рівності перед законом і передбачуваності.

Доповідачка зазначила, що послідовність судової практики повинен забезпечувати Верховний суд. У висновках Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) передбачено, що відповідальність Верховного суду забезпечувати або підтримувати послідовність судової практики не означає, що цей суд повинен якомога частіше втручатися в неї. «Якщо Верховний суд розглядає дуже велику кількість справ, це створює затримку в розгляді, знижує якість рішень, створює колізії, і тоді судова практика буде  сформована неналежним чином», – сказала Ніна Бететто.

Вона зауважила, що передусім повинна бути послідовною практика Верховного суду щодо критеріїв відбору справ для розгляду. Зокрема, в кримінальних справах слід брати до уваги тяжкість злочину, проступку, тяжкість наслідків, порушення конституційних прав тощо. Також необхідно зважати на об’єктивну важливість  справи з точки зору розвитку законодавства, щоб його можна було послідовно належним чином застосовувати надалі.  

Доповідачка розповіла, що в Словенії у 2008–2009 роки різко зменшилася кількість переданих до Верховного суду і не розглянутих ним справ. Зміни зумовлені тим, що до цього часу Верховний суд розглядав усі справи з ціною позову понад 4 тис. євро. Потім цю суму підвищили до 40 тис. євро, якщо ж вона менша, рішення про розгляд справи міг прийняти Верховний суд. У 2017 році були прийняті зміни до законодавства, відповідно до яких Верховний суд надає дозвіл на розгляд справи, якщо в ній порушено питання, що має фундаментальне значення, коли йдеться про неоднаковість судової практики або про рішення, необхідне для розвитку закону. «Сторона повинна подати до Верховного суду клопотання про отримання дозволу на перегляд справи, якщо, наприклад, ідеться про дуже важливе правове питання, або існує неоднакова судова практика», – сказала суддя. 

Презентація Лариси Рогач – https://bit.ly/3Y22HlV.